Пенсійна система України складається з трьох рівнів.

Перший рівень — солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, яка базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах і в

порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Сьогодні задіяні лише два рівні пенсійної системи: солідарна система пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення. Унаслідок цього не вдається належно забезпечувати ефективну роботу пенсійної системи. Основне навантаження на виплати пенсій припадає на солідарну систему, яка вже не спроможна виконувати своє першочергове призначення. Про це свідчить дефіцит Пенсійного фонду України, який у 2009 р. становив19 млрд. грн., а в2010 р., за останніми даними уряду, збільшився порівняно з плановим показником26,6 млрд. грн.. до 37,482 млрд. грн.

Дохідна частина бюджету Пенсійного фонду України формується з таких джерел:

1) страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду;

4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних і фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;

5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

6) добровільні внески;

7) інші надходження відповідно до законодавства.

Збільшення надходжень насамперед зумовлене наданням бюджету Пенсійного фонду позичок з єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів, пов’язаних з виплатою пенсій. Отже, порушується незалежність бюджету Пенсійного фонду України від державного бюджету. Це провокує неспроможність державного бюджету фінансувати звичайні видатки: на охорону здоров’я, освіту, систему правосуддя та національну безпеку.

Збільшити дохідну частину Пенсійного фонду України можна підвищенням розміру страхових внесків та сум від фінансових санкцій за порушення встановленого порядку страхування, обчислення і сплати страхових внесків.

Проте подальше збільшення навантаження на зайняту частину населення у вигляді підвищення розміру страхових внесків і податків стимулюватиме тіньову сферу та деградацію решти галузей, що залежать від бюджету. Пенсійні внески, які стягуються із

заробітних плат в Україні, досягли майже 40 % від зарплати. Це найвищий відсоток у Європі та світі, де нормальним вважається рівень 20 %, а в США та Японії— взагалі близько13 %. Існуюча система відрахувань в Україні знижує чистий заробіток і є однією з причин відпливу працівників до псевдопідприємництва, міграції за кордон та до тіньової сфери.

Масовий перехід до сплати єдиного податку фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності і несплата ними відрахувань у Пенсійний фонд також створили проблему дефіциту Фонду.

Для стабілізації пенсійної системи в Україні необхідно також покращити демографічну ситуацію. Сьогодні на 88 пенсіонерів припадає 100 працівників, котрі сплачують пенсійні внески. Якщо ситуація не зміниться на краще, уже в 2025 р. співвідношення буде 1:1, а в 2050 р. на 25 пенсіонерів припадатиме лише 100 працівників. Таких умов не зможе витримати солідарна пенсійна система, адже вона базується на простому принципі: покоління працюючих фінансує пенсії покоління пенсіонерів.

Вирішивши ці основні проблеми, можна запобігти розвитку подальшого дефіциту Пенсійного фонду України. Насамперед у майбутньому необхідно ввести в дію накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, аби пенсійна система України була повноцінною.

Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачає введення в дію накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування починаючи з року, в якому буде забезпечено бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду України. Відповідно до Закону, учасниками накопичувальної системи стануть особи, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню згідно з Законом України«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яким на дату запровадження перерахування страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду виповнилося не більше35 років та які сплачують внески до накопичувальної системи пенсійного страхування.

Страхові внески до Накопичувального пенсійного фонду вноситимуться в таких розмірах: у рік запровадження перерахування — 2 % бази нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, кожного наступного року в розмірі, збільшеному на 1 %, до досягнення 7 % і подальшої сплати в зазначеному розмірі.

Проте обов’язкова накопичувальна система буде створена від- воліканням частини внесків державного соціального страхування від солідарної системи, що супроводжуватимуться зменшенням розміру майбутньої пенсії, яку учасники отримуватимуть з першого рівня. Таке зменшення солідарної пенсії у майбутньому буде компенсовано тим, що учасники отримуватимуть дві пенсії — одну з першого рівня, а другу— з другого рівня.

Проте запровадження другого рівня пенсійної системи потребує великої уваги й точності в діях.

По-перше, Кабінет Міністрів України повинен створити комітет на високому рівні, який би складався з представників як економічного, так і соціального блоків уряду для контролю за запровадженням другого рівня.

По-друге, ринки капіталів повинні виробити відповідні фінансові інструменти, ураховуючи довгострокову перспективу інвестування пенсійних коштів.

По-третє, необхідно мати відповідну кількість спеціалістів та інших ресурсів, аби виконувати свою роль, пов’язану з захистом активів учасників другого рівня.

Рада Накопичувального пенсійного фонду повинна забезпечувати інвестування внесків у такий спосіб, щоб отримати максимальний інвестиційний дохід для учасників. Одночасно слід вживати відповідних заходів, аби мінімізувати ризик отримання від’ємного інвестиційного доходу. Для цього насамперед необхідно забезпечити диверсифікацію інвестиційного портфеля між різними класами активів інвестиційної декларації фонду.

Очікується, що запровадження другого рівня пенсійної системи стане стимулом подальшого розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Як роботодавці, так і окремі працівники досить повільно наважуються на участь у третьому рівні, оскільки результати діяльності недержавних пенсійних фондів за останні роки є неоднозначними. Створення другого рівня підвищить ефективність діяльності недержавних пенсійних фондів і водночас знизить недовіру населення щодо участі в пенсійній системі третього рівня.

Більшість країн світу розробили національні пенсійні системи, спираючись на принцип солідарності в пенсійному забезпеченні. Кожна країна пішла власним шляхом побудови пенсійної системи, ураховуючи демографічні та соціально-економічні особливості розвитку. На початку 90-х років ХХ ст. практично в усіх країнах Європи спостерігалися скорочення надходжень фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення та зростання чисельності пенсіонерів. У багатьох країнах посилювалася проблема несплати внесків, що дуже загострило фіскальні та політичні проблеми.

Країнам довелось вносити зміни до діючої солідарної пенсійної системи, причому тягар перекладався на плечі пенсіонерів та працюючого населення.

Уряди змушені були вдаватися до політики поетапного підвищення пенсійного віку та збільшення страхового стажу. Сьогодні в більшості країн пенсійний вік вищий, ніж в Україні.

Підвищення пенсійного віку на один рік скорочує пенсійні витрати на 5–10 %, деякі держави(Японія, Італія, Швеція) для скорочення чисельності пенсіонерів законодавчо підвищили пенсійний вік, розтягнувши це підвищення на десятиліття. Наприклад, пенсійний вік для чоловіків і жінок підвищується у Франції до 62 років, у Японії— до65 років. У Швеції нова пенсійна система не встановлює загального віку виходу на пенсію. Він буде гнучким— від61 до67 років, на вибір пенсіонера.

Політика більшості розвинутих країн спрямована на закріплення фінансового навантаження за працюючим населенням та роботодавцями. Особлива увага приділяється введенню накопичувальних пенсійних систем, створенню умов для розвитку приватних пенсійних фондів.

Використовуючи досвід розвинутих країн, Уряд в Україні має здійснити ряд заходів, які сприятимуть подальшому розвитку пенсійної системи та забезпеченню належного соціального захисту громадян при досягненні пенсійного віку, а саме:

— підвищити рівень сплати страхових внесків до Пенсійного фонду;

— для легалізації зарплати населення Міністерству соціальної політики України підготувати законопроект щодо легалізації зарплати і робочих місць;

— підвищити в країні народжуваність створенням умов для молодих родин: доступне житло, наявність робочих місць, ефективна система охорони здоров’я;

— ввести в дію накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, створивши ефективну систему фінансового контролю, та забезпечити ліквідне і дохідне розміщення інвестиційних ресурсів.