76. Верховенство права у системі правових цінностей

Як фундаментальна правова цінність верховенство права покликане забезпечувати гармонізацію правових цінностей. Не випадковим можна вважати використання верховенства права у правових культурах, що є кардинально відмінними одна від одної як за основними цінностями, котрі забезпечуються правом (цінностями права), так і за їхнім відображенням у правових цінностях, що формуються.

Так, якщо для західних цінностей визначальними цінностями правової культури є особистість, честь, порядок, нормативність, суспільне благо, то вітчизняна правова культура ґрунтується на колективності, гідності, справедливості, служінні.

Суспільна безпека в правовому менталітеті народу України залишається визначальною в порівнянні з безпекою індивіда. Незважаючи на численні спроби в законодавстві визначити правові цінності на основі суб’єктивних прав, залишається помітним у наш час пріоритет юридичного обов’язку, що продовжує бути фундаментальною правовою цінністю нашої правової культури.

Сучасна юриспруденція, наполягаючи на верховенстві права як фундаментальній правовій цінності, дозволяє відповідно до кожної правової культури вивести соціум до правової гармонії, забезпечивши не тільки ієрархізацію правових цінностей, а й вибір правових рішень на основі існуючого правового менталітету, правових традицій і правових інститутів.

На цьому шляху принципове значення також має розрізнення цінностей права (цінностей, які утверджуються й зберігаються за допомогою права) і правових цінностей (цінностей, котрі несуть в собі крізь століття й покоління саме право, правова культура).

У фундаменті права перебувають такі абсолютні цінності, як збереження життя, родини, власності, забезпечення безпеки, одержання знань, прийняття рішень тощо.

Інструментальна цінність права - це його ціннісний зміст як певного регулятиву, відповідно до правил і вимог якого люди конструюють свою поведінку. Різниця в існуючих правових культурах визначає різницю в обсязі нормативності, формах її існування, процедурах і методах забезпечення.

Поряд з інструментальною цінністю право має власну цінність. Будучи досягненням культури й цивілізації, право протистоїть свавіллю, воно є символом свободи, справедливості, формальної рівності.

Власна цінність права отримує своє втілення за такими напрямами, як соціум (соціальна цінність права) і особистість (особиста цінність права).

Особиста цінність права полягає насамперед у тому, що право є джерелом свободи особи, яке входить у певну соціальну спільноту. За допомогою права вдається вирішити суперечності між особистою волею й загальним благом.

. Серед найбільш значущих правових цінностей є справедливість, природне право, конституція, закон, суд тощо. Загальне визнання одержали такі правові цінності, як правова держава, розподіл влади, права людини

Значущість права для людини й суспільства виявляється передусім у розмежуванні сфер свободи й свавілля. У цьому контексті слід зауважити, що правомірне й неправомірне (як добро та зло для моралі) виступають для права як категорії, котрі визначають граничність правових цінностей.

У правовій сфері свобода не є правовою цінністю - вона є цінністю права, що крізь принцип формальної рівності матеріалізована за допомогою таких правових цінностей, як суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Саме суб’єктивні права та юридичні обов’язки становлять юридичний зміст свободи й виступають як основні правові цінності.

Правові цінності існують для суспільства й індивіда у вигляді «готових формул», котрі орієнтують у соціальному житті, впливаючи на вибір варіанта поведінки в сфері дії права.

Відстоюючи визначальну роль верховенства права в ієрархії правових цінностей України, не можна не помітити, що Конституційний Суд України, на відміну від Європейського суду з прав людини, діє в межах колишньої логіки верховенства закону.

Значення верховенства права для розвитку правової системи України може бути розглянуто за двома напрямами. По-перше, це подолання деструктивних положень самої правової реальності: невідповідності правового нормування системи соціальних відносин; існування різних правових колізій; розповсюджених правових міфів і ілюзій та ін. По-друге, це подолання деструктивних положень, пов’язаних із правовою реальністю: державного монополізму на право, котрий затвердився; сформованого в соціальному середовищі правового нігілізму; сформованої сфери неправової практики тощо.

Водночас за допомогою верховенства права вирішується проблема співвідношення індивідуальних і колективних прав поза зв’язком з державою.