2. Засади економічного районування. Районоутворення

На рівень розвитку територіальної економіки впливає систе­ма чинників, серед яких найважливішу роль відіграють мінераль­но-сировинний, людський та ін. Діючі виробництва сприяли роз­міщенню інших виробництв, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури в районах їх розміщення. Саме так формували­ся територіальні виробничі та соціальні системи, які за спеціалізацією та структурою виробництва відрізнялися від інших тери­торій.

Треба зазначити, що формування територіально-виробничих систем має об’єктивний характер. Воно є результатом природ­них і суспільних законів. Людина може пізнавати ці закони, особ­ливості об’єктивно створених територіально-виробничих систем і пристосовувати до їх вимог форми і механізми співвідношення з цими системами у своїй діяльності. Від рівня пізнання людиною особливостей розвитку територіальних економічних систем за­лежить рівень продуктивності й ефективності господарської си­стеми на цій території. Тобто людині треба розуміти особливості процесу районоутворення і вміло формувати механізм функ­ціонування територіально-економічних систем як складових на­ціональної економічної системи.

Саме поняття «районоутворення» засвідчує наявність проце­су створення таких природних і суспільних форм елементів еко­номіки, які мають стійкі територіальні господарські утворення, що характеризуються певною розмірністю, щільністю, конфі­гурацією і взаємозумовленим розміщенням.

Районоутворення - це об’єктивний, незалежний від волі і свідомості людини процес формування інтегральних ви­робничо-територіальних систем, господарські елементи яких перебувають у тісних взаємозв’язках, мають свої про­сторові й виробничі особливості і відзначаються стійкістю щодо зовнішніх і внутрішніх змін.

Це свідчить про те, що процес районоутворення відбувається реально, незалежно від його пізнання. Він є, можна сказати, відоб­раженням об’єктивних та суб’єктивних чинників формування і роз­витку економічних, соціально-економічних або навіть соціаль­них районів.

Процес районоутворення дуже складний. В ньому одночасно простежуються парні тенденції одного явища: формування яви­ща і його розформування. Залежно від чинників тенденції про­тікають з різною інтенсивністю. Якщо тенденція формування сильніша від розформування, то явище розвивається і навпаки. Якщо ж тенденції незмінні, то явище перебуває у стані стабільності.

Процесу районоутворення властива ціла низка тенденційних ознак.

По-перше: диференціювання елементів територіальної гос­подарської структури, за якою ця структура ускладнюється че­рез збільшення окремих її складових; нівелювання елементів те­риторіальної структури, за якою окремі елементи, або їх більшість внаслідок певних об’єктивних чи суб’єктивних обставин втрача­ють свої властивості і навіть зникають.

По-друге: концентрування окремих елементів територіаль­ної структури, за якого інтенсивність чи щільність одних еле­ментів на одній території зростає швидше, ніж на інших дослід­жуваних територіях, що загалом впливає на територіальну кон­центрацію: деконцентрування окремих елементів територіальної структури, що призводить до зниження прояву як властивостей окремих елементів, так і до їх зникнення.

По-третє: доцентрування виробничих і соціальних об’єктів, який характеризує переміщення праці і капіталу, ресурсів і то­варів від периферії до центру; відцентрування виробничих і соці­альних об’єктів від центру до периферії із збереженням економіч­них зв’язків.

По-четверте: агломерування - процес концентрації праці та капіталу в управлінському центрі території, що приводить до поширення та ідентифікації виробничих та соціальних зв’язків з прилеглими до нього населеними пунктами; деагломерування - зворотний агломеруванню процес.

По-п’яте: мегацентралізація - процес концентрації праці і капіталу національного і міжнародного рівня в управлінському центрі окремої країни, що розширює його функції управління рухом міжнародного капіталу, праці і товарів, перетворення у мегаполіс, тобто поглинання ним близько розміщених населених пунктів; демегацентралізація - процес, зворотний мегацентралізації.

По-шосте: поляризація - процес розвитку, за якого струк­турні елементи однієї території функціонально пов’язані з утра­тою або незмінністю тих елементів і їх властивостей, що є на суміжній чи віддаленій території; деполяризація — процес, зво­ротний поляризації.

Районоутворення здійснюється об’єктивно, але на основі при­родних, соціальних та економічних явищ. З погляду часу чинни­ки районоутворення є постійні і змінні.

Постійні чинники районоутворення. Насамперед це природні явища, які сформувалися унаслідок геологічних процесів і визна­чають особливості даної території. Такими особливостями, що є константою для даної території, можна назвати рельєф, систему підземних і поверхневих вод, кліматичні умови, тобто кількість опадів, суми вегетаційних температур, характеристики ґрунтів, рослинності, тваринного світу, видів корисних копалин ї їх тери­торіальне поширення. Усі природні явища володіють якісними і кількісними характеристиками і значною мірою визначають їх господарську сутність. Вони є тією постійною основою, яку тре­ба пізнавати і пристосовувати свою діяльність до їх властивостей. Природних явищ і їх властивостей не можна змінити, приско­рити чи сповільнити, зупинити чи взяти під контроль людини їх дії. Людина може лише їх пізнавати і змінювати себе до їх вимог.

Змінні чинники районоутворення. До них відносять явища та процеси, пов’язані з відтворенням і розселенням людини, розвит­ком виробництва, транспорту, торгівлі і т. ін. Усім цим явищам і процесам властиві зміни в часі і просторі. Вони тісно пов’язані з дією постійних районоутворювальних процесів і в поєднанні з ними формують економічні та соціальні особливості окремої території.

По-перше, люди заселяли ці місця, де можна було найлегше забезпечити себе водою, їжею та житлом. Це могли бути ділянки території біля водоймищ, лісів, пасовищ, ґрунтів тощо. Якщо природні умови сприяли життєзабезпеченню людей, то їх посе­лення розвивалися, встановлюючи виробничі та інші зв’язки з іншими поселеннями.

По-друге, люди здійснювали виробництво потрібних їм ма­теріальних і духовних вартостей там, де були відповідні ґрунти, корисні копалини, місця обміну продуктами праці тощо.

По-третє, люди розвивали виробництво товарів і послуг через здійснення капіталовкладень у діючі виробництва, створення нових виробництв у тих поселеннях і територіях, де можна було залучити відповідну працю, з найменшим ризиком вкладати кош­ти й отримувати доходи та прибутки.

По-четверте, люди встановлювали виробничі і торгівельні зв’язки між населеними пунктами, виробниками, розвивали тран­спортну мережу для таких зв'язків, що сприяло концентрації праці і капіталу товарів і послуг, функцій управління і регулювання в окремих населених пунктах та наданню їм статусу центрів пев­ної території. У таких центрах концентрувалися влада, фінанси, торговельні комплекси, соціальна інфраструктура, зростала чи­сельність населення і ступінь тяжіння до таких центрів і тери­торій.

Отже, чисельність населених пунктів, кількість промислових чи торговельних управлінських чи соціальних, фінансових чи ко­мунальних установ залежні від природних умов та соціальних потреб населення. Транспортна інфраструктура розвивалася в залежності від характеру взаємозв’язків між населеними пунктами і виробника­ми. Змінність цих чинників полягає у тому, що в часі вони могли або визначати виробничі особливості території, або впливати на зникнення таких особливостей.