58. Характеристика організаційної структури ду.

Організаційна структура ДУ – це сукупність компонентів системи ДУ, що поєднує в собі певну сукупність держ організацій, їх персонал, матеріальні та інформаційні ресурси, які виділяються та витрачаються суспільством для формування й реалізації держ-управлінських впливів і підтримку життєдіяльності суб*єкта управління.

Елементи організаційної структури:

-Органи державної влади, які пов*язані з формуванням і реалізацією державно- управлінським вливом;

-Організаційні зв*язки між суб*єктами управління( виділяють 3 види: субординація - упорядкування зверху вниз; ре ординація – упорядкування знизу нагору; координація - упорядкування на одному рівні).

Також організаційна структура залежить від форми ДУ та загальнодерж рівня.

Форма ДУ- це спосіб територіально-політична організація держави(унітарна-єдина централізована держава, не розподілена територіальна одиниця; федеративна – союзна держава, поділена на територ од, які визначені юридично).

Загальнодержавне управління здійснює апарат ДУ(це система взаєпов*язаних виконавчо-розпорядчих органів, які діють від імені держави, на основі та на виконання законів, здійснюючи управління держ справам і наділенні для цього відповідними повноваженнями, мають свій склад та структуру)

59. Централізація та децентралізація.

Централізація – це безперервна постійно діюча та достатньо стійка підлеглість кожної ланки вищим органам управління, виявляється як концентрація на верхньому рівні керівництва владних повноважень, необхідних для вироблення і впровадження важливих рішень.

Мета централізації – збільшення синергії, покращення координації, запобігання помилковим рішенням на нижчих управлінських рівнях, тому вона потрібна під час розв’язання глобальних, стратегічних завдань, оскільки дає змогу широко, у масштабах усієї країни розподіляти усі види ресурсів та резервів.

Головними перевагами централізації є:

 покращення контролю та координації здійснення окремих функцій;

 зменшення кількості та масштабів рішень, що приймаються менш досвідченими керівниками;

 ефективне використання досвіду персоналу центрального адміністративного органу.

Недоліки централізації:

 збільшує складність прийняття управлінських рішень у низових ланках, заважає участі в цьому процесі керівників, які ближчі до проблеми, та знижує можливості адаптації до змінюваних умов функціонування управлінської системи;

 пригнічує творчу ініціативу виконавців та знижує якість розв’язання тактичних завдань.

Ступінь централізації може бути визначений за такими ознаками: кількість, важливість та наслідки рішень, що ухвалюються на нижчих рівнях управління, а також обсяг контролю за роботою підлеглих. Децентралізація і централізація є парними категоріями, вони позначають певне явище, дії, форму організації чи характеристику дій з управління.

Децентралізація державної влади – це самостійність у підходах до управління з урахуванням багатоманітності місцевих особливостей під час збереження єдності в основному, суттєвому; виявляється у делегуванні повноважень від органів державного управління до місцевого самоврядування.