91. Специфіка психолого-педагогічної допомоги дітям з відхиленнями у поведінці. Використання різних методів психотерапії у роботі з дітьми з психічними відхиленнями.

Завдання психолого-педагогічної діагностики:

визначення наявності або відсутності психобіологічних передумов девіантної поведінки (відставання або затримка розумового розвитку; наявність або відсутність нервово-психичних захворювань і патологій-неврозів, психопатій, психіатричних розладів, епілепсії);

визначення дефектів індивідуально-психологічного характеру, включаючи порушення емоційно-вольової і мотиваційної сфери (підвищена тривожність, агресивність, знижені емпатійні якості, акцентуації характеру, неадекватна самооцінка);

вивчення соціально-психологічних особливостей особистості підлітка, що характеризуються соціальною дезадаптацією;

4) дослідження соціальної ситуації, що провокує дезадаптацію дітей (ця соціальна ситуація представлена, як правило, несприятливими відносинами між батьками і дітьми, характером міжособистісних стосунків і соціометричним статусом підлітка у колі одноліток, педагогічною позицією вчителя, шкільною атмосферою, соціально-психологічним кліматом класного колективу).

Психотерапевтичне втручання спрямовується на допомогу в розв’язанні емоційних і міжособистісних проблем, проблем поведінки і підвищення якості життя.

У ході терапії постає завдання допомогти зрозуміти і розв’язати внутрішні емоційні конфлікти, що виникли в процесі розвитку людини, починаючи з дитинства, і далі у підлітковому й юнацькому віці (такі конфлікти-манери поведінки – були закладені як кластери почуттів, думок і вчинків; вони виникли у результаті взаємодії різних подій в індивідуальній історії розвитку людини).

Визначити і проаналізувати гру (неусвідомлену, запрограмовану), у яку людина грає на протязі свого життя. (Психодинамічний підхід у дитячій психіатрії – А. Фрейд, М. Кляйн, Г. Хуг-Хельмут).

(Методи: гештальт-терапія; трансактний аналіз Е. Берна; психодрама Дж. Морено). Етапи зміни стереотипів дезадаптивної поведінки (Біхевіоральний підхід: теорії І.П.

Павлова і Б. Скіннера):

детальний аналіз поведінки з метою отримання якомога докладнішого сценарію виникнення симптому (що, коли, де, за яких обставин, у відповідь на що, як часто, як сильно і т.ін.);

аналіз разом з підлітком факторів, що запускають і підтримують симптом;

складання і реалізація в спільній і самостійній роботі детального покрокового плану дій.

(Методи: условно-рефлекторна терапія; терапія моделювання А. Бандури). Механізм “Перепрограмування” мислення і когнітивних процесів виникнення

проблем і появи симптомів (Когнітивний підхід: А. Елліс, А. Бек, Д. Крамбольц, Бласер):

– опора на думки і вчинки індивіда (розглядання того, як людина думає про світ, робить вибір з безлічі можливостей, приймає рішення і діє у межах певної соціальної реальності);

– допомога індивідууму адаптуватися до соціальної ситуації. Методи:

– раціонально-емоційна терапія;

– експеримент;

– метод репертуарних ґрат Келлі;

– когнітивно-аналітична терапія.

Способи сприяння особистісному зростанню (Екзістенціонально-гуманістичний напрямок у психотерапії: А. Коен, Р. Сміт, Н. Бердяєв, Р. Мей, Ж-П. Сартр):

– у своїх діях враховувати прагнення людини підвищення самоцінності, конгруентності і самоактуалізації;

– допомогти усвідомити сенс свого існування;

– визначення і аналіз мотивів поведінки. Методи:

– екзистенціональна терапія;

– клієнт-центрована терапія;

– конструктивний діалог;

– гра;

– інсценівка.

Завдання щодо зняття несприятливого психічного стану дитини (апатії, дратівливості, злості та ін.):

– досягнення психічної рівноваги, зниження психічного напруження (гіперактивності або байдужості).

Методи:

– подавлення;

– витискування;

– ігнорування;

– санкціонування;

– зосередження на позитивному.