12. Парадигми праворозуміння. Основні типи праворозуміння

Особливості сучасного праворо зуміння зумовлені змінами у співвідношенні права і держави в руслі правового світогляду, що породив дві традиції в розумінні цього співвідношення і, у зв’язку з цим, існування двох різних концепцій: правової держави і правління (верховенства) права .Нині розгляд питань праворозуміння не може відбуватися без врахування конфліктного призначення права.

Розглядаючи процес розвитку права в різних культурах і цивілізаціях, можна виокремити:

1) парадигми донаукового праворозуміння (міфологічна, теологічна), що існували в період, коли юриспруденція ще знаходилась на стадії ста новлення і не існувала як самостійна сфера гуманітарного знання;

2) парадигми наукового праворозуміння, коли відбувся поділ сфер релігійного та світського, і коли розвиток світської сфери став визначатися раціоналізмом і раціональністю, зав’язаного на можливостях людського розуму. Інакше парадигми цього періоду(нормативна, соціологічна, психо логічна тощо) можуть бути названі па радигмами юридичного раціоналізму;

3) парадигми постнаукового праворозуміння, які існували в епоху постмодерну, коли має місце криза раціональності та поєднуються знання і віра, закономірність і випадковість, істина і цінність. Парадигми цього періоду (антропологічна, комуніка тивна, інтегративна, ціннісно-норма тивна) можуть бути названі парадигмами праворозуміння постмодерну.

У цілому ж, на основі представле них підходів до правової реальності, а також з урахуванням принципових змін у праві та державі в епоху постмо дерну можна запропонувати таке визначення права, що відображає одну з можливих парадигм праворозуміння — ціннісно-нормативну.

Право — це історично зумовлена, морально об ґрунтована і релігійно вивірена, лега лізована ціннісно_нормативна система, розрахована на всезагальне визнання(легітимацію) і відповідну поведінку людей, організацій, соціальних спільнот, в якій використовуються процеду ри, формалізовані рішення і державний примус для попередження і вирішення конфліктів, збереження соціальної цілісності.

Сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів:

1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності². При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

2. Нормативний (позитивістський): вихідна форма буття-права — норма права³, право — норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання.

3. Соціологічний: вихідна форма буття права — правовідносини; право — порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті — у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів⁴. При усій цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.

Віддати перевагу слід інтегративному підходу, який враховує і поєднує усе цінне в зазначених концепціях праворозуміння.