61.Ідеологія застосування права

Реалізація права – це здійснення юридично закріплених і гарантованих державою можливостей, проведення їх у життя в діяльності людей та їх організацій.

Можна сказати, що правова норма реалізується тоді, коли вона втілюється у фактичній правомірній поведінці суб'єктів.

Суб'єктами реалізації права є ті особи, на яких воно поширює свою дію, тобто суб'єкти права. Об'єктом реалізації виступає система законодавства, наявний масив нормативно-правових актів.

Реалізація права, як процес втілення права в життя містить у собі:

1.   Юридичні механізми реалізації права.

2.   Форми безпосередньої реалізації права, коли фактичні життєві відносини знаходять юридичну форму.

Юридичні механізми реалізації права різноманітні, їх зміст визначається особливостями правової системи тієї чи іншої країни.

Безпосередня реалізація, тобто здійснення права у фактичній поведінці відбувається в трьох формах:

1.     Дотримання заборон – пасивне дотримання вже існуючих заборон.

2.     Виконання обов'язків – активна поведінка, що спрямована на виконання взятих на себе суб'єктом обов'язків.

3.     Використання суб'єктивного права. Здійснюється в наступних формах:

а) фактичні дії (власник речі використовує її за прямим призначенням);

б) юридичні дії (дарування);

в) вимоги до зобов'язаної особи (вимога до боржника повернути борг);

г) позов – звернення до компетентного державного органу (наприклад, до суду) за захистом порушеного права.

Проблема методів (способів) реалізації права – це проблема формування у громадян, посадових осіб і організацій мотивів до виконання і дотримання юридичних норм.

Існує три основних методи: 1.    Стимулювання. 2.    Переконання. 3.    Примус.

Застосування права (застосування правових норм) – це здійснювана компетентними державними органами, уповноваженими на це громадськими об’єднаннями або їх посадовими особами організаційно-правова діяльність, результатом якої є встановлення піднормативних, формально обов’язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб’єктів.

Ознаки застосування права:

1.  Здійснюється органами або посадовими особами, наділеними функціями державної влади.

2.  Має індивідуальний характер.

3.  Спрямовано на встановлення конкретних правових наслідків – суб'єктивних прав, обов'язків і відповідальності.

4.  Реалізується в спеціально передбачених процесуальних формах.

5.  Завершується винесенням індивідуального юридичного рішення.

Види застосування права:

1.  Позитивне – правозастосування, що здійснюється як обов'язкова умова нормальної реалізації деяких регулятивних норм (призначення пенсії).

2.   Юрисдикційне – застосування санкцій охоронних норм за порушення диспозиції (відповідальність за крадіжку).

Як складний процес, правозастосування розпадається на ряд стадій, тобто відрізків процесу, що мають своє проміжне завдання і в силу цього мають відносну самостійність і завершеність.

Виділяються три основні стадії застосування права:

I.     Встановлення фактичних обставин справи. Ця стадія протікає як процес доведення наявності або відсутності юридично значимих обставин (складовий предмет доведення) за допомогою фактів-доказів.

II.    Формування юридичної основи справи. Воно містить у собі наступні правозастосувальні дії:

1.    Вибір юридичної норми, що підлягає застосуванню.

2.    «Вища критика» – перевірка дійсності норми у часі, просторі та за колом осіб.

3.    «Нижча критика» – перевірка правильності тексту нормативно-правового акту.

4.    З'ясування змісту норми права за допомогою тлумачення.