- •1.3.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.3.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.3.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.3.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.3.5. Загальні особливості екосистем
- •1.4. Тропічні, субтропічні і помірноширотні пустині, напівпустині та колючі ксерофітні зарості
- •1.4.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.4.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.4.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.4.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.4.5. Загальні особливості екосистем
- •1.5. Трав'янисті угруповання степів, прерій і пампи
- •1.5.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.5.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.5.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.6. Широколистяні і мішані ліси помірних широт
- •1.6.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.6.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.6.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.6.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.6.5. Загальні особливості екосистем
- •1.7. Хвойні і дрібнолистяні бореальні ліси
- •1.7.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.7.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.7.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.8. Тундри і приполярні пустища
- •1.8.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.8.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.8.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.9. Високогір'я
- •1.9.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.9.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.9.3. Угруповання гетеротрофів
- •2 Біофілотичш царства та області суші
- •2.1. Орієнтальне царство (Orientalis)
- •2.2. Ефіопське царство (Aethiopis)
- •2.3. Мадагаскарське царство (Madagascariensis)
- •2.4. Капське царство (Capensis)
- •2.5. Австралійське царство (Australis)
- •2.6. Антарктичне царство (Antarctis)
- •2.7. Неотропічне царство (Neotropls)
- •2.8. Неарктичне царство (Nearctis)
- •2.9. Палеарктичне царство (Palaearctis)
- •3. Біогеографія островів
- •4. Деякі особливості морських і прісноводних угруповань
- •5. Охорона угруповань і видів. Екологічна і генетична різноманітність біосфери як дуже важливий природний ресурс
- •5.1. Цінність різноманітності
- •5.2. Заповідні території та акваторії, що охороняються
- •5.3. Програми біогеографічних досліджень
2.9. Палеарктичне царство (Palaearctis)
В межі Палеарктики входить майже весь материк Євразія за винятком півдня Аравійського півострова, Індостану та Індокитаю. Крім того, до Палеарктики належить і Північна Африка далі на південь приблизно до тропіка Рака. На півдні Палеарктика має широкий континентальний контакт з Ефіопією й Орієнтальним царством, а на півночі — острівний контакт з Неарктикою.
На території Палеарктичного царства виділяють 7 біофілотичних областей: Європейську, Ангарську, Середземноморську, Сахаро-Сіндську, Ірано-Туранську, Центральноазіатську і Східно-Азіатську.
Флора характеризується наявністю близько 20 ендемічних родин, зосереджених головним чином у Східно-Азіатській області. Згадаємо реліктову родину Ginkgoaceae. Єдиний вид — Ginkgo biloba — дводомне дерево до 30 м заввишки є залишком великої групи рослин, відомої з пермського періоду. Друга монотипова реліктова родина — Sciadopityaceae, близька до таксодієвих, представлена японським Sciadopitys verticillata — деревом до 40 м заввишки. Викопні рештки близьких видів відомі з нижньої юри з багатьох районів Палеарктики і навіть з Неарктики. 6 видів родини Cephalotaxaceae — вічнозелені дерева і чагарники, які ростуть від Гімалаїв до Японії. У викопному стані відомі з нижньої крейди.
В інших областях Палеарктики добре виражений видовий ендемізм, який досягає в гірських південних регіонах 50%, ендемічних родів також більше в гірських регіонах. Навіть у північній, порівня-
но бідній щодо флори Ангарській області знаходимо ендемічні роди хрестоцвітих — Borodinia, Redowskia, Gorodkovia.
У флорі Середземноморської області простежуються стародавні зв'язки з капською флорою, що проходили, очевидно, по гірських системах Великого Африканського розлому і давали змогу таким шляхом позатропічним елементам минати кліматичний бар'єр екваторіальних широт (Pelargonium, Caralluma, Erica, Stachys, Salvia та ін.).
У цілому флора голонасінних і квіткових рослин Палеарктики виявляє велику схожість з флорою Неарктики. Наприклад, низка реліктових родів з родини таксодієвих і монотиповий рід Lirioden-dron з родини магнолієвих добре ілюструють голарктичні зв'язки. Тому більшість флористів об'єднують Палеарктику і Неарктику в єдине Голарктичне царство. Проте не досить порівнювати тільки ендемічні родини Пале-, Не- і Голарктики. Треба звернути увагу, з одного боку, на спільність палеарктичної флори з орієнтальною та ефіопською, а з другого — на спільність неарктичної флори з неотропічною на рівні родин і родів. При такому аналізі диференціація Палеарктики і Неарктики виявиться виразніше, особливо в південних областях обох царств.
У фауні Палеарктики також добре простежується ефіопсько-орієнтальний вплив. Саме в ці тропічні царства сягає найглибше коріння палеарктичної біофілоти. Так, у південну Палеарктику заходять з Орієнтального царства дощові черви родини Moniligas-tridae, до Японії і гір Південної Європи проникають наземні п'явки родів Haemadipsa і Xerobdella, також до Японії поширені орієнтальні за походженням представники родини теліфонів (Thelypho-nidae). В основному палеарктичними є родини наземних черевоногих молюсків Helicidae і Limacidae Разом з тим молюски родин Bradybaenidae і Ariophantidae проникають у Палеарктику з Орієнтального царства, а слимаки Arionidae населяють як Палеарктику, так і Неарктику.
Із 600 видів світової фауни скорпіонів близько 100 живуть в Палеарктиці, причому ендемізм досягає тут рівня підродин (так, Scorpioninae характерні для Середземноморської області). У Сахаро-Сіндській та Ірано-Туранській областях найбільш різноманітні сольпуги родин Galeodidae і Rhagodidae.
Серед комах ендемізм добре виражений на родовому рівні (понад 30%), і низка родин характеризується великою кількістю ендемічних родів (Carabidae, Tenebrionidae та ін.). Є ендемічні роди в родинах Papilionidae, Satyridae та багатьох інших. Особливо різко виражений родовий ендемізм у гірських областях південної Палеарктики.
Деякі голарктичні зв'язки іхтіофауни згадувались у попередньому розділі (лопатоноси, веслоноси, щукові, осетрові, лососеві). Добре відрізняє Палеарктику від Неарктики наявність коропових. Із хвостатих земноводних ендемічна родина кутозубів (Hynobii-dae), решта родин (скритозяберники, справжні і безлегеневі саламандри, протеї) — голарктичні. Із безхвостих ендемічні кругло-
язикові (Discoglossidae), на крайній південний схід проникають вузькороті і веслоногі жаби (орієнтальний вплив). На південний захід Палеарктики заходять амфісбени і хамелеони, на південний схід — трикігтеві черепахи.
Широко представлені в Палеарктиці родини Старого Світу — агамові і справжні ящірки (Lacertidae). У Новому Світі їх заміняють відповідно ігуанові і тейіди. В усіх областях Палеарктики є типові для Старого Світу гадюкові, а на сході царства — спільні з Новим Світом ямкоголові.
В орнітофауні Палеарктики є одна ендемічна родина — тинівки (Prunellidae, 2 роди, 12 видів) і кілька родин, спільних з Неаркти-кою (див. 2.8). Багато які з 53 родин птахів, що живуть у Палеарктиці, мають орієнтальне або ефіопське походження (старосвітські джерела): такі фазанові, славкові, мухоловкові, пікноното-ві, личинкоїдові, дронгові, шпакові, ткачикові та ін.
Серед Палеарктичних ссавців є ендемічна родина селевиній (1 вид), субендемічна родина тушканчиків, багато родин мають старосвітське коріння (їжакові, свині, коні, бичачі, мишачі, віверові, гієнові, мартишки та ін.).
У цілому відмінності фаун Палеарктики і Неарктики проступають значно виразніше, ніж їх схожість. Останнє яскраво виражено Тільки в межах дуже збіднених приполярних регіонів. Але така картина спостерігається в зонах переходу і між іншими царствами.
Таким чином, широкий континентальний зв'язок Палеарктики з Ефіопським та Орієнтальним царствами забезпечив проникнення компонентів стародавніх південних біофілот на північ. Найстаро-давнішні родинні зв'язки палеарктичної біофілоти сягають у тропіки Старого Світу. Разом з тим приполярні області Палеарктики і Неарктики утворюють перехідну зону, де відбувався широкий обмін арктичних компонентів. Крім того, в окремих групах (риби, хвостаті земноводні) виявляється давня лавразійська єдність Палеарктики і Неарктики.
