16. Неопозитивістська течія. Погляди к. Поппера

Критика класичної філософії, протиставлення філософії і науки, ствердження, що істинне значення може бути отримане тільки в конкретних науках.

Упродовж першої половини ХХ ст. авторитетним напрямом філософії залишався неопозитивізм, в рамках якого виникло декілька оригінальних концепцій історичного процесу. Так, Моріс Мандельбаум у своїй праці «Проблема історичного знання» стверджував, що історіографія займається описом історичних фактів, а соціологія, економіка, психологія встановлюють зв’язки між цими фактами. Мандельбаум виявляв сумнів у тому, що можна сформулювати єдину і цілісну теорію історичного розвитку. На його думку, історичне знання формується як поєднання поглядів історика відповідної епохи з поглядами людей минулих епох, які не бувають постійними.

Для неопозитивізму є характерним заперечення «історицизму» – намагання побудувати цілісну концепцію «розгортання історії», а на її основі спрогнозувати майбутнє. Сам термін «історицизм» і основи аналітичної філософії історії були запроваджені в науковий обіг автро-англійським філософом Карлом Поппером (1902 – 1996 рр.). Поппер став відомим у науковому середовищі своїми фундаментальними працями «Відкрите суспільство і його вороги» і «Злиденність історицизму». У своїх монографіях Поппер спробував відшукати глибинні корені суспільних катастроф, через які людство пройшло від первісного суспільства, де панував міф і табу (закритого суспільства), до сучасного суспільства, в якому окрема індивідуальність звільняється від різноманітних суспільних обмежень (відкритого суспільства).

Філософ доводив, що всі «історицистські» концепції історії намагаються передусім спрогнозувати розвиток історичного процесу в майбутньому, тому зосереджуються на пошуках і встановленні «законів», «ритмів», «тенденцій», які ніби-то визначають еволюцію історії. «Історицисти» розглядають минуле з позицій «холізму» (цілісності) і «ессенціалізму» (пошуку сутнісних, фундаментальних чинників). На його думку, це призводить до однобічності в аналізі минулого. Поппер запропонував розглядати історію через призму її розвитку від «закритого» суспільства до «відкритого». За Поппером, «закрите» суспільство нівелює людську свободу і творчі потенції особистості, а «відкрите» суспільство відкриває всі можливості для творчої самореалізації індивіда. Перехід від «закритого» до «відкритого» суспільства, на думку вченого, триває від епохи Античності і до ХХ ст.

Замість «холізму» і «ессенціалізму» «історицистських» теорій Поппер запропонував власний методологічний підхід в історії – «методологічний номіналізм». Методологічний номіналізм означає, що будь-які теоретичні конструкції тією чи іншою мірою відповідають конкретній реальній дійсності. Згідно з загальними принципами методологічного номіналізму Поппера, кожен історик має право на узагальнення отриманого у результаті дослідження емпіричного матеріалу. Для цього узагальнення історик просто вимушений застосовувати відповідну теорію. Але він повинен пам’ятати, що кожна теорія дає можливість осягнути лиш один якийсь фрагмент дійсності. Жодна наукова теорія не здатна охопити всю повноту буття природи, людини і суспільства. Отож, історичні теорії можуть виступати у якості лиш «загальних інтерпретацій», кожна з яких виражає відповідну точку зору, яка залежить від світобачення історика.