- •1.3.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.3.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.3.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.3.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.3.5. Загальні особливості екосистем
- •1.4. Тропічні, субтропічні і помірноширотні пустині, напівпустині та колючі ксерофітні зарості
- •1.4.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.4.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.4.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.4.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.4.5. Загальні особливості екосистем
- •1.5. Трав'янисті угруповання степів, прерій і пампи
- •1.5.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.5.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.5.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.6. Широколистяні і мішані ліси помірних широт
- •1.6.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.6.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.6.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.6.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.6.5. Загальні особливості екосистем
- •1.7. Хвойні і дрібнолистяні бореальні ліси
- •1.7.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.7.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.7.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.8. Тундри і приполярні пустища
- •1.8.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.8.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.8.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.9. Високогір'я
- •1.9.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.9.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.9.3. Угруповання гетеротрофів
- •2 Біофілотичш царства та області суші
- •2.1. Орієнтальне царство (Orientalis)
- •2.2. Ефіопське царство (Aethiopis)
- •2.3. Мадагаскарське царство (Madagascariensis)
- •2.4. Капське царство (Capensis)
- •2.5. Австралійське царство (Australis)
- •2.6. Антарктичне царство (Antarctis)
- •2.7. Неотропічне царство (Neotropls)
- •2.8. Неарктичне царство (Nearctis)
- •2.9. Палеарктичне царство (Palaearctis)
- •3. Біогеографія островів
- •4. Деякі особливості морських і прісноводних угруповань
- •5. Охорона угруповань і видів. Екологічна і генетична різноманітність біосфери як дуже важливий природний ресурс
- •5.1. Цінність різноманітності
- •5.2. Заповідні території та акваторії, що охороняються
- •5.3. Програми біогеографічних досліджень
1.4.4. Гетеротрофи вищих порядків
Багато фітофагів, описаних у попередньому розділі, нерідко урізноманітнюють своє харчування і добавками тваринних кормів. Однак переважно зоофаги належать до інших систематичних груп. Із безхребетних облігатними зоофагами є всі павуки, скорпіони, сольпуги, сколопендри. Дуже велика роль деяких мурашок як хижаків. З інших комах у зв’язку з цим можна назвати також небагато видів родини жужелиць (наприклад, антей і скарит), деяких ос. Особливе місце займають перетинчастокрилі-паразитоїди: наїзники-браконіди, іхневмоніди, шляхові і піщані оси. Ворочки саранових поїдають личинки жуків-наривників (рід Milabris), личинки мух-дзижчалок (Bombyliidae).
Переважна більшість рептилій — типові зоофаги. Виняток становлять наземні черепахи, а також деякі агамові (шипохвіст) і сцинки (австралійський тупохвостий сцинк та ін.). Дрібні ящірки споживають комах та інших безхребетних, великі ящірки (варани, деякі ігуанові та агамові) нерідко полюють на гризунів і дрібних рептилій. Усі змії живляться виключно тваринною їжею. Багато які з них можуть дуже тривалий час голодувати. Дрібні види і молоді особини великих видів спеціалізовані на харчуванні сарановими, павукоподібними і ящірками. Великі змії, як правило, полюють на гризунів і навіть на птахів.
Пташине населення аридних територій кількісно і якісно небагате. Звичайно в межах одного району спільно живуть усього тільки 10... 20 видів, а загальна кількість їх становить тільки 50 ... 200 особин на 1 км2. Більша частина пустинних птахів має мішаний характер живлення, але з переважанням тваринних кормів. Винятком можна вважати, мабуть, тільки австралійських папуг, деяких ткачикових і голубів. Усі вони, як правило, можуть робити великі кочівлі в пошуках їжі і води. М’ясоїдний тип живлення мають денні хижаки (орли, канюки) та сови (сичики, совки, пугачі).
Комахоїдні звірі аридних територій Старого Світу представлені особливими видами родини землерийкових (путорак), їжаками, стрибунцями (Африка), різними дрібними сумчастими (Австралія).
М’ясоїдні звірі аридних регіонів належать виключно до різних родин ряду хижаків. В Африці та Азії дуже типові представники котячих — від великого гепарда і каракала до дрібного барханного і буланого котів. Наші домашні коти походять від останнього виду і досі, як справді пустинні тварини, зберегли неприязнь до води і любов до тепла. Характерні також дрібні види псових: фенек в Африці, караганка в Середній Азії, корсак у Казахстані. З куницевих у пустинях звичайні тхір-перев'язка, а в тропічних широтах — дрібні віверові.
У пустинях Нового Світу дуже поширені пума, койот, носуха, В Австралії єдиною м’ясоїдною твариною пустині в повному розумінні слова можна назвати тільки вторинно здичавілого собаку дінго — порівняно недавнього вселення з півночі.
1.4.5. Загальні особливості екосистем
Нестача вологи, властива аридним екосистемам усіх типів, зумовлює загальну спрямованість в адаптаціях на рівні організмів, видів та угруповань. Незважаючи на різну силу історико-географічних зв’язків між осередками пустинних угруповань різних континентів, часто можна виявити велику функціональну схожість за багатьма параметрами, зумовлену аналогічними умовами середовища. Адаптації на рівні угруповань проявляються в таких аспектах: характер трофічної структури угруповання, склад і співвідношення трофічних груп, потік енергії та структура ланцюгів живлення, розподіл чисельності і біомаси. При цьому найбільша схожість в угрупованнях віддалених регіонів виявляється в межах одного типу або фізіономічне схожих (наприклад, третій і сьомий) типів аридних екосистем (рис. 33 і 34). Навпаки, при порівнянні різних типів аридних екосистем (наприклад, другого і шостого або першого і сьомого), навіть тих, які межують один з одним, виявляються істотні структурно-функціональні відмінності. Тут слід зазначити, що виділені нами сім типів аридних екосистем являють собою найбільш генералізовану схему. При детальніших дослідженнях корисно виявляти деякі додаткові перехідні типи (особливо в шостому типі) і встановлювати ієрархічне підпорядкування виділених екосистемних таксонів.
