- •1. Актуальні проблеми визначення поняття конституційного права як галузі права, науки і навчальної дисципліни
- •2. Актуальні проблеми історії конституційного права України як галузі права, науки та навчальної дисципліни
- •3. Актуальні проблеми системи та функцій конституційного права.
- •4. Актуальні проблеми джерел конституційного права.
- •5. Актуальні проблеми конституційно-правової відповідальності.
- •6. Проблеми поняття, системи і принципів конституційного ладу України.
- •7. Актуальні проблеми державного ладу України.
- •8. Актуальні проблеми суспільного ладу України.
- •9. Гарантії конституційного ладу України.
- •10. Актуальні проблеми визначення поняття правового статусу людини і громадянина.
- •11. Актуальні проблеми визначення понять прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні. Проблеми класифікації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.
- •12. Механізм забезпечення прав та свобод людини і громадянина в Україні.
- •13. Гарантії прав та свобод людини і громадянина в Україні.
- •14. Актуальні проблеми інституту громадянства в Україні.
- •15. Актуальні проблеми правового статусу іноземців, осіб без громадянства, біженців в Україні.
- •16. Актуальні проблеми поняття безпосереднього народовладдя (безпосередньої демократії) та її конституційно-правових основ.
- •17. Принципи та функції безпосереднього народовладдя.
- •18. Механізм безпосереднього народовладдя.
- •19. Актуальні проблеми форм безпосереднього народовладдя.
- •20. Акти безпосереднього народовладдя.
- •21. Гарантії безпосереднього народовладдя.
- •22. Загальні проблеми конституційно-правового статусу Верховної Ради – парламенту України.
- •23. Проблеми структури і складу парламенту. Проблеми становлення правового статусу парламентської більшості та парламентської опозиції в Україні.
- •Проблеми становлення правового статусу парламентської більшості та парламентської опозиції в Україні.
- •24. Проблеми функцій і повноважень Верховної Ради України.
- •25. Проблеми загальних форм роботи парламенту і парламентських процедур.
- •26. Актуальні проблеми конституційно-правового статусу Президента України.
- •27. Актуальні проблеми правового регулювання відносин між Президентом України та органами виконавчої влади у зв’язку зі зміною в Україні форми правління.
- •28. Проблеми конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України.
- •29. Проблеми конституційно-правового статусу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
- •30. Проблеми конституційно-правового статусу місцевих органів виконавчої влади.
- •31. Актуальні проблеми системи судів загальної юрисдикції в Україні.
- •32. Актуальні проблеми конституційно-правового статусу Конституційного Суду України.
- •33. Актуальні проблеми судово-правової реформи в Україні.
- •34. Актуальні проблеми територіального устрою України та його реформи.
- •35. Проблеми конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим.
- •36. Актуальні проблеми місцевого самоврядування в Україні.
14. Актуальні проблеми інституту громадянства в Україні.
Громадянство України — це постійний правовий зв'язок між фізичною особою і Українською державою, що проявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадянство слід розглядати як: а) суттєву характеристику основ правового статусу особи; б) як суб'єктивне право особи на громадянство і в) як правовий інститут конституційного права. У першому аспекті це означає, що від наявності громадянства залежить обсяг правосуб'єктності особи, оскільки не громадяни володіють меншим обсягом прав, свобод і обов'язків. У другому аспекті це означає, що кожна людина має право на громадянство, тобто на постійний правовий зв'язок з відповідною державою. Право на громадянство як суб'єктивне право закріплюється не тільки в нормах конституційного права, а й у міжнародних документах.
Громадянство як правовий інститут — це сукупність конституційних норм, які врегульовують однорідні суспільні відносини по набуттю, припиненню громадянства, процедур з питань громадянства. Предметом правового регулювання громадянства є саме ці питання. Громадянство в Україні регламентується такими актами, як Конституція України, Закон «Про громадянство України», а також «Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень» затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 р. У ст. 4 Закону «Про громадянство України» встановлено, що питання громадянства регламентуються і міжнародними договорами, і якщо цими договорами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі «Про громадянство України», то застосовуються правила міжнародного договору.
Громадянство — це постійний, а не тимчасовий правовий зв'язок. Він проявляється у просторі і в часі. Змістом громадянства є взаємні права і обов'язки громадянина і Української держави. Постійний правовий зв'язок між особою і державою виникає та існує в силу визнання державою даної особи своїм громадянином. Цей зв'язок проявляється у поширенні суверенної влади держави на дану особу, навіть якщо вона перебуває за кордоном. Тому цей зв'язок є постійним і стійким. Відповідно громадяни володіють усім комплексом соціальних, економічних, особистих і політичних прав, несуть всі обов'язки, зобов'язані виконувати Конституцію і закони, захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Держава ж повинна охороняти права і свободи громадян, створювати належні умови для реалізації громадянами своїх прав і свобод. Це випливає з того, що згідно з Конституцією (ст. 3) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голодним обов'язком держави, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25).
15. Актуальні проблеми правового статусу іноземців, осіб без громадянства, біженців в Україні.
У широкому значенні до іноземців відносять як осіб, котрі не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав, так і осіб, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (тобто осіб без громадянства, або апатридів аполідів).
Однак за законодавством України поняття "іноземець" вживається у вузькому значенні, відповідно до якого іноземець це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Такий підхід вважається найбільш вдалим, оскільки за своїм статусом іноземці та особи без громадянства відрізняються тим, що:
1) особи без громадянства не користуються захистом з боку будь-якої держави;
2) у іноземця стан перебування у громадянстві певної держави є постійним, тоді як у особи без громадянства Ті стан є тимчасовим.
У ст. 26 Конституції України ці поняття також розмежовуються через вживання словосполучення "іноземці та особи без громадянства".
Спільне у правовому статусі зазначених категорій осіб полягає у тому, що як іноземці, так і особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також мають ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26 Конституції України).
Відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 р. іноземець це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особа без громадянства це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Згідно із зазначеним Законом розрізняють такі категорії іноземців та осіб без громадянства:
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають па території України, це іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку;
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Сукупність прав та обов'язків іноземців, яка встановлюється законодавством держави при обов'язковій відповідності нормам міжнародного права, прийнято називати правовим режимом (правовим статусом).
Розрізняють такі види правових режимів іноземців.
Національний режим означає надання іноземним громадянам майже того самого обсягу прав, що й громадянам держави. Застереження щодо реалізації іноземцями окремих прав (переважно політичних) не вважаються дискримінаційними, оскільки спрямовані на забезпечення національної безпеки держави.
Поряд із національним правовим режимом іноземців розрізняють правовий режим реторсій. Так, відповідно до ч. З ст. 2 уже нечинного Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 р. із змінами передбачалося, що якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.
Також існує спеціальний (специфічний) режим, який означає допущення деяких переваг у будь-якій сфері діяльності стосовно іноземних громадян окремих держав. Як правило, він встановлюється двосторонніми договорами між зацікавленими державами і стосується питань спрощеного перетинання кордону, безвізового порядку в'їзду в країну тощо. Наприклад, такі угоди розповсюджені між державами учасницями СНД, і стосуються вони умов в'їзду в країну, освіти, соціальної політики тощо.
Рішення про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції або органами Служби безпеки України.
Іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Рішення про добровільне повернення таких іноземців та осіб без громадянства приймається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обгрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
