72. Проведення психодіагностичного обстеження. Основні етапи психологічного обстеження. Характеристика етапу інтерпретації. Види і зміст діагнозу, прогноз як компонент діагнозу.

Основні етапи психологічного обстеження:

I. Підготовчий етап: Постановка проблеми. Висування гіпотези. Планування дослідження.

Постановка наукової проблеми передбачає певну послідовність дій:

Виявлення дефіциту інформації.

Усвідомлення потреби в усуненні цього дефіциту.

Опис (вербалізація) проблемної ситуації на природній мові.

Формулювання проблеми в наукових категоріях і термінах.

Спираючись на ту чи іншу концепцію, дослідник висуває припущення, здатну, на його погляд, заповнити наявний з даної проблеми дефіцит інформації. Це припущення у вигляді наукової гіпотези і слід перевірити надалі дослідними діями. Гіпотеза — це науково обгрунтоване висловлення імовірнісного характеру про сутність досліджуваних явищ дійсності.

На стадії планування дослідження продумується весь процес дослідження, вирішуються організаційні питання. Планується послідовність дій, їх разнесенность в часі. Вибирається адекватний завданням методичний та технічний арсенал. Визначається конкретний контингент досліджуваних або респондентів.

II. Основний етап: Збір даних. Процес безпосереднього дослідження передбачає контакт дослідника з об’єктом, в результаті чого отримують сукупність характеристик цього об’єкта. Отримані характеристики є головним матеріалом для перевірки робочої гіпотези і вирішення проблеми. У залежності від предмета і мети дослідження ці характеристики можуть з’являтися у вигляді різних параметрів об’єкта (просторових, тимчасових,інформаційних, інтеграційних), у вигляді співвідношень між частинами об’єкта або його самого з іншими об’єктами, у вигляді різних залежностей його станів від різноманітних факторів і т. д. Всю сукупність подібних відомостей називають даними про об’єкт, а точніше, первинними даними, щоб підкреслити безпосередній характер цих відомостей і необхідність їх подальшого аналізу, обробки, осмислення.

III. Заключний етап: Обробка даних. Інтерпретація результатів. Висновки і включення результатів у систему знань.

Зібравши сукупність даних, дослідник приступає до їх обробки, отримуючи відомості більш високого рівня, звані результатами. На цьому етапі можуть виявитися помилки у вимірах, неясності в узгодженні окремих деталей одягу, що вимагає нових відомостей, і клієнт запрошується на примірку, де вносяться необхідні корективи.

За якісною обробкою даних слід вирішальна фаза наукового дослідження — інтерпретація результатів. Часто цю фазу називають теоретичним опрацюванням, підкреслюючи її відмінність від емпіричної статистичної обробки. Ця фаза — найбільш захоплюючий етап дослідження, у якому особливо яскраво проявляється творчий характер наукового процесу. Теоретична обробка виконує дві головні функції:

перетворення статично підготовлених даних («вторинних даних», результатів) в емпіричні знання.

отримання на їх базі теоретичних знань. Таким чином, на цьому етапі особливо рельєфно проявляється єдність і взаємозв’язок емпіричних і теоретичних знань.

Пояснення результатів. Отже, обробка даних призводить лише до констатації деяких фактів, що стосуються досліджуваного об’єкта. Опис дає констатує уявлення про об’єкт у цілому. Далі слід знайти пояснення виявленим фактам і розкрити сутність об’єкта.

Узагальнення результатів. Узагальнення — це виявлення для групи об’єктів (явищ) найбільш істотних рис, що визначають їх найважливіші якісні характеристики. Специфічні для окремих об’єктів властивості (одиничне і особливе) відбраковуються. З логічної точки зору це процес індуктивний: від приватного до загального. Отримані в дослідженнях результати відносяться звичайно до якихось окремих ситуацій, конкретним людям, окремих явищ і реакцій. Ці окремі факти вимагають після свого пояснення проектування на більші множини. Мовою статистики це означає перенести результати з вибірки на всю популяцію, в межі — на генеральну сукупність.

В експериментальній практиці узагальнення стосується зазвичай чотирьох основних пунктів дослідницького процесу: ситуації, відповідей, особистості випробуваного і залежності між цими компонентами.

Узагальнення ситуації передбачає перенесення результатів на більш широке коло обставин.

Етика психодіагностичного обстеження.

Етичні норми психодіагностики - комплекс норм і принципів щодо захисту інтересів і прав обстежуваних осіб. Вони включають найбільш загальні правила обстеження, що попереджають невиправдане чи некомпетентне використання методик психологічної діагностики, є кодексом професійної етики психолога, що займається психодіагностичними дослідженнями.

Морально-етичні принципи діяльності психолога-психодіагноста у своїх загальних положеннях відображають загальнолюдські норми, що регламентують поведінку відповідно до вимог професійних обов'язків, моральних норм стосовно суспільства, професійної чесності, принципів гуманізму тощо.

Професійна діяльність психолога поряд із зазначеними вище вимогами пред'являє і низку специфічних вимог, що випливають з її особливостей. Психолог-консультант через свої обов'язки стає в позицію дослідника людської особистості; у сферу його інтересу можуть потрапити інтимні сторони духовного життя іншої людини, зміст складних міжособистісних відносин, конфліктів, нарешті, об'єктом дослідження в ряді випадків можуть стати хворобливі прояви особистості, відхилення в поведінці, наслідки психічного захворювання. У цьому аспекті норми професійної етики психолога по складності, багатоаспектності і важливості здійснення успішної професійної діяльності не поступаються відповідним нормативам діяльності лікаря.

Одними з найважливіших у комплексі норм і вимог професійної етики є дотримання принципів гуманності, перевага інтересів обстежуваного у визначенні цілей, плануванні процедури, характері проведення діагностичного обстеження. Від психолога і соціального працівника вимагаються чималий такт, оберігання обстежуваного від «психічних» травм, безумовна повага його особистості. У випадках порушення психологами професійної етики при роботі з обстежуваними, у результаті чого наноситься моральний збиток, всі отримані «позитивні» результати і рекомендації втрачають будь-який сенс.

До найважливіших етичних принципів, яких повинен дотримуватися психолог, належать:

професійна компетентність,

конфіденційність дослідження,

об’єктивність дослідження,

принцип профілактичного викладення матеріалу,

принцип обмеженого поширення спеціальних методик.

Діагностика здібностей. Психодіагностика інтелекту.

зарубіжній літературі спеціальні здібності прийнято класифікувати за двома критеріями:

за видами психічних функцій (моторні, сенсорні, гностичні та ін.);

за видами діяльностей (артистичні, художні, технічні тощо).

У відповідності з цими критеріями розробляються і методи діагностики. Серед існуючих підходів до вивчення здібностей у вітчизняній і зарубіжній літературі найбільш повно і якісно розроблені методики діагностики інтелекту, які відповідають вимогам основних психометричних властивостей тестів. Конкретні методики, які знайшли широке застосування у практичній психодіагностичній роботі будуть наведені нижче в короткому огляді.

Як відомо, здібності людини можна розділити на такі групи:

загальні здібності (здатність до виявлення закономірностей,загальний рівень інтелекту);

модальне загальні здібності (вербальний інтелект, неметричний інтелект, що дозволяє здійснювати обчислення, просторовий інтелект, техніко-практичний інтелект);

спеціальні здібності (обумовлюють легкість і успішність оволодіння визначеними спеціальними видами діяльності: музичні здібності, технічні здібності, артистичні, педагогічні здібності й ін.);

часткові здібності (рівень розвитку психічних пізнавальних функцій: пам'яті, уваги, сприйняття, мислення, уяви).

Методики діагностики часткових здібностей - діагностика відчуттів, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, уяви -представлені здебільшого в практикумах по загальній психології.

Сукупність пізнавальних процесів людини визначає його інтелект. Тести діагностування інтелекту вимірюють загальний інтелект або призначені для з'ясування спеціальних здібностей.

Залежно від типу завдань їх поділяють на вербальні ("Тест класифікації слів") і невербальні ("Матриці Равена"); від кількості досліджуваних - індивідуальні ("Шкали Векслера") і групові ("Армійський тест Альфа") тести. Виокремлюють ще тести інтелекту для специфічних популяцій (А. Анастазі), наприклад призначені для обстеження немовлят, осіб із фізичними вадами, а також людей, що належать до різних культур.

Тести інтелекту складаються з кількох субтестів, спрямованих на вимірювання інтелектуальних функцій (логічного мислення, смислової й асоціативної пам'яті тощо). Наприклад, у Гамбурзькій версії тесту Векслера для дослідження інтелекту дітей (1983) результати подають у вигляді 11-бальних значень, по одному значенню на кожний субтест (11 субтестів). Оскільки інтелект формується комплексом здібностей, необхідних для виживання і досягнення успіхів у певній культурі, для його вивчення слід діагностувати здібності. Кількісну інформацію стосовно тесту подають у вигляді профілю результатів, що охоплює результати кожного субтесту, виражені у бальних значеннях. Оцінюють результати тестів за сумою цих значень або середнім значенням.

Із розвитком математично-статистичного апарату інтелектуальних тестів кількісний показник IQ замінюють стандартним IQ-показником. Д. Векслер запровадив шкалу стандартних ІQ. При інтерпретації загального результату не можна цілком покладатися на відповідний загальний показник ІQ<3. Істотну інформацію отримують унаслідок інтерпретації профілю результатів за субте-стами.

Середні значення шкали IQ не надають інформації, в яких субтестах результати вищі від середнього, а в яких - нижчі. Наприклад, показник IQ у 100 балів можна отримати як для однорідного профілю досягнень (тобто коли за всіма субтестами результати вищі середнього значення), так і тоді, коли за одними субтестами досягнуті результати, які вищі середнього, за іншими - нижчі. IQ або будь який інший показник слід завжди подавати разом із назвою тесту, в якому вони отримані, оскільки їх не можна інтерпретувати окремо від конкретного тесту. Кї не € постійною величиною. Змінюючись під впливом навколишнього середовища, він відображає попередні і подальші досягнення у навчанні.

Вітчизняні психологи використовують тести Д. Векслера, Р. Амтхауера, Дж. Равена, Стенфорда - Біне тощо, які мають високу надійність і валідність. Колектив авторів (М. Акимова, Е. Борисова, К. Гуревич, В. Зархін, В. Козлова, Г. Логінова, А. Раєвський, Н. Ференс) створив спеціальний тест діагностування розумового розвитку для абітурієнтів (у російськомовній абревіатурі - АСТУР). Тест включає 8 субтестів: обізнаність, подвійні аналогії, лабільність, класифікації, узагальнення, логічні схеми, числові ряди, геометричні фігури.

Діагностика креативності.

Один з найбільш важливих питань відносно креативності міститься в тому, чи можна її достовірно та ефективно вимірювати. Для наукового вимірювання креативності необхідно розробити чутливе, надійне та валідне знаряддя вимірювання. Чутливість зумовлює, що знаряддя дозволяє добре розрізняти людей за ступенем представленості тієї характеристики, котру воно вимірює, і тому знаряддя чутливе до різних рівнів креативності. Надійність означає, що знаряддя точно вимірює дану характеристику креативності, даючи результати, не викривлені помилками. Валідність означає, що даний інструмент вимірює саме креативність і тільки креативність, а не будь-яку інші якість. В літературі можна знайти багато методик для вимірювання креативності, що розрізняються як за формою, так і за принципом вимірювання. Існують шкали для оцінки якостей особистості, опитувальники на творчу діяльність, когнітивні завдання, тести креативного мислення, експертні оцінки креативності. В цілому методики психодіагностики креативності можна розрізняти за декількома підвалинами:

По-перше, необхідно розрізняти методики креативності, що базуються на суб’єктивних і на об’єктивних критеріях оцінки. До суб’єктивних критеріїв відносяться самозвіти, експертні оцінки та ін., а до об’єктивних - такі критерії як кількість народжених ідей або кількість оригінальних ідей.

По-друге, можна по-різному визначати ступінь генералізації креативності: деякі методики - такі, як оцінка складних продуктів (результатів) діяльності, - спрямовані на оцінку генералізованої креативності, тоді як інші методики оцінюють конкретні сторони креативності або креативного (творчого) мислення, наприклад, побіжність або оригінальність.

По-третє, можна розрізняти методики за тою увагою, яку вони приділяють творчій особистості, творчій продукції, творчому процесу і середовищу.

По-четверте, можна класифікувати методики за способом вимірювання креативності: прямим та непрямим. Вимірюється або творчий потенціал на основі діагностики когнітивних, конативних, емоційних та середовищних змінних, або креативність вимірюється на основі оцінки створених продуктів діяльності (малюнків, творів тощо). Саме відштовхуючись від цієї класифікації, розглянемо більш детально психодіагностичні засоби, що оцінюють, з одного боку - креативність,

іншого - творчий потенціал, і, нарешті - творчу продукцію (результати діяльності).

Доцільно розглянути особливості тестово -методичного апарату для вимірювання креативності, зокрема, когнітивні, конативні, емоційні та середовищні компоненти креативності. Так, когнітивні тести спрямовані на вимірювання основних пізнавальних процесів, зокрема, мислення, завдяки яким створюється творчий продукт. Ці тести вимірюють здатність, наприклад, мислити особливим чином, коли це необхідно, але вони не дозволяють оцінити. Чи використовують люди цю здатність спонтанно поза ситуацій тестування. Найбільш поширеними і відомими такого виду вважаються тести на дивергентне мислення Дж.Гілфорда та більш пізні тести на творче мислення П.Торренса. В цьому контексті треба відзначити що дивергентне

мислення відображає здатність особистості народжувати значну кількість різноманітних рішень завдань. Кінцева мета процесу дивергентною мислення міститься у продукуванні значної кількості різних та оригінальних ідей. На думку Дж.Гілфорда, дивергентне мислення можна ідентифікувати і вимірювати за допомогою трьох показників: побіжність, гнучкість, оригінальність. У подальшому, після впровадження тестів П.Торренса, було встановлено, що завдання на дивергентне мислення дають можливість прогнозувати творчий потенціал особистості. Більш того, вважається, що внесок дивергентного мислення у варіативність рівня креативності в декілька разів більший, ніж внесок коефіцієнту інтелекту. Особливе місце серед методик когнітивного спектру займають методики на інсайт та віддалені асоціації. До таких тестів традиційно відносять: інсайтні завдання Е.Штернберга і тест на віддалені асоціації С.Мєдкіка, тести на асоціації між словами і предметами, тести на метафори Е.Баррона та ін. На думку фахівців, так звані інсайтні завдання дозволяють вимірювати творчий потенціал, тому що для їх рішення потрібні здібності до селективного кодування, порівняння і комбінування.

Проективний підхід до діагностики особистості.

Перевагами проективної діагностики є можливість виявлення за її допомогою неусвідомлюваних або мало-усвідомлюваних психічних феноменів, прихованих від спостереження аспектів особистості. Опосередковане вивчення особистісних особливостей усуває психологічні захисні механізми, які можуть спотворити картину внутрішнього світу. Відсутність чіткої регламентованості дослідницької ситуації передбачає різні поведінкові реакції, що майже не зазнають стороннього тиску, адекватні вияви індивідуальних особливостей особистості. Це досягається завдяки характерним для проективних методів ознакам:

1) неструктурованість, невизначеність стимульного матеріалу, що припускає можливість використання або тлумачення його найрізноманітнішими способами;

2)стисле, узагальнене формулювання інструкцій, що передбачають самовираження і фантазію;

створення атмосфери доброзичливості за відсутності оцінних суджень дослідника;

не інформованість досліджуваного про діагностичне значення його дій і слів, що дає змогу уникнути навмисних чи мимовільних перекручень при проекції особистості.

Проективні методики не мають уніфікованих процедур: дослідник по-різному себе поводить із товариськими, активними, упевненими досліджуваними, чи з боязкими, замкнутими, стривоженими. Однак досвід і кваліфікація дослідника, його належність до певного соціокультурного середовища, особливості особистісного розвитку зумовлюють суб'єктивні судження. Суб'єктивність спричинює також вторинна проекція: перебуваючи під впливом власних внутрішніх проблем, дослідник може спотворити інтерпретацію.

Положення про те, що актуалізація психічних елементів (сприймань, уявлень) за певних умов спричинює появу інших елементів, доповнило вчення про несвідоме, яке спочатку уявляли як приховану рушійну силу особистості, сукупність нереалізованих потягів. Завдяки проективним методикам знаходили зв'язки між свідомістю однієї людини і несвідомим іншої.

Отже, проективні методики є неоднорідною групою психодіагностичних прийомів прогнозування індивідуального стилю поведінки, переживання й афективного реагування у

значущих або конфліктних ситуаціях, виявлення неусвідомлюваних аспектів та аномалій особистості.

Основні принципи проективної психології сформулював Л. Франк. Найістотнішою ознакою проективних методик він вважав невизначеність стимульних умов, що дають змогу досліджуваному проектувати свій спосіб бачення життя, думки і почуття. Чим неструктурованішим є "стимульне поле", тим більше його структурування індивідом буде подібне до структури його реального життєвого простору. Проективні методики спрямовані на розкриття внутрішнього світу особистості, світу суб'єктивних переживань, почуттів, думок, очікувань, а не на експрес-діагностування реальної поведінки. Вони допомагають проникнути в унікальний світ людських почуттів і внутрішню логіку його побудови.

Праці Франка зумовили появу багатьох експериментальних досліджень, передусім вивчення ролі стимулу у проекції особистісно-значущого матеріалу і вивчення феномену проекції як психологічного механізму, що є основою дієвості цієї групи методів. Тест Роршаха і ТАТ є прикладами двох типів стимульної невизначеності - структурної і змістово-значеннєвої. Невизначеною є для людини і ситуація обстеження, що не обмежує її дії стандартами і нормативними оцінками, але сприяє максимальному вибору способів поведінки. Дж. Брунер також припускав, що невизначеність або неоднозначність, " зашумленість" є необхідними стимульними умовами для надання пріоритету особистісним суб'єктивним факторам у детермінації сприйняття та інших видів пізнавальної активності.

Акцентування на невизначеності стимульних умов сприяло узгодженню проективних методів із психоаналітичним стилем клінічного мислення. Чим невизначеніші умови (менший тиск реальності), тим більше психічна активність наближається до "первинних" психічних процесів (уяви, галюцинації).

Недостатня валідність і надійність проективних методик зумовлюють пошук нових діагностичних парадигм. До них належить включення у проективні процедури психометричних принципів, наприклад варіант ТАТ В. Сталіна і М. Кальвіньйо, методики непрямого дослідження системи самооцінок Є. Соколової і Є. Федотової. Продуктивні також створення процедур керованої проекції - дослідження ставлення до себе у структурі самосвідомості.

Загалом проективні методики суттєво відрізняються від стандартизованих методів особливостями стимульного матеріалу, поставленого перед респондентом завдання; обробленням та інтерпретуванням результатів. їх насамперед характеризує якісний підхід до дослідження особистості, а не кількісний, властивий психометричним тестам. Тому дотепер не розроблені адекватні методи перевірки їх надійності і надання їм валідності. Для забезпечення точності отриманих результатів за допомогою проективних методик їх слід зіставляти з даними, отриманими за допомогою інших методів.

Діагностика рис та типів особистості.

Методика визначення типу акцентуації рис характеру та темпераменту К. Леонгарда і X. Смішека (ЛС). Методика призначена для діагностики типу акцентуації особистості. В основу опитувальника, розробленого X. Смішеком, закладена концепція акцентуйованої особистості К. Леонгарда. Згідно з цією концепцією індивідуальні якості особистості можуть бути розділені на дві

групи: головну і додаткову. Стрижень особистості складають головні риси і вони визначають її індивідуальність, розвиток, адаптацію, психічне здоров'я.

Надмірна вираженість цих рис призводить до структурних психологічних змін, а в несприятливих соціальних умовах - до розладу структури особистості.

Акцентуацію якоїсь риси слід розглядати не як патологію, а як визначене відхилення від середньої норми, яскраво виражену своєрідність психічного складу. Осіб, у яких відмічається високий ступінь вираженості рис характеру або темпераменту, називають акцентуйованими. Позитивне або негативне забарвлення акцентуйованості значною мірою надають зовнішні фактори, життєві обставини, умови і т.д. "В акцентуйованих особистостях - вказує К. Леонгард - потенційно закладені як можливості соціально позитивних досягнень, так і соціально негативний заряд. Деякі акцентуйовані особистості виявляються в негативному світлі тому, що життєві обставини не сприяли їм, але можливо під впливом інших обставин вони стали б незвичайними людьми".

К. Леонгард виділяє десять головних типів акцентуацій, які переважно відповідають систематиці психопатій в пограничній психіатрії.

Гіпертимний тип. Особливістю цього типу є підвищений фон настрою в поєднанні з жагою діяльності, оптимізмом, завзятістю й високою активністю.

Застрягаючий тип. Особистості такого типу характерна надмірна стійкість афекту зі схильністю до формулювання параноїдаль-них та надцінних ідей.

Емотивний тип. Характеризується чутливістю й глибокими реакціями в галузі тонких емоцій. Цих людей хвилюють не грубі почуття, а те, що звичайно пов'язують з душею, з гуманністю, з чуйністю. Ці люди вразливі; такий тип подібний до афективно-екзальтованого, але на відміну від нього емоції розвиваються й проявляються менш бурхливо, не так стрімко. Патологічні прояви — реактивна депресія.

Педантичний тип. Високі оцінки вказують на ригідність, інертність психічних процесів, тривале переживання травмуючих подій, які триватимуть.

Тривожно-боязливий тип. Суттєвою особливістю вважається схильність до страхів, підвищена нерішучість й полохливість, настороженість.

Циклотимічний тип. Для таких людей характерна зміна гіпертимних та дистимних фаз.

Демонстративний тип. Високі оцінки за цією шкалою визначають підвищену здатність до витіснення, демонстративності поведінки, схильності до істерії.

Неврівноважений тип. Таким людям характерна підвищена імпульсивність, слабкий контроль над потягами й спонуканнями.

Дистимічний тип. Дистимічна особа в протилежність гіпертимній характеризується зниженим фоном настрою (в деяких випадках до субдепресії), песимізмом, фіксацією на негативних сторонах життя, загальмованістю.

Афективно-екзальтований тип. Особам цього типу характерний великий діапазон емоційних станів: легко виникає захоплення від радісних подій і повний відчай від сумних. Всі

десять типів акцентуйованих особистостей К. Леонгард поділяє на дві групи за принципом акцентуації темпераменту або характеру.

До акцентуації рис характеру він відносить демонстративний, педантичний, застрягаючий, збуджений типи особистості. Інші типи акцентуацій відносяться К. Леонгардом до акцентуацій темпераменту (гіпертимний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотимічний, афективно-екзальтований та емотивний).

Діагностика психологічних типів (методика Д. Кейрсі). Методика призначена для визначення психологічного типу. Опитувач розроблений в 1956 році професором Каліфорнійського університету Девідом Кейрсі, який займався протягом тридцяти років викладанням і психотерапевтичною практикою. Теоретичною базою для створення методики виявились уявлення про природу психотипу таких класиків психології і медицини, як Юнг, Кречмер, Адлер та ін. Опитувач створений на основі всесвітньо відомої методики Майєрс – Бріггс (Myers – Briggs Type Indikator, MBTI) як нова форма, більш зручна при проведенні масових обстежень.

Показники того, хто досліджується, розраховуються за чотирма шкалами, що відповідають юнговській типології: екстраверт – інтроверт (Extravert – Introvert – E-I), сенсорний – інтуїтивний

(Sensor –Intuitive – S-N), мислячий – емоційний (Thinker – Feeler – T-F), раціональний – ірраціональний (Judgment – Perceptive – -J-P).

Екстраверти в спілкуванні з людьми черпають енергію, завжди готові продовжити спілкування або підтримати бесіду, в той час як інтровертам після певного періоду інтенсивного спілкування з оточуючими необхідно усамітнитись, обробити отриману інформацію.

Люди, що відносяться до N-категорії, в прийнятті рішень спираються на внутрішній голос, особисту інтуїцію, незалежно від того, як чинять в подібних ситуаціях оточуючі.

Для S-людей, навпаки, досвід оточуючих, розсудливість є критерієм для прийняття рішень. Люди, які надають перевагу опиранню на T-характеристику в обробці інформації і прийнятті рішень, вважають виправданим логічний, об’єктивний підхід, що має свої чіткі закони і правила. F-людям притаманні суб’єктивізм, гуманність; вони керуються етичними критеріями в більшій мірі, ніж категоріями логічними.

Люди зі стійкою J-характеристикою прагнуть якомога раніше прийняти певне рішення і потім діяти вже в межах конкретного плану, послідовно проробляючи проміжні етапи на шляху до досягнення перспективної цілі.