Коефіцієнти заломлення світлових променів деяких видів волокон і рідкого середовища

Волокно	Коеф-т заломлення світлових променів волокон	Рідке середовище	Коеф-т заломлення світлових променів рідкого середовища
Бавовна	1,56	Вода	1,34
Льон	1,56	Гліцерин	1,47
Натуральний шовк	1.57	Кедрова олія	1,51
Вовна	1,55	Анісова олія	1,56
Віскозне	1,54	Фенілсулбфід	1,95

З даних таблиці 6.1 видно, що для отримання чітких обрисів контурів волокон в якості рідкого середовища препарату слід застосовувати воду або фенілсульфід.

Вода є загальнодоступним рідким середовищем, тому, готуючи препарати більшості видів волокон, використовують воду. Проте деякі види волокон (вовна, натуральний шовк) значно набухають у воді, і тому при приготуванні їх препаратів у якості рідкого середовища використовують зазвичай гліцерин, який не викликає набухання волокон.

У рідке середовище, нанесене на предметне скло, поміщають кілька волокон, їх зрізів або інший об'єкт, потім препарувальною голкою волокна роз'єднують і розправляють так, щоб вони були добре змочені і розташовані рівномірним тонким шаром без скупчень у вигляді пучків. Тримаючи предметне скло в лівій руці, великим і середнім пальцями правої руки беруть за ребра покривне скло, нижнім ребром ставлять його перпендикулярно на змочену ділянку предметного скла і повільно вказівним пальцем правої руки опускають на змочені волокна. При цьому стежать, щоб під покривним склом не утворювалися бульбашки повітря, які заважають розгляду об'єкта. Надлишок рідини видаляють з препарату фільтрувальним папером, після чого препарат поміщають на предметний столик мікроскопа.

Будова мікроскопа і правила роботи з ним. Основними частинами мікроскопа (рис. 6.1) є: основа 1, дзеркало 2 з вилкообразний утримувач, діафрагма 3, предметний столик 4, об'єктив 5, тубус 6, окуляр 7, механізм для руху тубуса - кремальера 8, тубусоутрумувач 9.

Рис. 6.1. Загальний вигляд мікроскопа «Біолам»

Корпус мікроскопа являє собою виливок підковоподібної форми, який має три опорні майданчики для зіткнення зі столом і два виступи, що оберігають штатив від падіння при бічних поштовхах. Форма і вага корпусу надають мікроскопу необхідну стійкість, утримуючи його від перекидання. Тубусоутримувач, що з'єднується шарнірно з корпусом, має таку форму, що виїмка в середній частині його дозволяє зручно брати і переносити мікроскоп.

Зусилля затиску шарнірного з'єднання для забезпечення необхідного положення тубуса може регулюватися за допомогою прикладеного до мікроскопа ключа.

В основу оптичної схеми мікроскопа покладено таке взаємне розташування лінз, при якому збільшене системою лінз (об'єктивом) зображення предмета в декілька разів збільшується за допомогою іншої системи (окуляра).

З елементарної оптики відомо, що лінзи мають ряд недоліків. Недоліки об'єктива сильніше позначаються на остаточному зображенні, ніж недоліки окуляра, тому об'єктив завжди складається з двох і більшого числа лінз, підібраних так, щоб в значній мірі зменшити недоліки зображення. Окуляр також складається з двох лінз, тому що, при одній простій лінзі довелося б робити тубус мікроскопа більшого діаметру.

З оптичної схеми мікроскопа, представленої на рис. 6.2, наочно видно розташування і дія лінз.

Рис. 6.2. Оптична схема мікроскопа

На об'єктиві і окулярі нанесені цифри, що показують ступінь збільшення зображення об'єкта. Добуток цілих чисел об'єктива і окуляра дає загальне збільшення. Наприклад, на окулярах нанесені цілі числа, за якими слідує знак множення: 7х; 10х; 15х; на об'єктиві - 8х0, 20; 40х0, 65; 90х1, 25, тобто ціле число вказує ступінь збільшення об'єктива, дріб - числову апертуру (здатність об'єктива зображати найдрібніші деталі об'єкту при великих збільшеннях). Чим більше числові апертури, тим чіткіше найдрібніші деталі об'єкта.

Об'єктив - це система з декількох сполучених разом лінз, звернена до даного об'єкту і даюча його дійсне зворотне збільшене зображення.

Окуляром називається система лінз, звернена до ока. За принципом роботи вона аналогічна звичайній лупі, але, крім того, додатково збільшує дійсне зображення, що дається об'єктивом.

Призма служить для відхилення пучка проміння від вертикалі на 45, що зручно при роботі з мікроскопом.

Роздільна здатність мікроскопа - це якнайменша відстань між двома крапками або лініями об'єкту, які ще можуть бути видимі роздільно. Роздільну здатність об'єктиву і мікроскопа _м розраховують за наближеними формулами:

; (6.1)

де  - довжина хвилі світла, нм (для звичайного світла _ = 589 нм);

А- апертура об'єктиву;

А_о.ч. - апертура освітлювальної частини мікроскопа.

Апертура об'єктиву є числовою характеристикою роздільної сили об'єктиву, тобто його здібності зображати найдрібніші деталі об'єкту, і визначається за формулою:

_(6.2)

де n - показник заломлення середовища між препаратом і об'єктивом (для повітря 1, для води 1,33, для гліцерину - 1,47);

- кут відхилення крайнього променя, що ще потрапляє в об'єктив від крапки, що знаходиться на оптичній осі.

Щоб досягти найбільшої роздільної здатності мікроскопа з об'єктивом даної апертури, необхідно, щоб і освітлювальна система мала таку ж апертуру. Проте апертура освітлювальної системи не повинна перевищувати апертури об'єктиву; інакше на препарат потраплятиме зайве світло, яке не потрапить в об'єктив, а це приведе до зменшення контрастності зображення.

Роздільну здатність і апертуру можна збільшити вживанням імерсії, тобто заміною повітряного середовища між об'єктивом і препаратом рідиною з великим коефіцієнтом заломлення. Проте, слід пам’ятати, що об'єктив, розрахований для рідкої імерсії, можна застосовувати, тільки поміщуючи препарат в рідке середовище.