- •1. Предмет психології як науки. Основні етапи його розвитку. Місце психології в системі наук та зв’язок її з іншими науками. Характеристика методів психологічної науки.
- •4. Психологія сприймання.
- •7. Поняття про уяву. Функції уяви. Природа уяви. Види уяви. Сновидіння. Мрії. Уява і творчість. Індивідуальні відмінності уяви.
- •11. Поняття про діяльність, її відмінності від активності, реактивності та поведінки тварин. Основні етапи та структура діяльності. Засвоєння діяльності та основні види діяльності людини.
- •23. Психічний розвиток дітей молодшого шкільного віку. Учбова діяльність молодшого школяра. Новоутворення психічного розвитку учнів молодших класів.
- •25. Становлення особистості і самосвідомості підлітка. Акцентуація характеру у підлітків. Девіантність і делінквентність поведінки підлітка, їх причини і методи виховання «важких» дітей.
- •28. Психологія учіння. Психологічна характеристика учіння. Структурні компоненти в учінні.
- •29. Психологія навчання. Теорії управління навчанням. Особистісно-орієнтоване навчання. Шляхи управління навчанням.
- •31. Психологія виховання. Теорії виховання. Основні механізми і етапи формування властивостей особистості. Зовнішнє і внутрішнє управління вихованням. Моральне виховання і вимоги до спілкування.
- •35. Спілкування як взаємодія. Форми взаємодії. Педагогічне спілкування. Поняття соціальної перцепції. Механізми взаєморозуміння.
- •43. Структура, моделі, рівні та напрямки функціонування шкільної психологічної служби. Мета, завдання та форми роботи шкільної психологічної служби, вимоги до її організації.
- •47. Симптоматика особистісних розладів (шизоїдний, шизотиповий, істероїдний, нарцисичний) та способи їх корекції. Асоціальність особистості та психопатія. Аддиктивна поведінка.
- •51. Класифікація методів психологічного дослідження. Неекспериментальні методи психологічного дослідження.
- •56. Наукова проблема. Гіпотези, які перевіряються в експерименті.
- •61. Особливості психологічної реабілітації негативних наслідків розлучення, реабілітаційної допомоги потерпілим від насильства та клієнту у стані гострого горя.
- •62. Профілактика та особливості реабілітації наслідків шкільного стресу.
- •63. Профілактика та особливості психологічної реабілітації негативних наслідків незрілих статевих стосунків.
- •65. Психодинамічні напрями у психотерапії. Класичний психоаналіз. Новітні психодинамічні підходи. Інтерперсональна терапія. Погляди Боулбі на психопатологію розвитку.
- •66. Гуманістичні напрями психотерапії. Клієнтцентрований підхід к.Роджерса. Екзистенціальна психотерапія. Гештальт-терапія.
- •67. Біхевіоральні напрями у психотерапії. Поведінкова психотерапія. Когнітивно-поведінкова терапія.
- •68. Сімейна психотерапія. Позитивна, системна сімейна психотерапія.
- •70. Основні психометричні характеристики психодіагностичної методики. Конструювання психодіагностичних методик.
- •71. Технологія психодіагностичного обстеження. Психологічний діагноз.
- •72. Проведення психодіагностичного обстеження. Основні етапи психологічного обстеження. Характеристика етапу інтерпретації. Види і зміст діагнозу, прогноз як компонент діагнозу.
- •78. Психодіагностика особистісних характеристик. Психодіагностика мотивації.
- •83. Предмет, завдання та зміст профілактики і корекції відхилень у поведінці.
- •84. Критерії визначення психічного здоров’я та відхилень від нього. Класифікація та принципи діагностики відхилень у поведінці.
- •88. Розлад ідентифікації у підлітків та юнаків. Розлад статевої ідентифікації.
- •89. Дитячі депресії та суїциди: профілактика та психологічна допомога.
- •90. Розлади харчування та видільних функцій. Тіки та заїкання.
- •91. Специфіка психолого-педагогічної допомоги дітям з відхиленнями у поведінці. Використання різних методів психотерапії у роботі з дітьми з психічними відхиленнями.
- •92. Основні поняття, предмет та завдання психологічного консультування. Медична та немедична модель психоконсультування.
- •93. Принципи консультування. Етичні принципи та проблеми психоконсультування.
- •94. Професійно-важливі особистісні якості психоконсультанта. Модель фахівця. Особливості міжособистісного спілкування «психоконсультант-клієнт». Роль діалогу та діалогічної інтенції.
- •95. Види і процес (фази) психоконсультативно-корекційної роботи та їх особливості.
- •96. Консультативна бесіда та інтерв’ю як основні технології психоконсультативної роботи: вимоги, стадії, методи, прийоми. Основні прийоми та труднощі психоконсультування. Психоконсультативний контакт.
- •97. Психічне здоров’я: критерії та ознаки для різних вікових груп населення. Фактори ризику у постановці психологічного діагнозу для різних вікових груп.
- •99. Дитяча нервовість як вид Запиту: види, особливості, психологічні наслідки та поведінкові ознаки. Особливості психоконсультативної та психокорекційної роботи з невротизацією дітей у школі і сім’ї.
- •100. Дитячі психотравми як Запит психоконсультування: види та особливості. Порушений стиль виховання як чинник дитячої психотравматизації та запит психоконсультування.
- •101. Стреси та учбові фобії як Запит психоконсультативно-корекційної роботи. Відставання у навчанні та інтелектуальна нерозвиненість, її психологічні відмінності як Запиту психоконсульування.
- •102. Психологічні труднощі та відмінності психоконсультування дорослих клієнтів. Психологічні особливості групових форм психоконсультативної роботи.
- •103. Структура, її основні складові, напрями та завдання психокорекційної роботи. Структура психокорекційної програми: визначення мети, об’єму та предмета і методів психокорекції.
- •104. Засоби та особливості первинної та вторинної психодіагностики у психокорекційній роботі.
- •105. Особливості стадій психокорекційної роботи (підготовчої, настановної, власне психокорекційної роботи). Стадія перевірки ефективності психокорекційної роботи.
- •106. Активні методи психокорекційної роботи. Ігрова психокорекція, її види та особливості у різних вікових групах.
- •108. Конфлікт як предмет вивчення психології конфлікту та конфліктології. Сторони, функції, сигнали, типологія та динаміка конфліктів, особливості ескалації.
- •109. Внутрішньоособистісні конфлікти. Особистісні передумови виникнення конфліктів. Конфліктність особистості. Психологічні форми спілкування людей та стиль поведінки у конфліктах.
- •110. Конфлікти у різних сферах взаємодії людей. Міжособистісна взаємодія, конфлікти у великих групах та соціальні конфлікти.
- •111. Управління конфліктами та психологія їх врегулювання: методи, стратегії, тактики.
- •112. Історія і сучасний стан розвитку організаційної психології. Сутність, роль і місце організації в організаційній психології. Методи досліджень в організаційній психології.
- •115. Поняття про «конфлікт» в організаційній психології. Основні джерела і причини виникнення конфліктів в управлінні.
- •117. Завдання діяльності психологічної служби в організації. Підвищення психологічної культури персоналу організації засобами консультування. Поняття
- •118. Чинники плинності кадрів в організації та шляхи її профілактики і подолання. Різновиди комунікаційних каналів в організації. Поняття «відданість організації» та його характеристика.
- •121. Особливості характерологічного розвитку підлітків-акцентуантів. Експертиза підлітків з розладами психіки. Трудова експертиза акцентуйованих підлітків.
- •122. Особливості проведення трудової експертизи психічно хворих. Форми перебігу психічних захворювань, які мають значення для експертизи.
- •131. Мотиваційно-потребові, когнітивно-діяльнісні, поведінкові, смислові конфлікти професійного самовизначення особистості, причини їх виникнення.
122. Особливості проведення трудової експертизи психічно хворих. Форми перебігу психічних захворювань, які мають значення для експертизи.
Трудова експертиза. Гострі психічні захворювання, які спричиняють за собою госпіталізацію хворих, визначають тимчасову втрату працездатності (хворий отримує лікарняний лист). Експертиза тимчасової непрацездатності здійснюється лікуючим лікарем і лікарсько-контрольною комісією (ВКК) В їх обов'язок входить визначення тимчасової непрацездатності, зміна умов роботи і переклад на більш легку роботу. На інвалідність внаслідок стійкої втрати працездатності переводяться хворі, страждаючі психічними захворюваннями, що прийняли тривалу або хронічну течію, або хворобою з виходом в той або інакший тип стійкого дефекту або в недоумство. Експертиза працездатності психічно хворих проводиться більшості випадків спеціалізованими психіатричними лікарсько-експертними комісіями (ВТЕК), працюючими на базі
психоневрологічних диспансерів і лікарень. ВТЕК складається з трьох лікарів: 2 психіатрів (один з них голова) і терапевта. У обов'язку ВТЕК входить визначення втрати працездатності (групи інвалідності) і причини інвалідності. ВТЕК також дає трудові рекомендації відносно вигляду і умов роботи, професії для перенавчання і лікувально-відбудовних заходів. У СРСР введені три групи інвалідності Інвалідами першої групи признаються психічно хворі, що повністю втратили працездатність і потребуючі постійного відходу і нагляду. До другої групи відносяться психічно хворі, що повністю втратили здібність до професійної діяльності як за своєю професією, так і по якій-небудь іншої, але не нуждающие - є хворі, які не здібні до систематичного Труда за своєю професією в умовах, звичайних для цієї професії, але можуть використати свою залишкову працездатність в особливих умовах.
Інвалідність встановлюється тільки при наявності затяжного, несприятливо поточного захворювання, резистентного до всіх извесним заходів лікування або при наявності безповоротного змін психіки, виявленого по виході хворого з гострого періоду хвороби Для експертного висновку про непрацездатність недостатньо нозологического діагнозу. Необхідний також діагноз функціональний, що відображає динаміку хвороби і реальні трудові можливості хворого Основні клінічні критерії функціонального діагнозу і прогнозу працездатність наступна: тип або стадія течії захворювання, наявність або відсутність дефекту (враховуються як його тягар і клінічні особливості, що так і зберігся якості особистості), відношення хворого до своєму заполеванию до труда і можливість компенсації виявів дефекту. При деяких формах психічних захворювань: неврозах, реактивних психозах гострих психозах інфекційної і токсичної природи, циклотимии, циркулярному психозі, напрям на ВТЕК хворого повинно провестися з великою обережністю, оскільки ці захворювання є непрогредиентними і не залишають дефекту після приступу ВТЕК може рекомендувати продовження лікування і продовжити терміни тимчасової непрацездатності понад 4-5 місяців Те ж відноситься і до судорожних станів уперше виниклим у немолодих або хворих не можна переводити на инва лидность. поки не з'ясовані причина захворювання і ефективність лікування.
Психопатії тільки в рідких випадках служать мотивом для напряму на ВТЕК У більшості інвалідів з числа психічно хворі захворювання Носить прогредиентний характер і приводить до дефекту психіки В цих випадках група інвалідності і соціально-трудові рекомендації можуть змінюватися в залежності від стадії течії процесу.
123. Судово-психологічна експертиза як експертна діяльність. Основні компоненти висновку судово-психологічної експертизи. Особливості проведення повторної та додаткової психологічних експертиз у цивільному судовому процесі.
Об'єктом дослідження судово-психологічних експертів є психологічні прояви людини, що не виходять за межі норми, тобто такі, які не викликають сумніву в її психічній повноцінності. Судово-психологічна експертиза встановлює такі особливості психічної діяльності та їх прояви у поведінці особи, які мають юридичне значення і зумовлюють певні правові наслідки.
Судово-психологічна експертиза призначається на стадії попереднього і судового слідства у кримінальних та цивільних справах підозрюваним, обвинуваченим, свідкам, потерпілим, позивачам і відповідачам різного віку. Об'єктом експертизи є особи, визнані
судово-психіатричною
експертизою
осудними.
Судово-психологічна
експертиза може бути складовою комплексного
експертного
дослідження, якщо перед слідством чи судом постають питання, вирішення яких потребує синтезування спеціальних знань з різних галузей науки (психолого-психіатрична, психолого-медико-психіатрична, медико-психологічна, психолого-автотехнічна, психолого-почеркознавча та психолого-лінгвістична експертизи).
Підсумковим документом роботи психолога-експерта або експертної комісії є висновок судово-психологічної експертизи, що викладається в письмовій формі в установленому законом порядку. Відповідно до норм цивільно-процесуального законодавства і зі сформованою експертною практикою у вступній частині висновку судово-психологічної експертизи зазначаються час і місце складання висновку, стислі відомості про експерта (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, учений ступінь і звання, займана посада), правова підстава проведення експертизи (назва процесуального документа, урядовця, який призначив експертизу, час і місце укладання процесуального документа), час і місце проведення експертизи, особи, що були присутні при її проведенні. Потім зазначаються прізвище, ім'я, по батькові підекспертної особи, її процесуальний статус і фіксуються запитання, поставлені перед експертизою (у тому порядку і формі, як записано в постанові про призначення експертизи). Оскільки судово-психологічна експертиза може бути проведена лише за бажанням підекспертного виступати в ролі випробуваного, то у вступній частині висновків зазначаються особливості позиції підекспертної особи.
головній частині, дослідницькій, висновку судово-психологічної експертизи визначаються завдання дослідження, усі використані методи, методики і процедури (у додатку повинні бути подані протоколи іспитів).
кінцевій частині експертного висновку судово-психологічної експертизи подаються відповіді на поставлені запитання, що є висновками проведеного дослідження. Висновки експертизи формулюються в тій послідовності, в якій ставилися запитання.
кспертиза може бути первинна, додаткова і повторна.
Первинною
є
експертиза,
яка
призначається
у
даній
справі
з
даних питань уперше.
Додатковою є
експертиза,
яка
призначається
для
вирішення
окремих
питань,
які
не
були
поставлені при
первинній
експертизі,
а
також
у
разі
неповноти
або
недостатньої
якості
первинної
експертизи,
і
проведення
її доручається
експертам
у
тому
самому
або іншому складі.
Повторною
є
експертиза,
яка
призначається,
якщо
висновок
первинної
експертизи
суперечить
матеріалам
справи,
викликає
сумніви
щодо
його
правильності
і
визнаний
органами
дізнання,
слідчим,
прокурором,
судом
необґрунтованим.
Призначення
повторної
експертизи
повинно
бути
мотивоване,
а
її
проведення
доручається
іншому більш кваліфікованому складу експертів.
124. Участь психолога у карному процесі: його обов’язки, права, законодавча база. Участь психолога як спеціаліста при допиті людини. Характеристика типових проблем карного процесу, які стосуються спеціаліста психолога.
Залучення спеціаліста-психолога є однією із форм використання спеціальних психологічних знань у кримінальному судочинстві. Специфіка її в тому, що спеціаліст не
має тих повноважень, які має експерт-психолог, а з другого боку, його участь у судочинстві, на відміну від психолога-консультанта, є офіційною й учасники кримінального судочинства зобов’язані враховувати міркування і поради спеціаліста-психолога у процесі доказування. Кримінально-процесуальне законодавство поряд з експертизою передбачає ще одну форму залучення спеціальних знань у кримінальний процес – участь спеціаліста.
Спеціаліст у кримінальному процесі – це суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності, який володіє деякою правосуб’єктністю і виконує на базі своїх спеціальних знань офіційну функцію допомоги слідчому і суду під їх керівництвом і контролем.
Участь спеціаліста – це процесуальна форма використання знань обізнаної особи, що полягає у допомозі слідчому і суду у виявленні, закріпленні й вилученні доказів, звернення їх уваги на такі обставини, дача пояснень щодо спеціальних питань, які виникли під час проведення процесуальної дії, з дозволу слідчого і суду в збирані матеріалів, необхідних для наступної експертизи, у допомозі під час складання процесуальних документів, можливість робити заяви з приводу виявлених доказів, ознайомлення з протоколами процесуальної дії, в якій спеціаліст брав участь, і можливість (право) його підписувати.
Законодавчо участь спеціаліста врегульовано шляхом внесення в КПК УРСР 1960 р. в 1971 р. доповнень у виді ст. 1281. У незмінному виді ця норма діє і нині.
Основною формою використання спеціальних психологічних знань є судово-психологічна експертиза та комплексні з нею види судових експертиз.
Наступною формою залучення спеціальних психологічних знань у судочинстві єучасть у ньому спеціаліста-психолога. Останній може брати участь в усіх слідчих та судових діях залежно від волі слідчого та суду. Так, беручи участь в огляді місця події, психолог допомагає слідчому не лише відтворити картину події, але й висунути обґрунтовані міркування про особу злочинця шляхом складання його психологічного портрету.
Спеціаліст-психолог допомагає правильно визначити психологічні особливості особи впізнаючого, підготувати його до слідчо-судової дії, визначити вид впізнання (симультанне чи сукцесивне), допомогти подолати психологічні бар´єри, які виникають у впізнаючого. За наявності у неповнолітнього допитуваного розумової відсталості, до участі у допиті доцільно залучити спеціаліста в галузі дитячої та юнацької патопсихології або медичного психолога. Крім того, при допиті неповнолітніх психолог в залежності від віку допитуваного запропонує оптимальний з огляду на концентрацію уваги неповнолітнього час проведення даної слідчо-судової дії.
Консультативна діяльність психолога у судочинстві полягає в інформуванні слідчого та суду про: основні напрями та досягнення психологічної науки та її галузей; наявність психологічних відмінностей та особливостей, типології особистості, специфічних проявів поведінки і діяльності окремих психологічних типів; вікові особливості психічного розвитку особистості, зміни в динаміці та темпі пізнавальних, емоційно-вольових процесів на різних етапах становлення особистості; психологічний зміст виконуваних людиною трудових операцій, можливі помилки, що виникають на психологічній основі, типологію таких помилок; вплив перенесених або наявних психічних чи соматичних захворювань на соціальну адаптацію та поведінку людини; типові психологічні риси дорослих і неповнолітніх злочинців; окремі психологічні феномени, стани, процеси; доцільність проведення судово-психологічної або комплексної психологічної експертизи, про
правильне формулювання запитань у постанові (ухвалі); засоби психологічного впливу на учасників процесу з метою стабілізації їх поведінки, переорієнтації, зайняття просоціальної позиції, недопущення можливих правопорушень і т. п.
У літературі з юридичної психології є поширеною точка зору про те, що психологічна консультація може мати процесуальний та непроцесуальний характер. Процесуальна консультація можлива на будь-якій стадії судочинства, дається у письмовій формі на вимогу державних органів та посадових осіб, що ведуть процес. Непроцесуальна консультація надається суб´єктам процесуальної діяльності і зводиться до роз´яснень положень психологічної науки та практики. Видається, що психологічна консультація в юрисдикційній діяльності неможлива поза рамками судочинства, а тому завжди є процесуальною. При іншому підході вона вважатиметься протиправною, а практика слідчо-судових органів такою, що суперечить закону.
125. Організація роботи ПМПК. Основні напрямки її роботи. Комплектування спеціальних установ для дітей з відхиленнями в розвитку. Зміст основних документів на дитину, що направляється на ПМПК. Різновиди спеціальних шкіл для дітей з відхиленнями у психофізичному розвитку та поведінці. Патопсихологічна класифікація ЗПР, її особливості.
Психолого – медико – педагогічна консультація допомагає у вирішенні таких питань: • попередження відхилень у розвитку дітей; • вибір індивідуального освітнього маршруту; • переборюванні труднощів у навчанні; • рішення проблем особистого розвитку. Діагностичне обстеження дитини в психолого – медико – педагогічній консультації здійснюється консультантами на спеціальному засіданні за участю представника обласної ПМПК при обов’язковій присутності дитини та батьків (або осіб, які їх замінюють) при наявності таких документів: Психолого-педагогічне вивчення дитини в психолого-медико-педагогічних консультаціях здійснюється тільки в присутності батьків або осіб, які їх замінюють, за наявності таких документів:
- паспортів батьків; - свідоцтва про народження дитини; -„Картки стану здоров’я і розвитку дитини”; -"Історії розвитку дитини";
-"Індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда"; -зошитів з рідної мови, математики (якщо дитина навчається), малюнків;
-висновків шкільної психолого-медико-педагогічної комісії про динаміку та якість засвоєння знань дитиною під час випробувального навчання (якщо таке було);
-витягу з протоколу засідання психолого-медико-педагогічної консультації (для проходження вивчення в центральній консультації);
-документів про додаткові обстеження дитини (якщо такі є); -письмової згоди батьків або осіб, які їх замінюють, щодо надання дозволу на
обробку персональних даних дитини, отриманих в процесі психолого-педагогічного вивчення.
На основі діагностичного обстеження дитини в психолого – медико – педагогічній консультації складається протокол діагностичного засідання та робиться рекомендаційний висновок про характер відхилень у її розвитку та форму організації корекційного навчання , лікування та виховання дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей і психічних можливостей. Висновок видається батькам (або особам, які їх замінюють). На підставі цього документа дитина навчається в межах свого індивідуального навчального
плану (вдома, у загальноосвітній школі, у навчально – реабілітаційному центрі, у спец. школі тощо). Остаточне рішення про форму навчання приймають батьки ( або особи, які їх замінюють), після того, як вони усвідомлять для себе її необхідність. Висновок ПМПК – документ подвійного значення: з’ясовує рівень розвитку дитини і одночасно є підставою для направлення дитини в спеціальний загальноосвітній навчальний (дошкільний чи шкільний) заклад системи освіти, а при встановленні інвалідності – в заклад соціального захисту (дитячі будинки-інтернати відповідного профілю, реабілітаційні центри).
ПМПК у своїй діяльності керується Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, Законами України “Про освіту“, “Про загальну середню освіту“,, “Про дошкільну освіту”, “Про охорону дитинства“, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю“, Основами законодавства про охорону здоров'я актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Положенням про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 23.06.2011 N 623/61.
Метою РПМПК є підвищення якості і доступності послуг в сфері психологічної та соціальної роботи, спрямованих на збереження і укріплення здоров‘я, підвищення адаптивних можливостей, створення умов для повноцінного і гармонійного розвитку, посилення виховного компоненту системи освіти для дітей з особливими потребами. Важливим завданням діяльності психологічної служби є забезпечення супроводу дітей з особливими потребами, захист психологічного і соціального здоров’я дітей на всіх рівнях навчання та виховання.
Класифікація В.В. Ковальова має велике значення в діагностиці дітей та підлітків з ЗПР. Однак необхідно враховувати, що автор розглядає проблему ЗПР не як самостійну нозологічну групу, а як синдром при різноманітних формах дизонтогенезу (дитячий церебральний параліч, порушення мови та ін.)
Найбільш інформативною для психологів та педагогів є класифікація К.С. Лебединської. На основі комплексного клініко-психолого-педагогічного вивчення невстигаючих молодших школярів автор розробила клінічну систематику затримки психічного розвитку.
Так само як і класифікація В.В. Ковальова, класифікація К.С. Лебединської будується виходячи з етіологічного принципу і включає чотири основні варіанти затримки психічного розвитку:
Затримку психічного розвитку конституційного походження;
Затримку психічного розвитку соматогенного походження;
Затримку психічного розвитку психогенного походження;
Затримку психічного розвитку церебрально-органічного генезу.
Кожен з цих типів ЗПР має свою клініко-психологічну структуру, свої особливості емоційної незрілості та порушень пізнавальної діяльності і нерідко ускладнений поруч хворобливих ознак - соматичних,
енцефалопатичних, неврологічних. У багатьох випадках ці хворобливі ознаки не можна розцінювати тільки як ускладнюють, так як вони грають істотну патогенетичну роль у формуванні самої ЗПР.
Представлені клінічні типи найбільш стійких форм ЗПР в основному відрізняються один від одного саме особливістю структури і характером
співвідношення двох основних компонентів цієї аномалії розвитку: структурою інфантилізму та особливостями розвитку психічних функцій.
[Клініко-псіхологічні характеристики дітей з затримкою психічного розвитку - Затримка психічного розвитку конституційного походження Затримка психічного розвитку конституційного походження діагностується у
дітей з проявами психічного і психофізичного інфантилізму. У психологічній літературі під ним мається на увазі відсталість розвитку, що виявляється збереженням в дорослому стані фізичної будови або рис характеру, властивих дитячому віку.
Поширеність психічного інфантилізму, за даними деяких авторів, становить 1,6% серед дитячої популяції.
Його причинами найчастіше є відносно легкі ураження головного мозку: інфекційні, токсичні та інші, включаючи травми і асфіксію плоду.
У клінічній практиці виділяються дві форми психічного інфантилізму: простий і ускладнений. У подальших дослідженнях були виділені чотири його основних варіанти: гармонійний (простий), дисгармонический, органічний і психогенний інфантилізм.
Гармонійний (простий) інфантилізм проявляється в рівномірній затримці темпу фізичного і психічного розвитку особистості, що виражається в незрілості емоційно-вольової сфери, що впливає на поведінку дитини та її соціальну адаптацію. Назва «гармонійний інфантилізм» було запропоновано Г. Е. Сухарева.] Навчання і виховання дітей з відхиленнями у психофізичному розвитку та (чи) поведінці вимагає спеціальних психолого-педагогічних заходів впливу,
спрямованих на коригування наслідків порушень у розвитку дитини та її соціальну і трудову адаптацію.
Для дітей з відхиленнями у розвитку та поведінці існує система відповідних шкіл.
В системі Міністерства освіти і науки України функціонують:
школи для розумово відсталих (допоміжні) - з легким степенем розумової відсталості;
школи для глухих та дітей, які погано чують;
школи для дітей з тяжкими порушеннями розвитку мови;
школи для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату;
школи для дітей із психоневрологічними захворюваннями;
школи для дітей із затримкою психічного розвитку.
Для дітей із комбінованими дефектами при спеціальних школах різного типу створюються спецкласи: допоміжний клас при школі для глухих дітей, клас для дітей із затримкою психічного розвитку при школі для дітей з тяжкими порушеннями мови.
Діти з інтелектуально-мнестичною недостатністю за чинним законодавством не підлягають навчанню у спеціальних школах. їх направляють в інтернатні системи Міністерства соціального забезпечення.
Для дітей з імбецильністю головна увага приділяється розвитку навичок самообслуговування та мови. Діти з ідіотією потребують в основному догляду персоналу.
Характеристика складових придатності до військової служби.
Під придатністю до військової служби розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я.
Розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я 10-го перегляду.
127. Предмет та завдання юридичної психології, її характеристика. Структура юридичної психології та характеристика її компонентів. Психологічні ознаки та чинники формування правосвідомості особистості. Основні напрями – використання психологічних знань в правоохоронній діяльності.
Юридична психологія - самостійна галузь знання на межі психології та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, механізми та закономірності, пов'язані з правом, його виникненням, застосуванням і впливом у цілісній системі "людина - суспільство - право"
В центрі її уваги знаходяться психологічні аспекти особистості, поведінки та діяльності у сфері права, оскільки саме право - результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості.
Об'єктом юридичної психології є особистість як свідомий індивід, що має певний соціальний статус і виконує конкретні соціальні функції в системі "людина - право".
Предмет юридичної психології - психологічні закономірності і механізми правового опосередкування діяльності особистості та груп у сфері правової діяльності.
Із розглянутих відправних позицій витікає, що юридична психологія включає
наступні напрями:
правову психологію, що досліджує психологічні аспекти правотворчості і змісту права, його інститутів, принципів вини і відповідальності, їх меж, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовідносин;
психологію правоохоронної та право-застосовної діяльності - процесуальної (слідчої, судової, арбітражної, адвокатської та ін.) та непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської та ін.) і психологію учасників цих різновидів діяльності;
кримінальну психологію, у тому числі - психологічні закономірності виникнення і динаміки протиправних установок, мотивів учинення злочинів, психологічних особливостей злочинної поведінки; психологію формування злочинних груп, конкретних чинників і умов, що сприяють груповим злочинним проявам; форми і способи діяльності щодо попередження асоціальних тенденцій, корекції причин і умов формування анти-суспільних орієнтацій об'єктів професійної діяльності (особи, групи, натовпу тощо);
пенітенціарну психологію - система адаптації і ресоціалізації особистості, виправлення і перевиховання засуджених, заходи профілактичного впливу на особистість після її звільнення з установ виконання покарань;
психологічні аспекти професійного відбору і психологічної підготовки осіб для здійснення юридичної діяльності, розробка наукових і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності професійної діяльності;
судово-психологічну експертизу та інші форми використання спеціальних психологічних знань в юрисдикційному процесі (кримінальному, цивільному, адміністративному).
Традиційно юридична психологія поділяється на загальну й особливу частини. До загальної частини належать питання наукознавчого характеру, а саме: предмет науки, визначення її методів, завдань, місця в системі наук і власне системи науки. Загальна частина охоплює також питання з історії юридичної психології в аспекті передумов її виникнення, аналіз найважливіших етапів її розвитку, тенденції, що відобразилися у фундаментальних наукових працях, дослідження методологічних засад науки. У структуру системи юридичної психології послідовно входять ті, вже сформовані напрями, за предметом дослідження яких визначаються її окремі частини. Одним із таких розділів є кримінальна психологія, що вивчає психологічні основи формування антисоціальної настанови, психологічну структуру злочину, діагностику виникнення і розвитку груп антисоціального напряму.
Особлива частина юридичної психології охоплює психологію судочинства, яка вивчає значний комплекс питань, пов’язаних із психологічними сторонами судово-слідчої діяльності. До них, зокрема, належать проблемні питання психологічної характеристики процесуальної діяльності, що розглядаються як визначальні в організації судово-слідчої роботи, професійні якості осіб, які здійснюють провадження у справах, психологічні основи доказування, організації й планування слідчої та судової роботи. Даний розділ охоплює також питання, що характеризують психологічні основи окремих процесуальних дій, таких як слідчий огляд, допит, пред’явлення для впізнання, перевірка показань на місці, слідчий експеримент, обшук, призначення і провадження судово-психологічної експертизи.
Окремим розділом юридичної психології представлена пенітенціарна психологія (виправно-трудова чи кримінально-виконавча), що досліджує психологічні характеристики колективів засуджених, психологічні основи процесу їхнього виправлення
перевиховання (корекції). Пенітенціарна психологія досліджує також професійні якості й психологічні характеристики осіб, які виконують виховні функції, з метою розробки рекомендацій з найбільш ефективного здійснення впливу на засуджених.
128. Професійно-важливі якості психолога юридичної сфери, їх характеристика. Роль психічної сфери (мислення, інтуїції, уяви) у вирішенні поставлених завдань працівниками юридичної сфери. Роль та місце емоцій і почуттів в юридичній діяльності. Роль та місце темпераменту, характеру, здібностей особливості в юридичній психології.
Юридична робота постійно пов'язана з вирішенням найрізноманітніших завдань. Для цього треба мислити. Мислення як психічний процес завжди спрямоване на розтин глибинних зв'язків, що вкорінені в об'єктивній реальності. Мисленням називається процес відображення у свідомості людини сутності, закономірних зв'язків і відносин між речами і явищами природи і суспільства. Мислення виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і далеко виходить за його межі. Воно дає можливість юристу пізнати такі сторони об'єктивної дійсності, які приховані від його
очей.
Мислення протікає на мовній основі. Слова створюють необхідну матеріальну оболонку думки. Чим краще продумана небудь думка, тим ясніше вона виражається в словах, і, навпаки, чим чіткіше словесна формулювання, тим глибше думка. «Мислення, - писав І.П. Павлов, - нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, які у зв'язку із зовнішніми предметами, а потім ланцюга асоціацій. Значить, кожна маленька перша асоціація - це є момент народження думки »*. Думка людини формулюється в образах, поняттях і судженнях. Судження бувають загальними, приватними і одиничними. Вони утворюються двома основними способами: 1) безпосередньо, коли в них виражають те, що сприймається; 2) опосередковано - шляхом висновків або міркувань.
Процес мислення - це насамперед аналіз, синтез та узагальнення. Аналіз - це виділення в об'єкті тих чи інших його сторін, елементів, властивостей, зв'язків, відносин і т.д. Наприклад, аналізуючи поведінку обвинуваченого у кримінальній справі, слідчий подумки ділить це поведінка по якимось критеріям на окремі частини. Об'єднання виділених аналізом компонентів цілого є синтез. У процесі синтезу відбувається з'єднання, співвіднесення тих елементів, на які був розчленований пізнаваний об'єкт. Аналіз і синтез завжди взаємопов'язані. Нерозривну єдність між ними чітко виступає вже в пізнавальному процесі. Порівняння полягає у зіставленні між собою предметів, явищ, їх властивостей і відносин. Так, щоб вирішити питання про те, є чи не є конкретна особа підозрюваним у конкретній кримінальній справі, потрібно розчленувати поведінка даного індивіда на окремі ознаки - дії і звірити їх по можливості з еталонними ознаками цього злочину. Виявлене збіг чи розбіжність ознак є основою для прийняття рішення.
Емоції і почуття, як і інші психічні явища, являють собою різні форми відображення реального світу. На відміну від пізнавальних процесів, що відбивають навколишню дійсність у відчуттях, образах, уявленнях поняттях, думках, емоції і почуття відбивають об'єктивну реальність у переживаннях. У них виражається суб'єктивне ставлення людини до предметів і явищ навколишньої дійсності. Одні предмети, явища, речі радують людину, він захоплюється ними, інші - засмучують або викликають відразу, треті - залишають байдужим. Таким чином, відображення в мозку людини її реальних переживань, тобто відношення суб'єкта потреб до значимих для нього об'єктів, прийнято називати емоціями і почуттями.
Діяльність працівників юридичної праці нерідко протікає в умовах високого нервового напруження. Тому юристу необхідно вміти управляти своїми емоціями і почуттями в цілях збереження працездатності в будь-яких умовах.
У поведінці злочинця на місці події виявляються особливості його психічних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення), його психічний стан, різні психічні властивості особистості (темперамент, характер, здібності, навички, вміння, установки, особливості мотивації). Але особливо наочно в обстановці місця події відображаються потреби злочинця, спрямованість його особистості на їх задоволення, мотиви, що спонукали вчинити злочин, навички, здібності, психомоторика, інтелект злочинця, тобто той індивідуальний стиль діяльності, заснований на типологічних властивостей нервової системи, який дозволяє судити про звички, заняттях, професійної приналежності розшукуваної особи.Незважаючи на рознос предметний зміст, звичний спосіб вчинення засвоєних дій (В. П. Павлову - динамічний стереотип), або, як ще кажуть, "модус реагування", у людини не змінюється. Нерідко по залишених на місці події слідів з
допомогою методу складання психологічного портрета злочинця вдається скласти уявлення про особливості його характеру, поведінки, емоційний стан у момент скоєння злочину і навіть про деяких його зовнішніх, фізичних даннях
Предмет та завдання кримінальної психології, її характеристика. Аналіз
характеристика особистості правопорушника за основними чинниками її формування. Основні чинники виникнення та розвитку злочинної спрямованості у неповнолітніх. Особливості психологічної роботи з неповнолітніми злочинцями.
Психологічна характеристика етапів формування злочинної поведінки особистості.
Наслідки впливу здійсненого злочину на особистість. Умови, причини виникнення та психологічна характеристика злочинної групи. Поняття, чинники виникнення та соціально-психологічна характеристика організованої злочинності. Аналіз та характеристика потерпілого, звинувачуваного, підозрюваного, свідків з розладами особистості та делінквентною поведінкою.
римінальна психологія вивчає психічні закономірності, пов'язані з формуванням злочинної установки особистості, освітою злочинного наміру, підготовкою та вчиненням злочину, а також створенням злочинного стереотипу поведінки. Вона досліджує особу злочинця, а також шляхи і способи виховного впливу на цю особу і групу в психологічному аспекті. Диктується необхідність вивчення особистості злочинця насамперед потребами практики боротьби зі злочинністю. У рамках кримінальної психології досліджуються психологічні особливості особистості не тільки насильницьких, але і корисливих злочинців, структура та психологічні особливості злочинних груп.
Процес формування і прояву злочинної поведінки суб'єкта, умисно вчиняє злочин, умовно можна розділити на два основних етапи.
I етап - мотиваційний. На даному етапі у суб'єкта під впливом виниклої потреби формується досить активну потребностное стан, який може потім перейти в мотив протиправної поведінки, особливо в тих випадках, коли виникла потреба не може бути реалізована законним способом. На даному етапі нерідко відбувається боротьбиба мотивів.
Завершенням цього етапу є прогнозування, протікає або в розгорнутому вигляді з уявним програванням ролей-образів, або в стислому, згорнутому вигляді, а потім і прийняття рішення.
Після того як рішення прийняте, оцінюються умови, в яких будуть відбуватися протиправні дії з точки зору того, наскільки вони будуть сприяти досягненню поставлених цілей; підшукуються, вибираються засоби і способи, знаряддя вчинення злочину. У разі підготовлюваного групового злочину розподіляються ролі з їх функціональними обов'язками серед учасників, що вже саме по собі становить підготовчу частину запланованого злочину.
II етап - реалізація рішення. Після того як рішення прийняте, на зміну мотиваційному етапу приходить етап реалізації рішення: скоюються протиправні дії і, як наслідок, досягається злочинний результат, який може і не збігатися з раніше наміченої ціллю.
Причинами та умовами злочинності є система соціально негативних явищ та процесів, які її детермінують як свій наслідок. Причини та умови злочинності - не випадковий механічний набір детермінант злочинності, а система, тобто єдність та цілісність взаємодіючих підсистем та елементів, які розташовані в певній ієрархії та
підрядності рівнів. Причини - це явища (системи), що породжують інші явища (системи) - наслідок. Причиновий зв'язок - зв'язок генетичний. При визначенні того, що було причиною, а що наслідком, треба виділити два основних елементи, один з яких "причина", а інший - "наслідок". До причин протиправної поведінки необхідно відносити соціально-психологічні детермінанти, які складаються з таких елементів, як економічна, політична, правова, побутова психологія на різних рівнях суспільної свідомості.
Кожний конкретний злочин викликається не однією ізольованою причиною, а сукупністю детермінант (факторів), які діяли у різний час та в різних умовах. Але за усієї складності взаємодії цих факторів їх можна певним чином класифікувати, виокремити основні, вирішальні.
Неповнолітній порушник закону — особливий, найбільш важкий об'єкт виховання та перевиховання. Виправлення та перевиховання — творчий процес цілеспрямованого позитивного впливу на розум, волю та почуття неповнолітнього. Застосування тих самих прийомів, методів, шаблонів, що й до дорослих правопорушників, неприпустимі і можуть нанести тільки шкоди. Які б позитивні і корисні не були поради та досвід інших, вони навряд чи можуть повністю компенсувати відсутність власного досвіду та життєвих спостережень. Неусвідомлене Наслідування рекомендаціям призводить нерідко до огрубіння і твердого програмування живого процесу формування особистості. Вихователь повинен уміти знаходити правильний шлях, творчо використовуючи чужий досвід і орієнтуючись на власне вдумливе відношення до процесу виправлення, засноване на гарному знанні теорії і на глибокій, уяві про особливості духовного світу та поведінки неповнолітнього. Усвідомлення цих умов та знання вікових особливостей розвитку дозволяє вихователеві знаходити правильні рішення і добиватися високих результатів у вихованні та перевихованні особистості.
Психологічні стани, викликані виконанням будь-якого виду діяльності, мають свої особливості, але загальним для всіх наслідків діяльності людини є спад психічного напруження, пов’язаний із задоволенням тих потреб, що є спонукальними причинами при виконанні певних дій. Однак при вчиненні протиправних дій звичайний стан зняття напруження і психічне задоволення не набувають загальноприйнятого характеру. Якщо задоволення заздалегідь планованої чи ситуаційної потреби пов’язане з протиправною діяльністю, психічне напруження різко підсилюється, що обумовлено не лише самою протиправністю дій, але і тими психічними перевантаженнями, що ними викликані (небезпечністю їхнього виконання, страхом викриття, стресовими станами, які спричиняють вчинення дій, не властивих людині в звичайній обстановці, та ін.). Психічні перевантаження, таким чином, пов’язані з двома взаємовизначальними чинниками: оцінкою емоційного впливу вчиненого і встановленням протиправності вчинюваних дій, тобто соціальною значущістю злочину.
130. Предмет, методичні засади, мета та завдання проведення судово-психологічної експертизи. Сутність та характеристика видів судово-психологічної експертизи. Загальна характеристика психологічних особливостей слідчої діяльності.
Огляд місця злочину, проведення обшуку та затримання підозрюваних. Психологічні особливості проведення допиту свідків, потерпілих, підозрюваних та звинувачуваних.
Судова експертиза, або експертиза у кримінальному та цивільному процесі, -це науково-практичне дослідження, процес пізнання, що його проводить судовий експерт, обґрунтовуючи висновок відповідно до встановленого законом порядку. У спеціальній літературі експертом називають особу, яка має спеціальні знання і залучається до експертної діяльності для пізнання І дослідження об'єкта, яким цікавиться суд або слідчі органи; для вирішення 1 висвітлення поставлених перед ним запитань; для обґрунтування стосовно цих запитань висновку, котрий має значення доказу у справі. Загальні положення цих норм стосуються і судово-психологічної експертизи.
Об'єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психологічні виявлення особи, що не виходять за межі норми, не викликають сумніву у її психічній повноцінності (осудності). Судово-психологічна експертиза спрямована на вивчення змісту і структури індивідуальної свідомості та поведінки людей у
процесі вчинення ними тих чи інших діянь або відображення явищ навколишнього середовища. За допомогою судово-психологічної експертизи можна отримати дані, що дозволяють зрозуміти і правильно оцінити особливості психічних проявів людини та її поведінки, які мають значення для висновків правового характеру. Зокрема, висновки експертів-психологів сприяють правильному оцінюванню показань підозрюваних (звинувачуваних), свідків, потерпілих у випадках, коли вони викликають сумнів у своїй достовірності; неповнолітніх - коли ймовірно, що їх показання мають фантастичні нашарування; звинувачуваних -коли дії неадекватні їхньому стану і властивостям тощо.
Підставами для призначення судово-психологічної експертизи є:
відмінність поведінки підекспертних осіб від традиційної, характерної для відповідної статево-вікової групи людей; незвичайність поведінки суб'єкта у момент вчинення злочину (химерність зовнішності, міміки, жестикуляції, пантоміміки, рухів тіла тощо); неадекватна або неналежна оцінка ним соціальної, моральної сутності і значимості своїх дій;
різко виражені індивідуально-психологічні особливості суб'єкта (надмірна активність, ейфорія, неврівноваженість, емоційність, агресивність, збудливість та ін.) чи, навпаки, душевна "глухота", замкнутість, сором'язливість;
ймовірність відставання рівня психічного розвитку особи від вікової норми;
наявність особливостей, що свідчать про розлади у психічних пізнавальних процесах (сприймання, уваги, пам'яті, мислення);
невідповідність поведінки меті і мотивам вчиненого; незвичайність, невірогідність мотивації поведінки;
явно несприятливі умови найближчого соціального оточення, середовища, у якому тривалий час перебував правопорушник (особливо неповнолітній);
наявність у поведінці підозрюваного ознак, що свідчать про можливість вчинення ним злочину у стані фізіологічного афекту, акумуляції емоційного збудження, сильних переживань;
перенесення підекспертним у минулому психічних або тяжких соматичних захворювань, психопатологічних станів;
сумніви у вірогідності показань свідка, потерпілого, що явно суперечать характеру ситуації, іншим даним;
сумніви в авторстві письмового тексту;
сумніви у мотивах самогубства.
На сьогодні традиційними є наступні види судово-психологічної експертизи:
експертиза неповнолітніх:,
експертиза особистих властивостей, основних мотивів поведінки, закріплених у життєдіяльності суб'єкта, та рівня його Інтелектуального розвитку;
експертиза особливих емоційних станів, у тому числі фізіологічного афекту.
Інші види експертиз хоча й мають місце, але проводяться набагато рідше, що не дозволяє на сьогодні проводити узагальнення наявних результатів.
Психолого-психіатрична експертиза об'єктом пізнання має психіку осіб, які перенесли/мають психічне захворювання чи тимчасовий розлад психічної діяльності, або для яких характерна межова нервово-психічна патологія (олігофренія, психопатія, інфантилізм, схильність до суїциду та ін.).
Комплексна психолого-психіатрична експертиза відповідає на такі запитання:
кваліфікація психічного стану підозрюваного, звинувачуваного, потерпілого, свідка; природи, виду І типу психічної патології, її тяжкості, глибини прояву у конкретної особи; співвідношення патологічного і нормального у психіці, взаємодія явищ "поломки" психіки з проявами компенсації у процесі нормальної або патологічної адаптації до умов ситуації;
визначення деяких стійких психологічних властивостей, рис особистості і динамічних станів психіки особи із "межовою" патологією; виду 1 глибини емоційних реакцій у період, що має значення у справі, індивідуально-психологічних особливостей аномальних або акцентуйованих осіб, природи і ступеню розумової відсталості;
визначення впливу виявлених особливостей і характеристик підекспертної особи з "суміжними" проявами норми і патології, на її здатність адекватно сприймати оточення, регулювати свою поведінку у конкретній криміногенній або віктимній ситуації;
здатність зазначених осіб усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їх наслідки і керувати ними (осудність, обмежена осудність).
Огляд місця події - один із видів слідчого огляду. Ця слідча дія проводиться з метою виявлення слідів злочину, з'ясування механізму вчинення злочину, обстановки його здійснення, інших обставин, які мають значення в справі, що розслідується.
Місце події - це широке поняття, яким можуть охоплюватися: місце приготування до злочину, місце безпосереднього вчинення злочину, місце виявлення слідів і знарядь злочину та місце їх приховання.
Метою огляду є:
- виявлення слідів злочину і речових доказів; - з'ясування обставин події;
- висунення версій про подію злочину і його учасників; - отримання даних про осіб, які могли бути свідком вчинення злочину, з метою
організації оперативно-розшукових заходів і подальших слідчих дій.
Огляд місця події - один із видів слідчого огляду. Ця слідча дія проводиться з метою виявлення слідів злочину, з'ясування механізму вчинення злочину, обстановки його здійснення, інших обставин, які мають значення в справі, що розслідується.
Місце події - це широке поняття, яким можуть охоплюватися: місце приготування до злочину, місце безпосереднього вчинення злочину, місце виявлення слідів і знарядь злочину та місце їх приховання.
Метою огляду є:
- виявлення слідів злочину і речових доказів; - з'ясування обставин події;
висунення версій про подію злочину і його учасників;
отримання даних про осіб, які могли бути свідком вчинення злочину, з метою організації оперативно-розшукових заходів і подальших слідчих дій.
Згідно з ч.1 ст.234 КПК «обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб».
Законне затримання 1. Ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків,
передбачених цим Кодексом.
Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
2. Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статті 482 цього Кодексу:
1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час
безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.
3. Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов’язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.
