3. Фактори і завдання сталого розвитку

Виділені у попередньому пункті принципи дають підставу обґрунтувати основні фак­тори і завдання щодо реалізації концепції сталого розвитку.

Фактори сталого розвитку:

• підвищення рівня загальної професійної і екологічної освіти всіх громадян, розвиток науки і посилення її зв’язку з виробництвом, інтенсифікацією усіх вироб­ничих і управлінських процесів;

• зниження матеріало- і енергомісткості виробництва продукції через розроблення і впровад­ження інноваційних (наукомістких) технологій;

• впровадження безвідходних технологій і виробництв в обробному секторі економіки.

Завдання реалізації концепції сталого розвитку:

політико-правові – впровадження демократії, свободи і рівності перед законом, розумного оподаткування, соціальної справедливості, розвиток національної свідомості, патріотизму, волевиявлення народу;

економічні – розумне поєднання видів і форм власності, демонополізації та вільна конкуренція, виробництво товарів і послуг для потреб людей;

екологічні – викорінення голоду, за­хист довкілля, піднесення якості освіти;

міжнародні – розви­ток громадянського суспільства, торгівлі, підтримка миру і співробітництва;

інформативні – розвиток науки, техніки, інноваційних технологій, кібернетизація та інформатизація гос­подарства і культури, природи, ефективності використання ре­сурсів, збереження біосфери, вдосконалення методів управління, еколого виховної роботи тощо;

соціальні – усунення відста­вання національної свідомості населення, розвиток у людей здат­ності наукового передбачення, висунення на пріоритетне місце інформаційних ресурсів перед речовинно-енергетичним.

Виконання цих завдань створить надійні передумови для ак­тивізації факторів сталого економічного зростання і розвитку.

4. Питання до вивчення на семінарських заняттях

1. Що розуміють під сталим розвитком продуктивних сил?

2. У чому полягає сутність процесу екологізації економіки?

3. Якою повинна бути мета економічної політики у контексті сталого розвитку?

4. Які основні фактори сталого розвитку?

5. Які існують шляхи зниження техногенного навантаження на біосферу?

6. Які основні завдання необхідно реалізувати для досягнення стану сталого розвитку продуктивних сил?

7. Які обставини викликали необхідність переходу до сталого розвитку продуктивних сил?

8. Які основні принципи сталого розвитку продуктивних сил?

Тема 7 економічне районування та територіальна організація господарства

1. Територіальна структура господарства як основа еконо­мічного районування.

2. Засади економічного районування. Районоутворення.

3. Підходи і проблеми економічного районування.

4. Розмежування економічних районів.

5. Питання до вивчення на семінарських заняттях.

1. Територіальна структура господарства як основа економічного районування

Територіальний аспект господарської системи є предметом постійного інтересу як учених-економістів, так і центральних урядів країн світу. Це зумовлено необхідністю виявлення чинників фор­мування господарських систем окремих територій країни (регі­онів) та обґрунтування заходів центрального уряду щодо ство­рення економічних, інституційних, політичних, соціальних пере­думов гармонійного їх розвитку. Загальна оцінка економіки ок­ремих територій засвідчує, що одні з них є високо розвинуті, інші належать до середньо розвинутих, ще інші за рівнем розвитку відносять до депресивних, тобто відсталих. Такий поділ територій за їх рівнем розвитку властивий усім країнам світу. А зумовле­но це нерівномірністю капіталовкладень у розвиток їх економік. Причинами того можуть бути відсутність у них мінерально-сировинних ресурсів для переробки, транспортних шляхів, кваліфі­кованої праці тощо. Ці та інші причини безсумнівно впливають па територіальну структуру економіки країни і її окремих райо­нів.

Сьогоднішній рівень технологій, поділу праці, споживання дає підстави стверджувати, що територіальні відмінності економіч­ного розвитку можна якщо не подолати цілком, то звести до мінімуму за рахунок капіталовкладень у відсталі райони і ство­рення в них ефективних локальних господарських систем. Для того необхідно вивчити причини такої відсталості й обґрунтува­ти пріоритети їх продуктивного та ефективного розвитку. Осно­вою розвитку відсталих територій можуть бути локальні госпо­дарські системи на завізній сировині, енергії, на місцевій праці, підготовці чи перекваліфікації фахівців.

Отже, територіальна структура господарства стає важливим об’єктом наукових досліджень просторової економіки. Її можна розглядати як ключову категорію просторової організації національної еко­номіки, що об’єднує низку регіональних економік як сукупностей розміщених на їх територіях підприємств із транспортною інфра­структурою.

Сутність територіальної структури економіки. У структурі еко­номіки локального рівня організації основними її складовими є земля, праця, капітал, фінанси. У просторовій економіці праця, капітал і фінанси у формі підприємств розміщені по території і з’єднані транспортною системою. Це свідчить про те, що така соціально-економічна система є територіальною, тобто єдність її зумовлена спільною територією.

Як і будь-яка локальна економічна система, територіальна теж має свою структуру, тобто властиву їй будову. Якщо елемента­ми структури локальної економічної системи с праця, капітал, основне виробництво, допоміжне виробництво, філії підприємств і т. ін., то елементами територіальної структури є співвідношен­ня підприємств різних галузей виробництва, населених пунктів, комунікацій тощо. Територіальна структура економіки розкри­вається як співвідношення між елементами, що складають цілісність даної території (регіону). Особливістю територіальної структури економіки є те, що її складові елементи не є простою сумою окремих частин, а виражають взаємозв’язки і навіть взаємозалежність одне від одного. Це означає, що для функціонування одного елемента структури мусить функціонувати інший тощо. Територіальну структуру економіки (господарства) розгляда­ють як складне соціально-економічне явище. Зумовлено це по­єднанням різних видів діяльності, форм розподілу, обміну і спо­живання.

Дослідженням територіальної структури економіки приділяється увага як економістів, так і географів. Усі сходяться на думці, що територіальна господарська структура являє собою сукуп­ність певним чином розміщених і взаємозумовлених елементів еко­номіки і соціальної сфери, які перебувають у складній взаємодії в процесі розвитку і функціонування національної економічної системи. Серед основних складових елементів виділяють:

• насе­лення і розселення;

• виробництво та споживання;

• природні умо­ви та мінерально-сировинні ресурси;

• транспортну та виробничу інфраструктуру.

В основі такого розуміння територіальної структури економі­ки більше присутній географічний аспект. Він, звичайно, не супе­речить сутності просторової економіки, позаяк географічні па­раметри завжди присутні в її обґрунтуванні. Поряд з тим, в об­ґрунтуванні територіальної господарської системи використову­ють й економічні аргументи. Територіальну економіку розумі­ють як сукупність таких зв’язків і між такими її складовими еле­ментами, де обов’язковою умовою наявності цих зв’язків є подо­лання простору, а одним з аргументів міцності зв’язків виступає скорочення просторових затрат праці, ресурсів, енергії і т. ін. Вра­хування економічної доцільності просторових витрат при обґрунтуванні сутності територіальної структури економіки є дуже важливим. Незмінність чи зменшення витрат виробництва на певній території за певних економічних чи соціальних, політичних чи ідеологічних змін дає підстави говорити про наявність особливої територіальної економіки з її певними контурами.

Територіальна структура економіки - це сукупність стійких зв’язків між елементами соціально-економічної про­сторово обмеженої системи, які забезпечують її цілісність і зберігають основні властивості за наявності різних зов­нішніх і внутрішніх змін.

Власне економічна стійкість територіальних господарських систем дає підстави виділяти їх в окремі відмінні системи, тобто здійснювати поділ національної економічної системи на окремі елементи зі стійкими взаємозв’язками між ними.

Територіальні відмінності є різними за контурами та інтенсивністю явищ, насиченістю складо­вими елементами тощо. Усі вони мають властивості, які піддаються вимірюванню у просторі й часі, що дає можливість обґрунтування теоретичних і практичних положень «територіаль­ної економетрії». В основі територіальної економетрії є парамет­ри соціально-економічних, фізичних, природних, просторових явищ, які піддаються відповідному моделюванню. Основу скла­дають параметри якості явища, кількості явища, обширності яви­ща. До них можна додати параметри тривалості (часу), прояву інтенсивності, прояву концентрації явища тощо.

Якісні параметри елементів територіальної структури еко­номіки відображають сутність соціальних, виробничих, при­родних явищ, які є чинниками та результатами господарської діяль­ності. До них відносять:

• населення: розглядають як джерело формування праці, ство­рення засобів виробництва, видів діяльності, продуктів спожи­вання, традицій господарювання, культури, освіти, науки, полі­тики, ідеології і т. д.;

• розселення: виражає форми організації поселень, які є місцем формування способу життєдіяльності мешканців, їхнього мислен­ня, відношення до свого населеного пункту, побуту, традицій;

• виробництво: види діяльності як форма створення матері­альних і духовних цінностей, що забезпечують життєдіяльність працюючих і непрацюючих;

• споживання: форми діяльності людей, пов’язані з розподілом, обміном та споживанням матеріальних і духовних вартостей;

• природні умови і ресурси: незалежні від людини природні яви­ща, що є предметом використання у господарській діяльності людей; це земля, кліматичні умови, водне середовище, ґрунти, ліси, корисні копалини тощо;

• простір: тривимірна форма прояву і розміщення якісних па­раметрів елементів економіки.

Кількісні параметри елементів територіальної структури економіки відображають кількісні особливості внутрішніх і зовнішніх ознак соціальних, виробничих і природних явищ, які характеризують їх як чинники та результати конкретних видів гос­подарської діяльності. До них відносять:

• у населенні: чисельність населення, структуру населення за віком, статтю, рівні народжуваності, смертності, природного і міграційного приросту, динамічні зміни населення і його струк­турних одиниць у часі; чисельність зайнятих у сферах економіки і за галузями, видами і формами власності, чисельність і струк­туру безробітних, попит і пропозицію праці, працевлаштування за статтю, віком, професіями, кваліфікацією, освітою і т. ін.;

• у розселенні: кількість міст, селищ міського типу, сіл, ху­торів, динаміку зміни чисельності населення у різних населених пунктах, соціальну структуру мешканців населених пунктів, демографічні особливості, тобто відтворення населення у насе­лених пунктах, зайнятість, безробіття і т. ін.;

• у виробництві: кількість виробничих підприємств загалом, за видами виробництва товарів, робіт і послуг, потужності під­приємств, чисельність і структуру зайнятих на підприємствах і організаціях, обсяги і структуру виробництва продукції, рівень продуктивності праці й ефективності виробництва продукції, фінансовий стан підприємств і організацій, ринок цінних паперів, валютний ринок, капіталовкладення та інновації, структуру підприємств за видами діяльності, видами і формами власності, рівнем спеціалізації, кооперації, наявністю промислово-фінансо­вих груп, монополістів, конкуренції тощо;

• у споживанні: кількість виробництва продукту на душу на­селення, рівень грошових доходів працюючих і непрацюючих, пенсіонерів та інших соціальних груп, стан споживчого і гурто­вого ринків, рівень цін на продовольчі і непродовольчі товари, рівень реальних доходів і реального споживання, різних соціаль­них груп, соціальний захист малозабезпечених;

• у природних умовах і ресурсах: кількісні параметри рельє­фу, сезонних температур, опадів, вегетаційного періоду, поверх­невих, ґрунтових і підземних прісних та мінеральних вод, ґрунтів, лісів, ерозії ґрунтів, ресурсів палива та енергії, руд чорних і ко­льорових металів, ресурсів хімічного виробництва, нерудних ре­сурсів (будівельних матеріалів, коштовного каміння) рекреацій­них і туристичних ресурсів.

Параметри обширності елементів територіальної структу­ри економіки. Відображають дво- і тривимірні форми прояву які­сно-кількісних елементів економіки. Двовимірні форми відобра­жають площинне розміщення явища в довжину і ширину, три­вимірні - площинне й об’ємне (у висоту) розміщення явища. Та­кож елементи економіки проявляють себе через параметри гус­тоти (щільності), концентрації тощо. Прикладом можуть бути такі параметри:

• у населенні: інтенсивність показників природного руху з ура­хуванням соціального стану груп населення зайнятості, традицій тощо;

• у розселенні: віддаленість населених пунктів, густота роз­міщення їх по території, густота населення на одиницю площі території і т. ін.;

• у виробництві: концентрація виробничих підприємств у на­селених пунктах, віддаленість виробників, постачальників і спо­живачів, кількість транспортних шляхів на одиницю площі тери­торії;

• у споживанні: концентрація об’єктів споживчого ринку (торгівельні організації), концентрація і асортимент споживчих то­варів, віддаленість споживачів від підприємств і організацій, що надають споживчі послуги, вплив території на споживчі витрати людей тощо;

• у природних умовах і ресурсах: площі рівнинних і гірських територій, лісів, пасовищ, лук, водойм, орних зе­мель, довжина рік і площі річкових басейнів, боліт, рекреаційних ресурсів; обсяги артезіанських вод, паливних ресурсів, металевих руд, нерудних ресурсів, деревини та ін.

Загальна характеристика елементів територіальної структу­ри засвідчує, що на одній території суміжно може перебувати багато таких елементів. Це дає підстави говорити, що такі еле­менти економіки створюють окремий геоекономічний простір який можна розглядати як сукупність відношень між економічни­ми елементами, що розміщені на конкретній території і розвиваються у часі. Дослідження геоекономічного простору сприяло по­ширенню розробок найрізноманітніших моделей просторових структур, які були виконані вченими різних країн в останні 170 років. Ці структури відображали особливості горизонтальних і вертикальних конструкцій території, її просторову неоднорідність та просторові взаємодії між елементами економіки.