12.Забезпечення законності в державному управлінні.

Законність – система юридичних правил,норм, засобів і гарантій з відповідними їм державними структурами, яка покликана забезпечити практичну реалізацію законів та інших нормативно-правових актів.

Властивості:

1. Має бути однаково зрозумілою і здійснюватись в різних місцях, різними людьми, в різних життєвих обставинах.

2. Має бути універсальною

3. Однаково стосувалися усіх громадян

4. Охоплювати усі структури

5. Забезпечувати рівність у правовідносинах сторін

6. Забезпечуватись законом

7. Бути гарантованою і стійкою

8. Важливе місце належить побудові ієрархії державної влади

Законність у сфері державного управління ґрунтується на таких принципах:

1) загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо. Саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;

2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави;

3) неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності.

13. Закони, закономірності та принципи державного управління

Закони державного управління – це найбільш загальні, істотні та необхідні зв’язки, що вивчаються наукою державного управління.

До них належать закони:

 необхідної різноманітності – закон, сформульований У.Ешбі, згідно з яким для створення системи державного управління необхідно, щоб ця система мала не менше різноманіття, ніж ці сфери, галузі, види діяльності.

 інтеграції управління – об’єднання в управлінні різних спеціалізованих дій на різних рівнях і напрямах управління в єдиний управлінський процес у рамках єдиного соціального організму системи.

 спеціалізації управління – закон, згідно з яким управління сучасними суспільними справами веде до розчленування його функцій, до специфічного їх вияву в конкретних умовах, на різних рівнях управління, різних напрямах. Тому управління вимагає високого професіоналізму в різних сферах.

 економії часу – необхідність досягнення поставленої мети з урахуванням найменших часових втрат. Розв’язання будь-якого питання в управлінні у більш короткий термін позитивно впливає на кінцевий результат,

 пріоритетності соціальних цілей – закон, згідно з яким не виробництво, не політика, не економіка є метою розвитку суспільства й умовою підтримки його рівноваги і розвитку, а постійне підвищення якості життя його членів, їх добробуту, соціального самопочуття, безперервне вдосконалення способу життя.

 ефективності – закон, сформульований Е. Торндайком, за яким імовірність вияву реакції та її інтенсивність більше, якщо вона підкріплюється успіхами;

 культурного відставання – закон, сформульований У.Огборном, згідно з яким зміни у сфері матеріальної культури відбуваються більш швидкими темпами, ніж у сфері нематеріальної культури. Порушення рівноваги в розвитку культури призводить до соціальної дезорганізації, конфліктів, руйнування екологічного середовища тощо.

 Паркінсона – закон, сформульований відомим англійським ученим С.Паркінсоном, згідно з яким це негативна бюрократична тенденція, відповідно до якої чиновник прагне до збільшення числа підлеглих та створює зайву роботу для інших. За твердженням С.Паркінсона, будь-який офіс, що нараховує тисячі службовців, може бути адміністративно самодостатнім.

 Піднесення потреб – закон, згідно з яким у міру задоволення одних потреб виникають інші, більш розвинені.

Закономірності державного управління – об’єктивно існуючі, стійкі, необхідні, істотні, такі, що повторюються, взаємозв’язки між процесами та явищами в державному управлінні, без яких останнє втрачає характер науково обґрунтованого процесу і не може бути ефективним та результативним.

Об’єктивно зумовленими закономірностями державного управління є такі закономірності:

 цілеутворення

 цілісності системи – виникнення в системі нових інтегральних якостей, які не властиві компонентам, що її утворюють. Вперше ця закономірність виявлена і досліджена Л. Берталанфі.

 ефективності управлінських рішень та дій

 взаємозв’язку змісту і форми управління

 еквіфінальності – здатність відкритих, зокрема соціальних, систем досягати певного стану, який не залежить від вихідних умов і визначається виключно параметрами системи. Ця закономірність вперше виявлена й досліджена Л.Берталанфі,

 ієрархічності –

 історичності –

 комунікативності

 стабільності організацій

Принципи державного управління – це фундаментальні істини, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку відносин управління. - Законність – - Демократизм – - Публічність – - Єдиноначальність і колегіальність – - Централізація і децентралізація – - Плановість – полягає в обов’язковому плануванні діяльності будь-якого органу - Ефективність