3. Питання до вивчення на семінарських заняттях

1. Дайте визначення територіального поділу праці.

2. Розкрийте сутність територіального поділу праці як об’єктивної основи економічного районування.

3. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки.

4. Види спеціалізації і їх значення в територіальній організації ви­робництва.

5. Показники та критерії оцінки спеціалізації економічних райо­нів.

6. Основні фактори, які впливають на ефективність територіа­льної організації виробництва.

7. Які види кооперування виробництва існують в залежності від видів спеціалізації ?

8. Що характеризує коефіцієнт районної локалізації?

Тема 9 економіка україни як єдність регіональних соціально-економічних систем

1. Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу.

2. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил.

3. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.

4. Питання до вивчення на семінарських заняттях.

1. Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу

Регіоналізація економіки є свідченням децентралізації господарської діяльності і управління та підвищення ролі місцевого самоврядування. Зберігається актуальність пошуку шляхів поєднання інтересів регіонів із загальнонаціональними, створення механізмів, які б забезпечили економічні основи цілісності країни, недопущення невиправданої територіальної та господарської замк­нутості і відособленості.

Будь-який регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діяльність регіону розкриває взаємозв’язок з іншими регіонами, що стверджує неможливість окремого без загального, як і загальне не­можливе без окремого, яке є суб’єктом загального. Загальне завжди поєднане і взаємозв’язане з конкретним, а конкретне завжди перебу­ває під впливом загального. Ця єдність і залежність повною мірою проявляються у взаємовідносинах регіону з державою.

З погляду економічної географії регіон є завжди частиною якоїсь території, що може за масштабом перевищувати регіон. З господарсь­кого погляду економіка регіону - це ланка господарського комплексу країни, яка розміщена на певній частині її території. Економіка регі­ону базується на мікроекономічній виробничій функції, тобто врахо­вані досягнення найбільш ефективної дії місцевих чинників вироб­ництва - робочої сили, ресурсів, економічних зв’язків конкретних підприємств тощо. Для економічного регіону і його економіки найбільш властиві риси саморегуляції через попит і пропозицію, рівень конкуренції в межах регіону, форми власності. Економіці ре­гіону притаманна широка взаємодія між усіма суб'єктами господа­рювання, що відображає інтеграційний процес і характеризує комп­лексність і збалансованість його розвитку.

Отже, економіка регіону визначає здатність різних економічних суб’єктів ефективно здійснювати господарську діяльність на внутрішньорегіональному рівні. Одночасно регіон є основою для міжрегіональної взаємодії, тобто виходу на макроекономічну систему краї­ни в цілому з позицій вирішення власних економічних завдань. Як бачимо, регіональна економіка щодо економіки конкретного регіону виступає макроекономічним середовищем. Це середовище створюєть­ся єдиною на національному рівні монетарною системою, дією інфля­ційних факторів, впливом чинників міжрегіональної дії, зокрема, ефективного функціонування транспортної системи, встановлення ва­лютних курсів тощо.

Регіональна економіка вирішує питання просторового розвитку національного господарства, у тому числі і вирівнювання розвитку бідних та депресивних регіонів у межах загальнодержавної економі­чної системи, тобто питання міжрегіонального розвитку - від метропольних регіонів до периферійних, як правило слабо розвинутих. Регіон, навіть найбільш розвинутий, не може виконувати функції гос­подарського регулювання для інших регіонів, оскільки йому більш властиві ознаки цілісності, ніж регіональній системі, яка включає су­купність регіонів, характерних для національної господарської сис­теми. Через регіони здійснюється управління економікою країн з ураху­ванням місцевої специфіки господарювання. Через систему управлін­ня відбуваються взаємовідносини регіону з загальнонаціональною економікою. З цією метою у законодавчих і нормативних актах для кожного періоду соціально-економічного розвитку країни визначені принципи розподілу повноважень між центром і регіонами, методи грошово-кредитної, амортизаційної та податкової політики, зовнішньоекономічні відносини тощо. Економічна політика регіону розглядається центральними орга­нами з позиції місцевого самоврядування, визначення функції і взаємодії територіальних органів різних рівнів. Вихідною позицією уп­равління є комплексний розвиток регіону і задоволення на цій основі соціально-економічних потреб його населення. Комплексний розвиток регіону передбачає розвиток виробничих і соціальних відносин, які повинні включати такі необхідні інфраструктурні блоки, як буді­вельний, житлово-комунальний, соціально-культурний, оздоровчий, освітній, торгово-сервісний, побутового обслуговування, організацію спорту і дозвілля й інші.

Регіональна економіка та її господарський комплекс значною мірою повинні розвиватись на базі регіональної та муніципальної власності, місцевих бюджетів, ефективного використання місцевих ресурсів тощо, утворюючи таким чином єдину економічну систему.

У нинішніх умовах господарювання, коли поступово посилюється роль регіонів і їх повноважень, складаються умови, за яких регіо­ни несуть відповідальність за реалізацію загальнодержавної регіо­нальної соціально-економічної політики, самовідтворення і розви­ток регіону, самозабезпечення основних стандартів життєдіяльності населення.

Сьогодні ми маємо чинники, які негативно впливають на соціально-економічний розвиток регіонів. Серед соціальних чинників, дія яких може негативно позначитися на функціонуванні економіки, треба відзначити зниження якості трудового потенціалу, втрату здатності його зростання. Це може призвести до спаду виробництва, що одно­часно позначається і на рівні життя населення. Такі регіони нале­жать до депресивних. Їх особливістю є те, що самостійно вони не можуть вийти з цього стану, тоді зростає роль держави, яка шляхом перерозподілу ресурсів, а також створенням спеціальних економіч­них механізмів (податкових, фінансових) може сприяти вирішенню питань активізації розвитку регіону, підтриманню відтворення ста­більності у регіоні.

Відповідальну роль у виконанні функцій самоврядування в регі­оні покладено на фінансово-бюджетну діяльність. Правова база сьо­годні ще не повністю відповідає вимогам реалізації соціальних функцій у регіоні. Бюджети територій позбавлені можливості кон­центрації достатніх фінансових ресурсів для виконання поставлених перед ними завдань. Держава надмірно концентрує фінансові над­ходження в центральний бюджет (понад 80 %), що негативно впли­ває на фінансово-економічну діяльність регіональної економіки. Од­нак регіони неоднакові за своїм економічним потенціалом, отже, виділяються регіони-донори і дотаційні регіони. Ці об’єктивні умови зо­бов’язують державу з позицій єдиного господарського комплексу впливати на бюджети окремих територій через трансферти, надання дотацій та інші економічні механізми регіональної орієнтації, без яких неможливо було б вплинути на природну необхідність розвитку ре­гіонів. Це ще раз підтверджує, що механізм перерозподілу загально­національного багатства з метою підтримки окремих регіонів свідчить про єдність господарського комплексу, в якому економіка кожного конкретного регіону виступає як окрема ланка.

Для вирішення проблеми депресивності окремих економічних ре­гіонів, активізації їх господарської діяльності розробляються та впро­ваджуються регіональні програми розвитку з найбільш важливих напрямів галузей економіки. Джерелами фінансування цих програм є як регіональні, так і національні бюджети, ними можуть також бути кредити або залучені інвестиційні кошти.

Найбільш вагомим важелем регіонального економічного регулю­вання є бюджетне регулювання просторової (регіональної) економі­ки. Цей механізм поєднує як централізоване управління фінансами, так і високу регіональну самостійність. Обмеженість певною мірою бюджетних ресурсів дає можливість вирішувати проблеми економіч­ного розвитку лише окремих регіонів (депресивних та пріоритетно­го розвитку).

Отже, поєднання централізованих механізмів регіонального роз­витку як окремих ланок єдиного господарського комплексу з актив­ною діяльністю регіональних адміністративних та економічних струк­тур кожного конкретного регіону може забезпечити прискорений роз­виток регіонів.

Кожний економічний регіон має певну територію, свою внутріш­ню економічну структуру, механізми управління і функціонування.

Завдяки міжрегіональним зв’язкам економіка окремого регіону є часткою економік інших регіонів і, таким чином, національної еко­номіки країни в цілому.

Найбільше значення для економічного розвитку територій регіону має їх поділ з позиції територіального поділу праці, адміністративно-еконо­мічного управління, виділення територій з різним станом ринків праці, товарів, послуг тощо.

Такі ринкові елементи є інтеграторами економік різних регіонів, перетворюючи господарство кожного регіону в єдину господарську систему країни. Як бачимо, економіка регіону являє собою складну систему взаємодій регіональних, субрегіональних (внутрішньорегіональних) і міжрегіональних елементів, які утворюють єдиний еконо­мічний простір. Складовими єдиного економічного простору є ринко­ва інфраструктура, національні ринки товарів, послуг, праці, капіталів.

Найважливішим гарантом цієї єдності є законодавчі акти і Конститу­ція України, яка передбачає територіальну єдність держави.