8.Державне та регіональне управління у системі суспільних наук.

У сучасних умовах управлінська діяльність є основним засобом здійснення соціальних змін, а державне управління відокремлене у відносно самостійну, предметно, функціонально і структурно визначену сферу діяльності, що регламентується окремою нормативно-правовою базою і потребує відповідного кадрового і наукового потенціалу.

Кожна з наук і галузей знання підходить до вивчення проблематики державного і муніципального управління, тих або інших його сторін, зі своїх позицій. Філософія, розкриваючи найбільш загальні закони природи, суспільства, людського мислення, вивчає об’єктивну необхідність управління, у тому числі в суспільстві, його можливості і межі, суб’єктивну і об’єктивну сторони управлінських стосунків. Соціологія, вивчаючи суспільство, розглядає державне і муніципальне публічне управління в його з різними соціальними, професійними і іншими верствами населення. Політологія розглядає публічне управління в тій мірі, в якій воно відноситься до політичних інститутів, входить в сферу політичних стосунків. Економічна теорія вивчає взаємозв’язок управління з економікою. Процесами управління, включаючи державне і муніципальне як частина загального поняття управління, займається кібернетика, приділяючи особливу увагу прямим і зворотним зв’язкам; управління складними системами вивчає синергетика.

9. Державні та адміністративні послуги з боку органів виконавчої влади та їх правове регулюваня.

Послуги – це діяльність щодо задоволення певних потреб особи, і здійснюється ця діяльність за ініціативою особи, на її прохання. Послуги, що надаються органами держави та місцевого самоврядування, складають сферу публічних послуг.

За ознаками суб’єкта, що надає публічні послуги, розрізняють:

 державні – надаються органами виконавчої влади та державними підприємствами, установами та організаціями в порядку виконання делегованих державою повноважень.

 муніципальні – надаються органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами, установами, організаціями і надаються за рахунок місцевих бюджетів та під відповідальність органів місцевого самоврядування.

Адміністративні послуги – це ті публічні (тобто державні та муніципальні) послуги, що надаються органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими суб’єктами, і надання яких пов’язане з реалізацією владних повноважень.

Ознаки адміністративних послуг:

 надається за зверненням фізичної або юридичної особи;

 надаються виключно адміністративними органами

 результатом адміністративної послуги є адміністративний акт

 За критерієм платності:

 платні послуги;  безоплатні послуги.

 За змістом публічно-службової діяльності щодо надання адміністративних послуг:  реєстрація;  надання дозволу (ліцензії);  сертифікація;  атестація;

 легалізація;  встановлення статусу тощо.

 За предметом питань, щодо вирішення яких звертаються приватні особи:

 підприємницькі послуги;  соціальні послуги;  земельні послуги;  будівельно-комунальні послуги тощо.

Проблема оплатності послуг вимагає впорядкування чинного законодавства України, адже за одні послуги стягується державне мито, за інші – податкові збори чи інші форми платежів

Крім того, можна виділити «завуальовані» види плати за адміністративні послуги. Наприклад, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено внесення фізичною особою-підприємцем плати в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за публікацію повідомлення про прийняття ним рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

10.Дисципліна та відповідальність у забезпеченні законності.

Дисципліна в державному управлінні розглядається як фактична поведінка персоналу органів державного управління, яка відображається в управлінських рішеннях і діях, а також в управлінському (службовому) спілкуванні. Вона формує такі основні показники державного управління як: системність; раціональність; ефективність.

За критерієм спрямованості й змісту дисципліну в державному управлінні поділяють на:

 Планову Договірну Фінансову – Службову – це добросовісне і відповідальне виконання обов’язків і прав із державної служби, функцій і повноважень по займаній державній посаді;

 Штатну – стосується в основному керівників державних органів і органів місцевого самоврядування, полягає в дотриманні певних типових моделей організації відповідних органів;

 Трудову – означає поведінку у відповідності з умовами трудової угоди і трудового законодавства;

 Навчальну – передбачає дотримання організаційних і методичних правил при навчанні персоналу державного управління.

З теоретичної й нормативної точок зору найбільш дієвою є юридична відповідальність, тобто відповідальність за порушення конкретних норм законів, яка застосовується в певних процесуальних формах уповноваженими органами державної влади і місцевого самоврядування.

Правопорушення – це відхилення від норми (правил) поведінки, встановленої у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Розрізняють кілька видів юридичної відповідальності:

- кримінальну; - адміністративну; - цивільно-правову; - дисциплінарну; - матеріальну тощо.

11. Ефективність державного управління.

Ефективність управління – це це співставлення результатів з методами їх досягнення.

Види:

1. Загальна соціальна ефективність ДУ

2. Ефективність організації і функціонування ДУ

3. Ефективність діяльності органів і посадових осіб

Критерії загальної соціальної ефективності державного управління — це ті, які дають можливість бачити і, бажано, вимірювати досягнутий через державне управління рівень задоволення назрілих потреб, інтересів і цілей суспільства, окремої соціальної групи, конкретної особи. На їх основі можна визначити найголовніше: зв'язок державного управління і суспільства. До критеріїв загальної соціальної ефективності державного управління можна віднести

 рівень продуктивності праці, співвіднесений зі світовими параметрами за її відповідними видами;

 темпи і масштаби приросту національного багатства;

 рівень життя населення порівняно зі стандартами розвинутих країн;

 впорядкованість, безпеку, сталість та надійність суспільних відносин, їх відтворення знаростаючим позитивним результатом.

Критерії ефективності організації і функціонування ДУ:

1. Цілеорієнтованість організації і функціонування державно-управлінської системи, її великих підсистем та інших організаційних структур. 2. Витрати часу на вирішення управлінських питань і здійснення управлінських операцій. 3. Функціонування державно-управлінської системи, її підсистем та інших організаційних структур (реальна практика управлінської поведінки конкретних посадових осіб).

4. Складність організації суб'єкта державного управління, його підсистем і ланок. Складність оргструктури впливає на її внутрішню життєдіяльність (реалізацію внутрішніх функцій) і формування управлінських дій (здійснення зовнішніх функцій).

5. Витрати на утримання і забезпечення функціонування державно-управлінської системи (сукупні — економічні, соціальні, технічні, кадрові та ін.), її підсистем та інших організаційних структур. При їх аналізі й оцінюванні слід враховувати взаємозалежність між вартістю управління і соціальними результатами діяльності керованих об'єктів.