- •1. Актуальні проблеми визначення поняття конституційного права як галузі права, науки і навчальної дисципліни
- •2. Актуальні проблеми історії конституційного права України як галузі права, науки та навчальної дисципліни
- •3. Актуальні проблеми системи та функцій конституційного права.
- •4. Актуальні проблеми джерел конституційного права.
- •5. Актуальні проблеми конституційно-правової відповідальності.
- •6. Проблеми поняття, системи і принципів конституційного ладу України.
- •7. Актуальні проблеми державного ладу України.
- •8. Актуальні проблеми суспільного ладу України.
- •9. Гарантії конституційного ладу України.
- •10. Актуальні проблеми визначення поняття правового статусу людини і громадянина.
- •11. Актуальні проблеми визначення понять прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні. Проблеми класифікації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.
- •12. Механізм забезпечення прав та свобод людини і громадянина в Україні.
- •13. Гарантії прав та свобод людини і громадянина в Україні.
- •14. Актуальні проблеми інституту громадянства в Україні.
- •15. Актуальні проблеми правового статусу іноземців, осіб без громадянства, біженців в Україні.
- •16. Актуальні проблеми поняття безпосереднього народовладдя (безпосередньої демократії) та її конституційно-правових основ.
- •17. Принципи та функції безпосереднього народовладдя.
- •18. Механізм безпосереднього народовладдя.
- •19. Актуальні проблеми форм безпосереднього народовладдя.
- •20. Акти безпосереднього народовладдя.
- •21. Гарантії безпосереднього народовладдя.
- •22. Загальні проблеми конституційно-правового статусу Верховної Ради – парламенту України.
- •23. Проблеми структури і складу парламенту. Проблеми становлення правового статусу парламентської більшості та парламентської опозиції в Україні.
- •Проблеми становлення правового статусу парламентської більшості та парламентської опозиції в Україні.
- •24. Проблеми функцій і повноважень Верховної Ради України.
- •25. Проблеми загальних форм роботи парламенту і парламентських процедур.
- •26. Актуальні проблеми конституційно-правового статусу Президента України.
- •27. Актуальні проблеми правового регулювання відносин між Президентом України та органами виконавчої влади у зв’язку зі зміною в Україні форми правління.
- •28. Проблеми конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України.
- •29. Проблеми конституційно-правового статусу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
- •30. Проблеми конституційно-правового статусу місцевих органів виконавчої влади.
- •31. Актуальні проблеми системи судів загальної юрисдикції в Україні.
- •32. Актуальні проблеми конституційно-правового статусу Конституційного Суду України.
- •33. Актуальні проблеми судово-правової реформи в Україні.
- •34. Актуальні проблеми територіального устрою України та його реформи.
- •35. Проблеми конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим.
- •36. Актуальні проблеми місцевого самоврядування в Україні.
33. Актуальні проблеми судово-правової реформи в Україні.
Одним з основних завдань судово-правової реформи є реалізація демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою практикою і наукою. У цьому зв’язку особливого значення набуває розробка концептуальних основ правового статусу інститутів судової влади. Особливо ці питання актуалізуються сьогодні, в період утвердження України як правової держави та її прагнень інтегруватись в Європейське співтовариство. У зв'язку з реалізацією судової реформи в Україні її найважливішими завданнями стали формування сильної і незалежної судової влади, забезпечення захисту та неухильного дотримання прав і свобод людини, конституційних прав громадян, створення надійного механізму їх реалізації. Вивчення законодавства та практики сучасного перехідного періоду свідчать про те, що зазначені перетворення йдуть повільно і характеризуються суперечливими тенденціями.
Нинішня судова реформа обумовлена значними перетвореннями в основнихсферах нашого життя, змінами в суспільній свідомості. Питання про нову реформу природно виникло в контексті трансформаційних процесів, так як судова система, самі основи правосуддя не відповідали вже потребам суспільства. Незадоволеність діяльністю суду обумовлювалася насамперед тим, що по своїй суті він був керованим елементом загальної адміністративно-командної системи. Суспільство не довіряли суду, критично оцінювали його роботу. Тому метою судової реформи на сучасному історичному етапі стало створення незалежної судової влади, здатної надійно захищати права людини і громадянського суспільства. У зв’язку із цим, її забезпечення вимагає розробки наукової концепції, визначення нових підходів до завдань та видами правосуддя; проведення в законодавстві ідеї розширення судових гарантій прав людини, забезпечення справжньої незалежності суду за допомогою впровадження нових способів соціального контролю за його діяльністю, чіткого визначення правового статусу основних інститутів судової влади.
Прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [2] відіграло позитивну роль як у визначенні основних напрямів реформування судів, так і в позначенні ряду проблем, без вирішення яких неможливо становлення незалежної судової влади. Особлива роль суду, як органу судової влади в сучасній демократичній державі, зумовлює, перш за все, високі вимоги до осіб, яким довіряється здійснення судової влади. В сучасному національному законодавстві значна увага приділяється забезпеченню правових гарантій належного здійснення суддею своїх повноважень, і, в першу чергу, забезпечення незалежності суддів. Ефективність роботи судів по забезпеченню законності і правопорядку, охорони конституційного ладу та захисту прав і законних інтересів суб'єктів права багато в чому визначається тим положенням, яке судді займають у суспільстві.
Проте, за весь час становлення України як незалежної, демократичної, правової держави, в якій права та інтереси людини і громадянина проголошено Конституцією України найвищою соціальною цінністю, що визначає спрямованість розвитку і діяльності держави, одним із найактуальніших питань залишається реформування судової системи. Мусимо констатувати, що до сьогоднішнього часу судова реформа так і не закінчилась, а судова система і надалі перебуває у певному невизначені. Вищевикладене підтверджує, що сьогодні Україна перебуває у стані очікування чергового етапу проведення судово-правової реформи. Але перш ніж реформувати діяльність інститутів судової влади, треба чітко окреслити цілі, які будуть досягнуті завдяки цим реформам. А метою останніх повинно стати створення належних правових умов, які: полегшували б доступ громадян до системи судового вирішення суперечок і конфліктів; підвищили ефективність і прозорість діяльності судової влади; забезпечили реальні правові й інституційні гарантії охорони й захисту прав та свобод людини і громадянина. Фундаментом ефективної судової системи належить стати принципам незалежності, доступності, верховенства права, справедливості і професіоналізму суддів.
