1.9.2. Угруповання фотоавтотрофів

Тропічні, постійно вологі високогір’я нерідко називають парамос — за назвою вологих високогір'їв в Андах Колумбії, Венесуели та Еквадору. Схожі на південноамериканські за режимом тепла і вологи високогір’я розвинуті на високих підняттях Африки (Камерун, Кенія, Кіліманджаро, Рувензорі, гори Вірунга, деякі підняття гір Мітумба вздовж рифта), в Індонезії та в Новій Гвінеї. Ізольовані одне від одного, парамос мають фізіономічне схожі рослинні угруповання, які флористично дуже різні і тяжіють до найближчих розташованих нижче ділянок. Південноамериканські парамос багато в чому споріднені з субантарктичними постійно вологими безлісними угрупованнями. Вологі угруповання високогір’їв екваторіальної Азії мають у своєму складі бореальні елементи і водночас австралійські. Мабуть, такий вплив зі зміщенням до австралійського флористичного компоненту є в горах Нової Гвінеї, які поки що мало досліджені.

Найхарактерніша риса парамос — деревовидні рослини з переважно трав’янистих родів і родин. Такі в Африці гігантські потовщені жовтозілля (Senecio johnstonii s. l.) і кілька видів лобелій (Lobelia keniensis, L. rhynchopetala, L. deckenii, L. wollastoni та ін.) з свічкоподібними суцвіттями. Жовтозілля належать до складноцвітних, а лобелії — до дзвіночкових. У парамос Південної Америки ростуть деревовидні еспелеції (Espeletia grandiflora, Е. іnsignis, Е. lopezii) з складноцвітних, яких називають фрайлехонес — монашища. Перший із названих видів звичайно має висоту близько 2 м, але окремі екземпляри досягають 6 м. Еспелеції зовні схожі на деревовидні жовтозілля Африки. В південноамериканських парамос також є жовтозілля, але порівняно низькорослі. Дуже схожі своїми свічкоподібними опушеними суцвіттями на лобелії гігантські люпини (люпин лисохвостоподібний з Еквадору — Lupinus alopecuroides) з бобових. В екваторіальній Азії у вологих високогір’ях також є деревовидні розеткові складноцвітні—анафаліси (Anaphalis). У сухіших горах Південної Америки поширені деревовидні розеткові рослини — пуйї з бромелієвих. У гігантської пуйї (Puya gigas) з Колумбії агавовидні листки до 1,5 м завдовжки, коротке стебло, але дуже довгий, до 10 м, квітконіс. Інші види мають товсте стебло і зовні трохи нагадують ксанторею з Австралії. Усі деревовидні високогірні рослини тропічних широт звичайно тією чи іншою мірою сукулентні, часто також вкриті густими волосками і «повстю» з відмерлого листя.

У парамос звичайно добре розвинутий моховий (сфагнум), трав’яний і чагарниковий покрив, характерні злакові купини, а нижче, біля межі з гірським лісом, можуть рости навіть бамбуки. Тут же розвинуті чагарникові й низькорослі деревні розріджені угруповання з вересовидних рослин (включаючи як види родини вересових, так й інших родин). В Андах характерні гайочки криволісся з видів Polylepis (розоцвіті), в усіх тропічних горах типові також чагарникові або деревоподібні звіробої (Hypericum leucoptychodes в Африці, Н. leschenaultii в Індонезії і Н. laricifolium в Андах) з родини Gutifereae. Злакові купини утворені видами з дуже поширених родів (найчастіше це вівсянки, куничники, бородачі, тонконоги, ковили). Інші трав’янисті рослини включають і герані, жовтозілля, жовтеці, які гарно цвітуть, а також різні місцеві форми, поширення яких обмежене тільки певною гірською країною.

Високогірні подушечники широко представлені не тільки в тропічних, а й у помірно теплих регіонах. Подушки можуть бути утворені представниками зовсім різних таксонів, наприклад Dryadanthe tetrandra (розоцвіті), Acantholimon diapensioides (Plumbaginaceae), Astragalus (бобові) в Середній Азії, Azorella (зонтичні), Tephrocactus (кактусові) в Андах. Цей список можна було б легко продовжити переліком видів з найвіддаленіших одна від одної родин. У сухих нагір’ях (пуна Анд, сирти Тянь-Шаню і Паміру) крім подушок широко представлені дернинні злаки, які, проте, не бувають такими високими, як у парамос. Це знову види вівсяниць, ковилів, тонконогів (Роа, Leucopoa), куничників. На щебенистих ділянках звичайно ростуть низькорослі сукуленти з товстянкових (очитки Sedum, Rosularia та близькі до них).

У Південній Америці серед сукулентів великої різноманітності досягають кактусові; багато які з них дуже гарно цвітуть і високо цінуються любителями в усьому світі (наприклад, види Lobivia, Pseudolobivia, Rebutia, Oroya, Matucaha, Oreocereus, Morawetzia, Mediolobivia, Espostoa та ін.). В сухих високогір’ях трапляються також уже згадувані види з роду пуйа (включаючи недеревовидні) та інші сукулентні бромелієві.

В альпійсько-гімалайському поясі північної півкулі в умовах доброго зволоження в субальпійському поясі розвивається могутнє високотрав’я, яке чергується із сланкими кущами і криволіссям із різних деревних рослин — це рододендрони, сланики з хвойних (наприклад, арчовий сланик з Juniperus turkestanica), криволісся і низькі кущі з вересових (крім уже згаданих рододендронів). Зокрема, в горах Азії на південь до Австралії в субальпійському поясі нерідко ростуть чагарникові і деревовидні родичі наших чорниць і лохини (наприклад, Vaccinium varingiifolium на Яві). Види вакциніум ростуть також у горах Південної Америки і Мадагаскару. Ареали багатьох рослин субальпійського пояса змушують задуматись над причинами сучасної конфігурації їх.