31. Актуальні проблеми системи судів загальної юрисдикції в Україні.

Вже кілька років продовжуються намагання створити нову систему судів, яка відповідала б положенням Конституції України і вимогам часу. Ця система має утворювати таке «судове дерево», яке найбільше сприяло б досягненню мети правосуддя. Для створення «судового дерева» слід зробити відповідний аналіз і дати належне тлумачення тексту ст. 125 Конституції.

В ч. 1 цієї статті зазначається, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Але тлумачення ч. 4 цієї самої статті, в якій сказано, що відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди, дає підстави вважати, що в ній говориться також про третій принцип побудови «судового дерева». І цей принцип, на наш погляд, полягає в тому, що суди мають розташуватися в певному порядку один відносно іншого, аби один суд був апеляційною (чи касаційною) інстанцією для іншого. Даний принцип можна було б назвати принципом ієрархії судів, тобто розподілу їх в порядку певних інстанцій.

Отже, конституційних принципів, за якими має будуватися «судове дерево» є три: принцип територіальності, принцип спеціалізації і принцип ієрархії.

Крім того, при моделюванні системи судів має враховуватись положення ст. 125 Конституції про те, що «найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України».

При цьому в Конституції передбачається, що «вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди». Очевидно, вони мають існувати поряд з найвищим судом (Верховний Суд) та місцевими судами і бути проміжною ланкою між найвищим судом (Верховним Судом) і місцевими судами. Це саме стосується і вищих неспеціалізованих (загальних) судів, які теж є проміжною ланкою в ієрархії неспеціалізованих (загальних) судів.

На наш погляд, тлумачення ст. 125 Конституції дає підстави вважати, що «вищі суди» про які йдеться в ч. 3. ст. 125 Конституції слід розглядати як одночасно і «апеляційні суди», про які йдеться в ч. 4 ст. 125 Конституції і суди, що розглядають касаційні скарги. Отже, ці «вищі спеціалізовані суди» мають розглядати як апеляційні, так і касаційні скарги. На нашу думку, ті суди, які сьогодні існують як апеляційні, мають бути перетворені у «вищі суди», що здійснюють як апеляційне, так і касаційне провадження, поділяючись на відповідні палати, а Верховний Суд України має переглядати справи у порядку виключного провадження.

Створення системи «Місцеві суди – Вищі суди – Верховний Суд України», на наш погляд, є єдиним оптимальним способом вирішення проблеми побудови ефективного судоустрою, який би забезпечував найкращим чином здійснення правосуддя в Україні, зокрема здійснення апеляційного і касаційного провадження.

Виходячи з тлумачення принципу спеціалізації, слід також зазначити, що суди усіх трьох ланок судової ієрархії (палати Верховного Суду, вищі суди і місцеві суди) мають поділятися на 2 групи:

Неспеціалізовані, тобто загальні суди, що утворюються обов’язково і поділяються за принципом територіальності (в них в міру необхідності можуть утворюватись або ліквідовуватись спеціалізовані колегії).

Спеціалізовані суди, які відгалужуються від неспеціалізованих (загальних) судів в міру необхідності, або так само в міру необхідності ліквідовуються і поділяються як і неспеціалізовані (загальні) суди за принципом територіальності.

При цьому слід виходити з того, що неспеціалізовані (загальні) суди і спеціалізовані суди є судами одного рівня і відрізняються між собою не повноваженнями, а лише ступенем спеціалізації.

Такий спосіб співвідношення неспеціалізованих (загальних) і спеціалізованих судів відкриває можливості для пристосування системи судів до конкретних умов шляхом забезпечення стабільності неспеціалізованих (загальних) судів і змінюваності спеціалізованих.

В чинному законодавстві України і відповідній йому кримінально-процесуальній доктрині апеляційна і касаційна процедура знаходяться у стані неузгодженості між собою. Зокрема, законодавець при визначенні ознак апеляційного провадження виходить, очевидно, із концепції, що апеляційна перевірка оскаржуваного судового рішення – це перевірка його лише «з фактичного боку». І саме в такому розумінні апеляційне провадження протиставляється касаційному. На нашу думку, зазначена позиція законодавця є невиправданою. При вирішенні проблеми співвідношення (співіснування) апеляційного і касаційного провадження слід виходити з наступної концепції.

Апеляційне провадження – це перевірка оскаржуваного рішення суду як «з фактичного боку», так і «з правового боку». На наш погляд, перегляд справи «з фактичного боку» не може не тягти за собою перегляд справи «з правового боку». Отже, суд, розглядаючи апеляцію, не може, розглянувши оскаржуване рішення «з фактичного боку», не розглядати його «з правового боку».

Зовсім інша справа з касаційним оскарженням. Цілком можливо оскаржуване рішення суду перевіряти «з правового боку», не перевіряючи його «з фактичного боку». Адже правовий аспект судового рішення є похідним від фактичного аспекту, тобто правовий аспект залежить від фактичного, а фактичний аспект від правового не залежить.

Виходячи з цього і має вирішуватись питання щодо змісту поняття апеляції і поняття касації.

Очевидно, формула перевірки судового рішення в порядку апеляційного провадження має бути такою: перевірка «з фактичного боку» + перевірка «з правового боку»; а формула касаційної перевірки наступна: перевірка лише «з правового боку».

В законодавстві апеляційне і касаційне провадження має бути визначене наступним чином. Якщо у скарзі ставляться питання про перевірку оскаржуваного рішення суду «з фактичного боку», то суд має перевіряти його як «з фактичного боку», так і «з правового боку», і не може обмежуватись лише перевіркою «з фактичного боку». Така перевірка є апеляційним провадженням, а рішення, розглянуте за апеляційним провадженням, не підлягає перевірці за касаційним провадженням, бо перевірка «з правового боку» вже була здійснена при апеляційному провадженні. Касаційному провадженню підлягає та скарга, в якій ставиться питання про перевірку судового рішення лише «з правового боку».