12. Архів Коша Запорізької Січі

Його відносимо до матеріалів часів Гетьманщини. Серед них ми виділяємо: 1) Гадяцький трактат – 1658р., автор – Ю. Немирич (про утворення Великого князівстра Руського у складі Польщі, Литви та України), 2) договори П. Дорошенка з татарами; 3) універсали – їх, зазвичай, видавали всі гетьмани після Хмельницького (присвячені початку бойових дій, несенню служби, заснуванню поселень, слобід). Проте немає документів про саму Запорізьку Січ, тому це зібрання дуже цінне. В центральному державному архіві є цілий фонд. Архів Коша (1734-1775). Важлико, що після зруйнування Січі Катериною ІІ архів не було знищено. 374 справи, бл. 40 тис. аркушів різних документів: радорти, дані про бойові дії, про економічний стан, адмін-політ. устрій, соц зв’язки. Містить журнал бойових дій 1771 р., російсько-тур війну, штурм Перекопа, відомості про створення у 1722 році Першої малоросійської колегії. Документи свідчать про наступ російських самодержавців на запорожців.

13. «Кройніка Феодосія Софоновича»

Наростання протистояння навколо київської спадщини засвідчує ряд тогочасних творів українських авторів, зокрема «Кройніка» Феодосія Софоновича - колишнього ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря, ректора Києво-Могилянської академії. Твір складався з трьох частин, мав компілятивний характер, ґрунтувався на давньоукраїнських літописах, польських хроніках, у т. ч. Матвія Стрийковського, і був завершений у 1672 р. Перша частина охоплювала різні за хронологією події, з одного боку, в Київському, Чернігівському та Галицько-Волинському князівствах, а з другого боку, в Північно-Східній Русі, розрізняючи їхню історію. Друга частина утверджувала ідею безперервності і тяглості української історії. Водночас цю логіку історичного процесу можна було розглядати як аргументацію наступності влади Москви від Києва насамперед по церковній лінії. Аналіз «Кройніки» Ф. Софоновича засвідчує, що він переслідував благородну мету: створити стислий нарис української історії і в такий спосіб допомогти кожному українцеві осмислити родовід свого народу, минувшину своєї Батьківщини. Твір проникнутий ідеєю цілісності і єдності України, національного патріотизму, адже всі відомості про Київщину, Волинь, Поділля і Галичину подаються як життя одного народу, а історія козацтва, козацького устрою оцінюється як національне надбання, як ознака його самобутності.

14. Літопис Самовидця

Його назва, яка належить П. Кулішу, є умовною, оскільки справжній автор не встановлений. Існують припущення, що автором літопису міг бути Роман Ракушка Романовський (1623-1703) - козацький сотник, а згодом генеральний підскарбій 60-х рр. XVII ст., а ще пізніше стародубський священик. У всякому разі, автор був учасником і свідком багатьох подій, він добре знав ситуацію, мав хист аналізу подій. Очевидно, літопис створювався протягом тривалого часу на базі особистих щоденників. Побачив світ у 1846 р. завдяки О. Бодянському. Літопис складається із вступу, що змальовує українське життя перед Національно-визвольною війною під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 рр., і двох частин: історичної та літописної. Перша з них описує воєнно-політичні події Національно-визвольної війни, найважливіші битви на Жовтих Водах, під Корсунем, осмислює їх наслідки і окреслює послідовність наступних подій до 1676 р., тобто тих, які історична наука характеризує як Руїну. Йдеться і про вияви колонізаторської політики московського царизму в Україні. Друга частина висвітлює період 1670-1702 рр. Автор досить поміркований в оцінках Б. Хмельницького, хоч не приховує симпатій до славетного гетьмана. Водночас він не замовчує деяких негативних рис: гонор, зарозумілість, союз з Кримом. Літописець позитивно оцінює Я. Сомка, І. Сірка, І. Мазепу. Він ґрунтується на давніх українських і польських літописах, документах і матеріалах канцелярії, офіційних щоденниках.