- •1.3.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.3.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.3.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.3.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.3.5. Загальні особливості екосистем
- •1.4. Тропічні, субтропічні і помірноширотні пустині, напівпустині та колючі ксерофітні зарості
- •1.4.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.4.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.4.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.4.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.4.5. Загальні особливості екосистем
- •1.5. Трав'янисті угруповання степів, прерій і пампи
- •1.5.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.5.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.5.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.6. Широколистяні і мішані ліси помірних широт
- •1.6.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.6.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.6.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.6.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.6.5. Загальні особливості екосистем
- •1.7. Хвойні і дрібнолистяні бореальні ліси
- •1.7.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.7.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.7.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.8. Тундри і приполярні пустища
- •1.8.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.8.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.8.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.9. Високогір'я
- •1.9.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.9.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.9.3. Угруповання гетеротрофів
- •2 Біофілотичш царства та області суші
- •2.1. Орієнтальне царство (Orientalis)
- •2.2. Ефіопське царство (Aethiopis)
- •2.3. Мадагаскарське царство (Madagascariensis)
- •2.4. Капське царство (Capensis)
- •2.5. Австралійське царство (Australis)
- •2.6. Антарктичне царство (Antarctis)
- •2.7. Неотропічне царство (Neotropls)
- •2.8. Неарктичне царство (Nearctis)
- •2.9. Палеарктичне царство (Palaearctis)
- •3. Біогеографія островів
- •4. Деякі особливості морських і прісноводних угруповань
- •5. Охорона угруповань і видів. Екологічна і генетична різноманітність біосфери як дуже важливий природний ресурс
- •5.1. Цінність різноманітності
- •5.2. Заповідні території та акваторії, що охороняються
- •5.3. Програми біогеографічних досліджень
1.3.4. Гетеротрофи вищих порядків
Мурашки в середземноморських угрупованнях нерідко належать до одних із найчисленніших наземних безхребетних. Крім хижацтва, для них характерні й інші типи живлення — харчування на солодкій паді попелиць, збирання насіння і трупів. Деякі види головним чином зерноїдні — це біблейські мурашки-женці (Messor) Середземномор'я, схожі на них американські Pogonomyrmex, Voromessor. Дуже поширені і часто дуже численні всеїдні мурашки з роду тетраморіум (Tetramorium). Значною мірою хижакують різні Formica, Catagiyphis, Crematogaster, Camponotus. Хижакують і деякі інші перетинчастокрилі, наприклад дуже звичайні в Середземномор'ї і в чапаралі Каліфорнії види полістів (Polistes). Гнізда цих складчастокрилих ос часто можна зустріти під каменем, у скельній ніші або просто на гілках рослин. Це великий паперовий стільник, прикріплений до субстрату короткою ніжкою. Полісти вигодовують потомство гусінню та іншими личинками.
Паразитоїди — різні наїзники-іхневмоніди, браконіди, хальциди — дуже різноманітні. Як і в саванах, численні вороги ворочок саранових — жуки-наривники і мухи-дзижчалки. Інші хижі безхребетні також дуже різноманітні і до них входять павуки, скорпіони, сколопендри та інші хижі багатоніжки, різні хижі жуки (жужелиці, стрибуни, стафіліни), мухи (ктирі, рагіоніди). Дуже типові тарантули (Lucosa), що живуть у нірках, багатоніжки-мухоловки, або скутигери (Scutigera), які бігають у сутінках по стінах та обривах, і мають на задньому кінці тіла в кліщохвості япікси (родина Japygidae та близькі групи).
Виключно хижий спосіб життя ведуть дорослі амфібії. В межах Середземномор’я звичайні деякі ропухи, деревні квакші. Численні різні ящірки, багато які з них швидко бігають по скелях, обривах і стовбурах дерев (група стінних і скельних ящірок, гекони). В інших регіонах амфібії і рептилії представлені специфічними видами і родами, а іноді й родинами. Це саме можна сказати й про інші групи хижих хребетних. Слід особливо підкреслити, що більшість груп хребетних дуже поширені і виходять за межі склерофільних формацій. Тому таксони, характерні для різних областей, будуть перелічені при характеристиці фауністичних (і біофілотичних взагалі) рис різних підрозділів суші.
1.3.5. Загальні особливості екосистем
Області середземноморського клімату характеризуються значною різноманітністю умов середовища навіть в межах одного невеликого району. Це приводить до різноманітності угруповань і таксонів. Та все ж всюди переважають твердолисті види рослин із різних родин, хоч морфолого-анатомічна будова листя їх виявляється схожою. Виражену конвергенцію на рівні угруповань видно на різних стадіях сукцесій або в межах місць зростання їх, що відхиляються від середніх умов (кам’янисті, схилові, прибережні угруповання). В межах 30.. .40° широти на гігротермічні умови середовища дуже впливає експозиція схилів, що не тільки створює різку мозаїчність, а й посилює буферну здатність угруповань організмів у горах при кліматичних флуктуаціях. Часто перехід зі схилу північної експозиції на схил південної експозиції дорівнює зміні висоти над рівнем моря на 1000 м (особливо в семиаридних умовах).
Відповідно до різноманітності умов запаси біомаси коливаються в межах одного порядку (50. ..500 т/га сухої маси). Чиста продукція звичайно становить від 0,5 до 1,5 кг/м2 на рік сухої органічної речовини. Це трохи нижче від продуктивності типових саван і рідколіссів тропіків (1...3 кг/м2 на рік). А втім, найважливіші типи середземноморських формацій, а також лавролистяні ліси і гемігілеї продуктивніші. Гімегілеї взагалі тільки трохи поступаються щодо цього перед дощовими лісами тропічних широт. Близькі до маквісу угруповання найчастіше формують біомасу в кількості 5 кг/м2 і мають чисту первинну продукцію сухої органічної речовини 0,8.. .1 кг/м2 на рік.
У місцезростаннях з багатою підстилкою і гумусованим ґрунтом добре розвивається угруповання сапрофагів, при цьому в більшості регіонів роль термітів порівняно з тропічними угрупованнями знижується (виняток — Австралія і південь Африки). Багатство на карбонати визначає чисельність наземних черепашкових молюсків.
Віддалені регіони утворюють угруповання засобами зовсім різних фаун і флор, проте обмежений обмін таксонами все-таки був періодично можливим протягом останніх геологічних періодів за рахунок гірських «мостів» і «фільтрів».