63. Профілактика та особливості психологічної реабілітації негативних наслідків незрілих статевих стосунків.

У підлітковому віці починається фаза психо- сексуального розвитку — фаза романтичної закоханості, з одного боку, і еротичних бажань — з іншого. Еротичний статевий потяг (бажання не тільки духовного, але і тілесного контакту, ніжності, ласк, дотиків) турбує підлітка. Вираженість статевого потягу у представників чоловічої і жіночої статі однакова, прояви ж його специфічні. У дівчини, наприклад, характерними поведінковими реакціями, пов’язаними зі статевим потягом, є кокетування, в основі якого лежить потреба привернути до себе увагу, яскраво виражене бажання подобатися, мати гарний вигляд, але й сором’язливість. Хлопець звичайно відчуває бажання сподобатися конкретній дівчині, а не взагалі всім, і має при цьому конкретну мету. Однак треба пам’ятати, що з початком менструації у дівчат підвищується чутливість екстрагенітальних зон, а це викликає певну поступливість, чутливість до сексуальних подразників.

Сексуальна поведінка підлітків пов’язана з дуже широким колом соціальних і психологічних факторів.

Незалежно від чинників, що привели до початку раннього статевого життя та зміни сексуального партнера, крім очевидної мети отримати задоволення, самоствердження тощо, можуть виникнути інші наслідки, зокрема такі, що можуть сприяти створенню

проблем

психологічного

характеру:

1)

може

посилитись

залежність,

відчуття

відсутності

самостійності;

2) може розширитись розрив між «Его»-ідеалом і «реальним» образом себе, викликаючи у підлітка депресію; 3) у свідомості підлітка може посилитись розрив між ним самим і його батьками, який уявляється для нього як відторгнення з боку батьків, а не як власна втеча від них у момент, коли ті могли б висловити схвалення або підтримати його зростання.

Замість того щоб оточувати підлітків заборонами і обмеженнями, краще прагнути створити такі стосунки, в основі яких — довіра та безкорислива допомога. Понад усе на світі вони потребують чуйного, уважного ставлення з боку дорослих. І якщо у них склалися такі стосунки з батьками або з кимось із дорослих (вчитель, родич тощо), то вони зможуть спокійно пережити усі негаразди, які, звичайно ж, неминучі в такий тривожний, повний хвилювань і несподіванок період. Добре, коли підлітки зі своїми

тривогами звертаються до батьків або педагогів. На жаль, так буває далеко не завжди. Заважає почуття сорому, страх перед незрозумінням. Дуже часто хлопці та дівчата, навіть глибоко прив’язані до батьків, не діляться з ними своїми бідами, боячись засмутити. Контакти з педагогами в таких випадках можуть ускладнюватися через наявність природної дистанції у відносинах, а також остраху розголосу того, що однолітки помітять приховану розмову між вчителем і учнем. На жаль, батьки і педагоги часто не готові до поінформованого довірливого діалогу з підлітками. Тоді молодь намагається розв’язати свої проблеми самостійно або в колі друзів, одержуючи від них спотворену інформацію, яка не тільки не допомагає, але й дуже часто навіть шкодить. Таким чином, поінформованість підлітків щодо небезпеки сексуального дебюту в підлітковому віці, обізнаність щодо наявності інфекцій, які передаються статевим шляхом, щодо способів профілактики небажаної вагітності — недостатні і потребують серйозного поліпшення. Раннє статеве життя молоді, підвищення її сексуальної активності призводить до ризику інфікування інфекціями, що передаються статевим шляхом, та СНІДом, викликають високий рівень незапланованої вагітності. Ці реалізовані ризики украй негативно впливають на стан репродуктивного здоров’я населення фертильного віку та демографічну ситуацію в цілому.

Психотерапія як об’єкт наукового дослідження.

Психотерапія посідає особливе місце серед різновидів професійної допомоги особистості. Непростим є питання про професійну приналежність психотерапії. У Радянському Союзі психотерапія відносилась до медичних спеціалізацій. На Заході психотерапія традиційно була напрямом практичної психології. Таке подвійне розуміння діяльності психотерапевта зберігається і дотепер. Діяльність психотерапевта розглядають відповідно до двох його професійних ролей:

фахівця-медика, який здійснює лікування пацієнта за допомогою як психологічного впливу, так і за допомогою специфічних медичних засобів (медикаменти, гіпноз тощо);

фахівця-психолога, покликаного допомагати особистості вижити у різноманітних життєвих і соціальних ситуаціях та орієнтованого на роботу з глибинними смисложиттєвими проблемами клієнта. У цьому випадку він користується лише психологічними засобами діяльності.

Звичайно, фахівець з практичної психології може здійснювати психотерапію лише у другому сенсі цього поняття і не має права використовувати медичні засоби. Тому приймемо за вихідне наступне твердження.Психотерапія спрямована на глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень у її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприймання та передбачає створення умов для повноцінного становлення особистості.

Мета психотерапії - сприяння у становленні повноцінної особистості, здатної займати активну і творчу позицію відносно себе та своєї життєдіяльності, справлятися із травмуючими ситуаціями і переживаннями, приймати рішення і продуктивно, нешаблонно та гідно діяти у відповідних соціально-культурних умовах

Прийнято виділяти групову та індивідуальну психотерапію.

Індивідуальна психотерапія - це діалог між психотерапевтом і клієнтом з метою психологічної допомоги останньому.

Аналіз психотерапевтичної літератури дозволяє стверджувати, що на сьогоднішній день в цій галузі практичної психології не склалося єдиного підходу до вирізнення основних напрямків психотерапії. Це зумовлено її розглядом то як методу лікування (частіше цей підхід зустрічається в зарубіжній психологічній літературі), то як різновиду психологічної допомоги клієнту.

Так, наприклад, Ю. Г. Дем'янов виділяє такі методи психотерапії, що використовуються в практиці:

раціональна психотерапія;

психоаналітична психотерапія;

когнітивно-аналітична психотерапія;

психотерапія на основі транзактного аналізу;

особистісно-орієнтована психотерапія;

гештальттерапія;

аутогенне тренування;

емоційно-стресова терапія;

групова психотерапія;

позитивна психотерапія.

Класифікацію моделей психотерапії, як різновиду лікувальних дій, описує Х.Ремшмідт. Він пропонує класифікацію моделей психотерапії здійснювати за такими принципами:

теоретичної концепції, яка лежить в основі психотерапії (психоаналіз, поведінкова психотерапія, когнітивна терапія тощо);

організаційних форм лікування (індивідуальна, групова та сімейна терапія);

специфікою коригованого розладу (психози, синдром аутизму, невротичні порушення, депресивні стани, синдром страхів, синдром нав'язливості тощо).

У психологічній літературі теж немає одностайності у виділенні основних моделей психотерапії. Так, зокрема, Г. Онищенко, В. Панок виділяють три основні моделі психотерапії:

психодинамічну психотерапію, яка зорієнтована на психоаналіз;

гуманістичну психотерапію та її основні течії - роджеріанська, екзистенційна, гештальттерапія;

біхевіоральна (поведінкова) психотерапія.

Дещо відмінний підхід представлений О. Ф. Бондаренком. Він виділяє чотири основні теоретичні підходи до психотерапії:

психодинамічний;

гуманістичний;

когнітивний;

поведінковий або біхевіористичний.