Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Drozdov2_ukr.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
839 Кб
Скачать
☆

1.8.3. Угруповання гетеротрофів

Численні в тундрі лишайники по суті є водночас і фотоавтотрофами і гетеротрофами. Гетеротрофний компонент цього симбіотичного організму, як відомо, належить до грибів. Взагалі гриби є найважливішою частиною гетеротрофних рівнів в екосистемі тундри. Серед мікроорганізмів гриби також займають домінуюче становище порівняно з бактеріями. Останні дослідження тундрових ґрунтів виявили різкі періодичні коливання чисельності їх (раз на 10...15 днів), мабуть, не пов’язані з погодними флуктуаціями (очевидно, аутогенні ритми).

Серед усіх тварин перше місце за сумарною біомасою займають безхребетні, а з них один вид дощового черв'яка — ейзенія Норденшельда. У моховій дернині трапляється багато личинок комарів-довгоніжок (Tipulidae), а також інших двокрилих (Empididae, Muscidae). За чисельністю, як і всюди, переважають субмікроскопічні вільноживучі нематоди (0,5...5 млн. екз/м2). З більших червів дуже помітні дрібні білі енхітреїди 10...20 мм завдовжки. Дуже багато мікроартропод, причому за біомасою звичайно переважають колемболи з родів Onychiurus, Folsomia, Isotoma. Загальна зоомаса ґрунтових тварин у південних варіантах мохових тундр досягає 20 г/м2 (в сирій масі). Приблизно половина цієї кількості припадає на ейзенію Норденшельда, близько 2г — на енхітреїд, 1—2 г — на колембол.

У численних водоймах розвивається багато личинок комарів-дергунів (Chironomidae), а також кровосисних комарів-куліцид (Culicidae).

Названі групи ґрунтових і водних тварин живляться в основному рештками органічних речовин, що розкладаються. Одними з головних споживачів зелених рослин є дрібні тундрові гризуни — лемінги і меншою мірою полівки. Лемінги і полівки належать до тих нечисленних тварин, які діяльні в тундрі цілий рік. У західних районах Євразії живе норвезький лемінг (Lemmus lemmus), на схід від Білого моря його заміняє близький вид — обський лемінг (Lemmus obensis). Тут же появляється представник особливого роду — копитний лемінг (Dicrostonyx torquatus). На зиму він надіває чисто-біле хутро, а два середні кігті передніх лап дуже розростаються, утворюючи своєрідне копитце. Цими копитцями лемінг прокладає ходи під снігом. Тільки для Америки відомий інший вид цього роду — кільчастий лемінг (Dicrostonyx hudsonius). За способом життя до лемінгів близькі американські лемінгові миші (Synaptomys borealis). У берінгійській частині євразійських і американських тундр серед кам’янистих розсипів живуть довгохвостий ховрах, або євражка (Citellus undulatus), і вікаріюючі види бабаків (Marmota camtschatica і М. caligata). Північний олень Євразії і американський підвид того самого виду, який називають карібу (Rangifer tarandus), живуть у межах тундрової зони головним чином у літній період, а на зиму відкочовують у лісотундру. На великих просторах диких північних оленів замінили стада домашніх оленів, але й вони ведуть спосіб життя, схожий на життя дикого родича. Основний об’єкт живлення оленів — ягель (кладонія) та інші лишайники. Найбільші стада диких північних оленів живуть на Таймирі.

У полярних областях Нового Світу до наших днів зберігся релікт льодовикової епохи — вівцебик (Ovibos moschatus). Нещодавно цих тварин акліматизували на Таймирі та на острові Врангеля.

Із птахів найбільшої біомаси на одиницю площі досягають різні гуси і казарки, а також білі куріпки. Така чисельність забезпечується передусім характером живлення. Усі згадані птахи є споживачами зеленої маси — найдоступнішого і масового корму. Гуси на зиму відлітають далеко на південь, а куріпки відкочовують у лісотундру або скупчуються в зарослих чагарниками долинах.

Фонові види горобиних птахів — це сніговий подорожник і лапландський подорожник, поширені циркумполярно, їх треба розглядати вже як всеїдних тварин. Переважно тваринні корми споживають звичайні в тундрі червоногруді щеврики (Anthus cervina) та різні кулики, особливо типові для тундри білі побережники (Саlidris).

Треба хоча б коротко згадати таку специфічну функціональну групу гетеротрофів, як антофіли, які забезпечують обпилення багатьох тундрових видів рослин. Передусім це джмелі (Bombus) і мухи-дзюрчалки (Syrphidae). Основу живлення їх становлять нектар і пилок. Личинки дзюрчалок живляться детритом або хижакують.

Гетеротрофи вищих порядків представлені в ґрунтово-підстилковому ярусі різними багатоніжками-літобіїдами, жужелицями, жуками-стафилінідами, хижими видами нематод і павуками. З останніх особливо помітні павуки-вовки з роду Pardosa.

Основні хижаки, споживачі лемінгів — це песець, біла сова, канюк-зимняк. На водоплавних птахів і на куріпок полюють сокіл-кречет, яструб-тетерев’ятник. Стада північних оленів супроводить тундровий вовк, відбираючи в першу чергу молодняк, хворих та ослаблених особин. Крім вовка, «споживачами» північного оленя можна вважати комплекс кровососів (комарі-куліциди і гедзі-табаніди), а також різні види оводів, личинки яких паразитують у шкірі (Oedemagena tarandi) і носоглотці (види роду Oestrus).

Приполярні пустища Субантарктики через острівне положення дуже збіднені на наземних тварин. Особливо це стосується хребетних, які представлені практично тільки морськими птахами і ссавцями (трубконосі, пінгвіни, ластоногі). Характерними птахами субантарктичних узбереж є білі сивки (родина Chionididae) з ряду куликів. Усього 2 види цих птахів (Chionis alba і Ch. minor) тримаються на суші, не заходячи в воду, і живляться різними викидами моря. Зовні вони зовсім не схожі на куликів, а швидше нагадують голубів.

Незважаючи на ізольованість субантарктичних островів один від одного, дрібні ґрунтові безхребетні (нематоди, колемболи, панцирні кліщі та деякі двокрилі) виявляють велику спільність видового складу.

Загальними рисами приполярних регіонів треба вважати в основному малу видову різноманітність, укороченість ланцюгів живлення, великі періодичні флуктуації чисельності. Останнє особливо помітно в роки масових розмножень лемінгів, з якими пов’язані синхронні флуктуації чисельності пернатих хижаків і зміщені за фазою коливання кількості песців. Схеми потоків енергії і структури трофічної мережі мають вигляд відносно простої системи зв’язків, з сильними облігатними взаємовпливами (контурами зворотного зв'язку). Усе це зумовлює слабкий розвиток компенсаторних механізмів в екосистемі.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]