97. Психічне здоров’я: критерії та ознаки для різних вікових груп населення. Фактори ризику у постановці психологічного діагнозу для різних вікових груп.

Психічне здоров'я - стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів та забезпечує адекватну до умов дійсності регуляцію поведінки та діяльності. Зміст поняття не вичерпується медичними та психологічними критеріями, у ньому завжди віддзеркалюються суспільні та групові норми і цінності, які регламентують духовне життя людини (за психологічним тлумачним словником).

медичної точки зору до психічного здоров'я належать такі ознаки:

відсутність психічних хвороб;

нормальний психічний розвиток;

сприятливий функціональний стан вищих відділів центральної нервової системи. За медичними критеріями виділяють п'ять груп психічного здоров'я.

I група - психічно здорові та оптимально адаптовані діти. їм властиві такі риси:

активність, колективізм, упевненість у собі, ці діти наполегливі в досягненні цілі.

II група - діти з функціональними порушеннями, переважно астено-невротичними реакціями. Від своїх здорових ровесників вони відрізняються нижчими показниками комунікативності, стресостійкості із зростанням факторів відповідальності.

III група - діти з донозологічними відхиленнями, переважно з наявністю астено-невротичного синдрому. Діти цієї групи характеризуються такими рисами: зменшенням активності, зростанням емоційної збудливості, підвищенням тривожності, обмеженням комунікативності.

IV група - діти з клінічними формами нервово-психічних порушень у стадії субкомпенсації (неврози, патохарактерологічний розвиток особистості). Для цих дітей характерна висока схильність до стресу, наростання емоційної збудженості, апатія з високим рівнем тривожності.

V група - діти з клінічними формами нервово-психічних порушень у стадії декомпенсації, що потребують госпіталізації. Для них характерними є емоційні та поведінкові порушення, можливий розвиток депресій на фоні вегетативних порушень (тахікардія, нестабільність артеріального тиску, підвищення пітливості тощо).

Психічне життя людини від народження до старості зазнає багатьох змін, які впливають на її соціальний досвід, форми і способи самореалізації, функціонування в соціумі.

Дитяча і шкільна психодіагностика є галузями загальної психодіагностики, які мають свої особливості. Пов'язані вони передусім з постановкою діагнозу, який, наприклад, у шкільній психодіагностиці має подвійне значення; поглиблений і всебічний

аналіз особистості, спрямований на виявлення її якісно-кількісних особливостей, з'ясування причинно-наслідкових зв'язків; виявлення конкретних причин недоліків або відхилень у розвитку з метою їх усунення шляхом відповідних корекційних психолого-педагогічних впливів.

Шкільна психодіагностика зорієнтована на дослідження особистості або групи, у поведінці та діяльності якої спостерігаються відхилення чи недоліки, з метою здійснення необхідної корекції, надання допомоги в їх подоланні. Діагностичний висновок роблять на основі наявності або відсутності у досліджуваного показників розвитку, характерних вікових симптомів. Психолог повинен володіти знаннями про такі психічні властивості, оскільки у процесі інтерпретації діагностичних даних та при постановці психологічного діагнозу їх показники можуть мати вирішальне значення.

У психодіагностуванні дітей різного віку до уваги беруть:

вікову норму розвитку - середній показник розвитку великої групи психічно і фізично здорових дітей;

недоліки у розвитку - відсутність або недорозвиненість позитивних якостей, властивостей, умінь і навичок, які повинна мати дитина певного віку;

відхилення - появу негативних якостей, властивостей, звичок у нормально розвинених дітей;

дисгармонію розвитку - незбалансованість психічних процесів, властивостей, якостей і станів, що зумовлюють нестійкість і суперечливість особистості дитини, порушуючи її соціалізацію та індивідуалізацію;

порушення (аномалії) розвитку (дизонтогенез) - обмеження, звуження меж психологічних можливостей дитини через функціональну недостатність дефекту або розладу психічних функцій;

деформації розвитку - відхилення, порушення у розвитку, спричинені пригніченістю самореалізації особистості.

98. Прогностичні фактори у формулюванні Запиту та розробці психокорекційної програми. Запит психоконсультативно-корекційної роботи: визначення, види, динаміка, особливості видів запитів у психоконсультуванні. Запит і психологічна ситуація клієнта.

Як зазначає О.Корабліна, психологічна готовність до прий-нят-тя допомоги визначається, як актуально виявлений стан особистості, що виражається в наявності активного бажання змінити ситуацію, вирішивши проблему, що виникла, і в позитивному ставленні до запропонованої допомоги. Практичний психолог, починаючи процес надання психологічної допомоги, розглядає, в першу чергу, психологічний запит. Тобто, фор-мулювання та рішення завдань надання психологічної допомоги починається з психологічного запиту клієнта. Людина, яка звернулася до психолога, формулює свій запит, в якому відображена її основна проблематика та побажання, пов’язані з тим, чого б вона хотіла досягти в процесі взаємодії з фахівцем. Психологічний запит - мотивоване певним чином звернення клієнта до консультанта з проханням надати конкретну форму психологічної допомоги. Запит може бути сформульованим у формі прохання чи скарги надати конкретну форму психологічної допомоги. У наданні психологічної допомоги розмежовують такі поняття як «скарга», «проблема» та «запит». М.Чібісова вказує на те, що ключовими поняттями, які дозволяють розглядати різноманітні аспекти теорії та практики психологічної до-помоги, являються «скарга», «проблема» та «запит». Автор

рекомен-дує скаргою називати привід для звернення, те, що непокоїть (турбує) клієнта. Саме з обговорення скарги починається взаємодія надання психологічної допомоги. Проблема ж, за визначенням М.Чібісової, є результатом спільної роботи клієнта та психолога, представляючи собою певне психологічне завдання, яке клієнт буде вирішувати за допомогою психолога. А «запит» автор визначає як прохання про психологічну допомогу. Тобто, клієнт звертається до психолога з проханням надати психологічну допомогу, описуючи в тій чи іншій формі свої труднощі, переживання.

Для того, щоб людина зважилася на процес психологічної допомоги, необхідно, як мінімум, дві умови: об'єктів на наявність психологічних проблем, які лежать в основі несприятливого психологічного стану; хоча б часткова рефлексія людиною своїх проблем, тобто відображення їх у свідомості у формі потреби отримання психологічної допомоги.

Запит клієнта може бути внутрішнім чи зовнішнім. Внутрішній запит припускає, що скарга клієнта пов’язана з ним самим. У ситуації зовнішнього запиту скарга клієнта пов’язана з якоюсь іншою особою: дружиною, родичем, колегою тощо. Прохання чи скарга може бути виражена конструктивно чи неконструктивно. Наприклад, не-конструктивний запит може виражатися так: «Хочу бути щасливим», «Хочу ніколи не хвилюватися» тощо, або клієнт може спрямовувати свій запит не на себе, а вимагає змінити іншого: «Поясніть йому, що він не правий», «Вплиньте на нього…» тощо. Запит, який побудований на бажанні змінити іншого, дозволяє зняти з себе відповідальність за те, що відбувається (перекласти відповідальність на іншого). Прикладами конструктивного запиту можуть слугувати: запит про інформацію; запит про допомогу в самопізнанні, розумінні прийняття себе тощо.

Спектр можливих проблем, які є причиною звернення до психо-лога, може бути досить широкий: від харчових розладів до проблем, які зачіпають самі основи існування людини. Існують різні підходи до класифікації психологічних проблем. Виділяються, наприклад, проблеми особистісні, педагогічні, комунікативні, вікові тощо. Проблеми можуть відрізнятися за ступенем їх складності (у першу чергу, для самого клієнта): від простих, коли буває достатньо звичайної роз'яснювальної бесіди, до складних, що вимагають від клієнта відкриттів, інсайту, що можливо лише при тривалій консультативній роботі. Наступна класифікація припускає виділення підстав для локалізації джерел виникнення проблеми:

а) оточення (включає проблеми, пов'язані з сім'єю, місцем проживання людини, місцем навчання, роботи, відносинами зі знайомими, друзями тощо);

б) життя людини в цілому (фіксуються загальні проблеми, такі як сенс життя, самореалізація, фінансово-побутові проблеми, суїцидальна активність);

в) людина (відображає проблеми фізіологічного плану, в тому числі нормальні психофізіологічні стани, сексуальні проблеми,хвороби, наркотичну залежність).

Навіть наявність об'єктивних причин для звернення за психологічною допомогою не завжди призводять до того, що людина йде до психолога. Причини тут можуть бути самими різноманітними:недостатній рівень освіти та інформованість з питань психології;відсутність знань про специфіку діяльності психолога в тому чи іншому виді надання психологічної допомоги;існування певних психологічних бар'єрів: страх оголити свій внутрішній світ, небажання позбутися деяких психологічних проблем, що використовуються як за-хисту, недовіру чи невпевненість в тому, що психолог може допо-могти тощо.

Іноді, потрібно з боку психолога створити (можливий варіант і через третіх осіб) мотивацію для отримання психологічної допомоги. У цьому випадку можливі певні попереджувальні дії з боку фахівця надання психологічної допомоги: роз'яснення, заочні консультації, запрошення членів сім'ї. Однак, якщо мотивація попрацювати над своїми психологічними проблемами у людини не сформована, втру-чання у його внутрішній світ без його дозволу допустимо лише у ви-няткових обставинах. Наприклад, при загрозі здійснення суїциду, кримінального злочину, в інших критичних ситуаціях, коли негативні наслідки невтручання можуть значно перевищити шкоду від пору-шення психологічної недоторканності. Але навіть у таких випадках практичному психологу потрібно пам'ятати про етику та про те, що надмірна активність може мати протилежний ефект, тому зловживати нею не слід.

Звернення щодо отримання психологічної допомоги – це перший крок, який свідчить про реальне бажання щось змінити в собі, в своїх особистих стосунках чи в професійному житті, і цей крок робить це бажання більш реальним. Звернення за допомогою до психолога вка-зує, з одного боку, про усвідомлення потреби щось змінити у своєму житті, з іншого, – про готовність взяти відповідальність за власне життя. Тому перший крок клієнта завжди буде правильно сприйнятий і з першого візиту до психолога-консультанта він може розрахову-вати на серйозне ставлення, підтримку й повагу фахівця.

Існує два основних класи причин звернень за психологічною допомогою:

бажання людини розвиватися, удоско-налюватися, розширювати свій внут-рішній світ, більше розуміти себе. В такому випадку психологічна кон-сультація може бути інформаційною (наприклад, надання інформації щодо результатів психодіагностичного дос-лідження) або профілюючою (орієнтування на певний вид діяльності).

конкретні особисті труднощі або проблеми. Наприклад, коли лю-дина каже: «Я боюся...»,«Я не знаю, як мені втриматися...», «Я не можу спілкуватися з людьми...», «Я не знаю як мені діяти...» тощо. У такому випадку консультація буде мати корекційний характер. При цьому вона може бути підтримуючою, або спрямованою на зміну ставлення до себе чи до інших людей та ситуацій.