49.Загальносоціальні та спеціальні функції права

З регулятивними можливостями права пов'язані його функції.

Під функцією права слід розуміти головні напрямки його впливу на суспільні відносини. Ці напрямки обумовлені соціаль­ним призначенням права.

Вплив права здійснюється через свідому належну або можли­ву поведінку людей. Функції права безпосередньо спрямовані на виконання зав­дань, що стоять перед суспільством. Слід розрізняти економічні, політичні, культурні, виховні, інформаційні, екологічні та інші функції права. Щодо власне юридичних функцій права, то вони поділяються на регулятивну і охоронну. Регулятивна функція спрямована на закріплення суспільних відносин або забезпечення їх розвитку. У здійсненні регулятивної функції особливого значення набуває конституційне закріплення форм власності і основних політич­них інститутів, що існують у суспільстві. Завданням охоронної функції права є здійснення впливу на суспільні відносини шляхом поступового витискування тих явищ, які є небажаними для суспільства. Ця функція здійснюється зара­ди охорони особистості і суспільної безпеки з допомогою вста­новлення заборон та негативних наслідків порушень, шляхів ви­конання прийнятих щодо правопорушників рішень і т. ін. Слід звернути увагу на дещо умовний характер поділу функцій права ^: на регулятивну і правоохоронну. Обидві функції є проявом однієї властивості права — бути регулятором суспільних відносин, бо і при здійсненні охоронної функції суспільні відносини теж регу­люються. Здатність права бути регулятором суспільних відносин — го­ловна його корисна властивість. Саме через наявність цієї влас­тивості право має величезну інструментальну цінність — воно є ! необхідним і корисним для суспільства феноменом, важливою складовою нормативної основи його життя. Але цінність права не обмежується його здатністю регулюва­ти суспільні відносини. Право має власну, незалежну від прита­манних йому корисних властивостей загальнолюдську цінність. Основною характеристикою права є погляд на нього як на втілен­ня основоположного принципу справедливості. Йдеться не про абстрактну, а про конкретно-історичну справедливість. Цінність пра­ва полягає і в тому, що його зміст завжди є показником рівня цивілізованості суспільства. В праві закріплений досвід певного народу, його досягнення в різних галузях життя, ставлення суспільства до особистості. Звідси і випливає цінність права як досягнення суспільства, важливого показника його культури.

50. Соціальні чинники формування права

Процес виникнення держави і права відбувався при їх взає­мному впливі один на одного і був викликаний такими причи­нами.

1. Потребами економічних відносин, що складалися при на­явності приватної власності, поділу праці, товарного виробницт­ва і обороту; необхідністю закріплення економічного статусу то­варовласників, забезпечення для них стійких і гарантованих еко­номічних зв'язків, умов для економічної самостійності.

2. Необхідністю підтримувати стабільність і порядок у суспіль­стві в умовах поглиблення та загострення соціальних протиріч і конфліктів.

3. Організацією публічної влади, відокремленої від населен­ня та здатної санкціонувати звичаї, встановлювати юридичні норми і забезпечувати втілення їх у життя.

4. Перетворенням людини на відносно самостійного індиві­да. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід не є відокремленою особою, що усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства.

Таким чином, виникнення права було пов’язано з:

(1) якісним ускладненням виробництва, політичного та ду­ховного життя суспільства;

(2) відокремленням особи як учасника суспільних відносин із своїми домаганнями на автономність існування (соціальну свободу);

(3) формуванням держави, якій знадобився новий норматив­ний соціальний регулятор, в змозі виконати такі завдання:

а) забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму вищого порядку, ніж первісне суспільство, підтри­мувати в ньому порядок і стабільність;

б) закріпити та забезпечити індивідуальну свободу авто­номної особи.

Виконати такі завдання було не під силу нормативним регу­ляторам первіснообщинного ладу — нормам-звичаям. Цю роль узяло на себе юридичне право, що формувалося, визначальною рисою якого став державний примус.

Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу

Можна виділити два шляхи формування права:

— через норми, що виходять від держави;

— через норми, що виходять від суспільства (общин, інших соціальних груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань, цер­кви тощо) і підтримувані державою.

Спочатку право утворювалося шляхом переростання звичаїв у правові звичаї, які записувалися, об'єднувалися в особливі спи­ски. У результаті цього з'явилося звичаєве право — система норм, що ґрунтується на звичаї, регулює суспільні відносини в держа­ві, у певній місцевості або етнічній чи соціальній групі.

У різних народів світу позначилися різні провідні елементи соціально-юридичного змісту права: прецедент, релігійна нор­ма, норма-звичай, закон, котрі у ході подальшого розвитку на­родів і держав призвели до формування відрізнених одна від одної національних правових систем та їхніх типів. Типами (сім'ями) правових систем почали називати правові системи держав, у яких переважали спільні риси, спільні вихідні елементи, у тому числі спільне джерело (форма), права: закон (нормативно-правовий акт), судовий прецедент, релігійна норма, норма-звичай.