52. Сутність лідерства в державному управлінні

Визначення й характеристика дій керівника є одним з головних моментів, на якому зосереджується теорія управління стосовно як державного, так і приватного управління.

 Великий масштаб і різноманітність урядової діяльності та програм, які охоплюють все – від збирання сміття до національної оборони. Приватне управління навіть великими господарськими організаціями й корпораціями не змогло б функціонувати в таких різних сферах діяльності;

 Державне управління діє в дуже зримому політичному середовищі.

Отже, існують реальні, об’єктивно обумовлені розбіжності між державним і приватним управлінням (табл.).

РОЗБІЖНОСТІ МІЖ ДЕРЖАВНИМ І ПРИВАТНИМ УПРАВЛІННЯМ №	Критерій	Державне управління	Приватне управління
1	Орієнтація	Спрямовують свою діяльність на вдоволення політично визначених потреб	Одержання прибутку
2	Мотивація	Вдоволення потреб у громадській службі	Прибуток
3	Вимір успіху	Немає чіткого визначення	Прибутковість
4	Правове се-редовище	Закон каже, що можна робити; значно більше число обмежень	Закон загалом каже адміністратору лише про те, що йому заборонено робити

Стиль лідерства як стійка відтворювана модель здійснюється лідером своїх дій фіксує своєрідність його поведінки,характер взаємодії з оточенням і послідовниками,ціннісні орієнтації,особливості прийняття рішень і низки інших факторів.

• Авторитарний стиль-одноосібний спрямовуючий вплив лідера.Головний метод керівництва-накази,доручення.Від підлеглих вимагається безвідмовне виконання його волі та відданість.

• Демокатичний стиль-уахування інтересів і думок оточуючих його людей,залучення їх до прийняття рішень та стимулювання ініціативи.Головний метод керівництва-заохочення і похвала.

Залежно від природи автоитету,на якому побудована влада лідера:

• Традиційне лідерство(передбачає вплив заснований на вірі послідовників у святість традицій-монархи)

• Харизматичне(формується на основі віри на селення у виключні особисті якості лідера)

Раціональне(ресурси впливу лідера базуються на факті призначення або вибрання його на певну посаду)

53. Суть, цілі, специфіка та напрями регіонального управління

Регіональне управління – це частина загальнодержавного управління,в межах якого забезпечується оптимальне поєднання загальнодержавних і регіональних цілей та інтересів, територіальних і галузевих аспектів, яке досягається у процесі взаємодії відповідних органів управління шляхом їх цілеспрямованого впливу на соціально-економічний та культурний розвиток відповідних територій.

Цілі регіонального управління класифікуються:

• за змістом:

• економічні – передбачають збалансований пропорційний розвиток регіонів, нарощування та ефективне використання його ресурсного потенціалу

• політичні – завдання політичного розвитку суспільства, особливості їх вирішення в умовах конкретного регіону;

• екологічні – пов’язані з вирішенням проблем охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування;

• науково-технічні – конкретизують напрямки розвитку і використання науково-технічного потенціалу регіону;

за часом:

• довгострокові (10 – 15 років) – державні і регіональні програми;

• середньострокові (3 – 5 років) – конкретизують визначені довгостроковими цілями завдання щодо забезпечення збалансованого і пропорційного розвитку економіки регіону;

• короткострокові (на рік) – деталізують середньострокові і є цілями оперативного управління;

за рівнем, на якому вони визначаються і досягаються:

• загальнодержавні;

• адміністративно-регіональні одиниці.

Напрями регіонального управління:

• управління природно-ресурсним потенціалом регіону;

• управління фінансовими ресурсами;

• управління трудовими ресурсами.

Управління економічним, соціальним, екологічним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті відповідно до заздалегідь розробленої програми реалізується через розробку та реалізацію державної регіональної політики.

Дієвість регіонального управління залежить від реалізації ним специфічних функцій:

 Інтегруюча – пов’язана з узгодженням управлінських рішень різних об’єктів господарювання на основі стратегії розвитку регіону в цілому;

 Перерозподільна – маневрування фінансовими, трудовими і природними ресурсами з метою отримання кращих кінцевих результатів господарювання;

 Стимулююча – спрямована на створення умов для всебічного розвитку підприємництва, конкуренції в сфері використання ресурсів регіону, заохочення тих інституціональних одиниць, діяльність яких сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації в регіоні в цілому;

 Соціальна – спрямована на підтримку життєдіяльності найбільш вразливих верств населення за рахунок бюджетних та інших коштів (спеціальних фондів);

 Оптимізаційна – полягає у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх економічної , соціальної, культурної та екологічної ефективності.