8. Особл. Іст. Думки у зх. Рег. Укр. (кін. Хvііі – і пол. Хіх ст.)

Поділи Польщі, припинення її державного існування змінили статус західноукраїнських земель, більшість яких відійшли до Австрійської монархії. Вони утворили на цій території Королівство Галичини і Людомерії, яке складалося з двох частин: української і польської. Під владою Габсбургів опинилися також Північна Буковина з центром у Чернівцях та Закарпаття. Львівський університет був провідним осередком розвитку історичних знань, йому в 1817 р. присвоєно ім'я імператора Франца І, а в 1848 р. тут відкрилася кафедра української мови і літератури, яку очолив Я. Головацький. На факультетах університету викладалися історія античності та Європи. Питання історії та краєзнавства знаходили відображення на сторінках преси. З 1776 р. по 1787 р. у Львові виходила «Львівська газета». У цьому інформаційному органі подавалися вісті з усієї Європи, існувала окрема рубрика про місцеві події у Львові та на Східній Україні. Перша українська газета «Зоря Галицька» була започаткована 1848 р. Ідеї романтизму знайшли сприятливий ґрунт для проростання в польському та українському середовищі на Галичині. Частина представників польської творчої інтелігенції стала захоплюватися українським життям, місцевою історією і етнографією. В історичних розвідках Михайла Грабовського, Едуарда Дуліковського та інших висвітлювалися важливі аспекти історії, побуту і обрядів українців. Праці історичного характеру в Галичині почали з'являтися ще з середини XVIII ст. В числі авторів переважали польсько-шляхетські історики, які здебільшого негативно ставилися до українського руху. Найбільшу цінність, з точки зору джерелознавства, має «Хроніка міста Львова» Д. Зубрицького. Як вершину руху будителів у Галичині у першій третині XIX ст. розглядають заснування та діяльність «Руської трійці» - громадсько-культурного угруповання діячів української інтелігенції національно-демократичного спрямування та студентської молоді Львівського університету. Ряд творів на історико-етнографічну тематику був оприлюднений в альманасі «Русалка Дністрова».

9. Історичні погляди м.Драгоманова

Михайло Драгоманов (1841-1895) увійшов в історію насамперед як видатний український мислитель і політичний діяч. Одночасно він був непересічним істориком, який залишив помітний слід у вітчизняній історіографії. Праці М. Драгоманова засвідчують, що він дотримувався думки про еволюційний розвиток суспільного життя. Той же еволюціонізм давав драгоманівській історіософії змогу відчувати постійну мінливість історичного процесу, відсутність в ньому чогось постійного, застиглого, нерухомого.

Драгоманов виробив власну періодизацію історії України. Він її поділяв на княжо-городський період, феодально-литовський, пансько-польський, козацький і царсько-російський. Торкаючись у своїх працях того чи іншого періоду української історії, Драгоманов завжди порівнює його з історією інших країн та народів.

Особливо критично оцінює Новий період української історії, коли Україна переходить під зверхність Москви. Історик називає цей період "пропащим часом" для української культури, оцінюючи розвиток її з погляду ідеї прогресу. Почавши мову про Москву, Драгоманов присвячує цьому багато місця у своїх статтях і в своїй великій історико-публіцистичній роботі "Україна і центри". Його ставлення до Росії неприховано критичне й негативне. Трагізм російської історії, на думку Драгоманова, полягав у тому, що Росія не могла утворити федеративного союзу.

Інтерес викликають погляди Драгоманова на козаччину. Він рішуче заперечує погляд на козаків, який визнає їх розбишаками. В козаччині Драгоманов вбачає два позитивні моменти: 1) протест проти тяжких для народу суспільних порядків і 2) колонізаційний та оборони Руської землі від чужинців. На думку історика, українське козацтво в свою кращу пору прийняло до своїх лав не лише простих селян та міщан, але й освічені й культурні верстви українського народу, і цим піднесло свідомість учасників національно-визвольних змагань. М.Драгоманов високо оцінював політичний устрій, який виробило українське козацтво. Загалом Драгоманов будував своє розуміння суспільної ідеології виходячи із свого розуміння української історії, тісно поєднуючи європейську думку із здоровими традиціями українських мас.

Перу М. Драгоманова належить ряд ґрунтовних праць, прямо або опосередковано присвячених історії та етнографії України і українській літературі, які сприяли європеїзації ук¬раїнської історіографії. («Чудацькі думки про ук-раїнську національну справу», «Про україн¬ських козаків, татар та турок», «Пропащий час: українці під Московським царатом», «Що таке українофільство?», «Шев¬ченко, українофіли і соціалізм» та ін.).