8. Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр.

В період Литовської доби з’являються актові джерела: 1) акти Литовської метрики – викладено зміст документів, які видавав Литовський князь, сейм, повітові сеймики та держслужбовці. Є близько 600 томів. Поділяються на: книгу данин, книги справ судових, книги посольств. Литовські статути: 1529р., 1566р., 1588. Литовські статути закріплювали феодальні відносини. Другий встановлював 10 років для розшуку селян-втікачів, третій-20 років.

Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, “Руська правда”, польські судебники та кодекси інших держав.

Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, “Руська правда”, польські судебники. Його положення діяли на землях Литви і Русі аж до середини ХІХ століття.

Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право на закріпачення селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з ХVІ ст. до 40-х років ХІХ ст. Став джерелом російського “Соборного уложения” (1649 р.), “Прав, по которым судится малороссийский народ” та приватних українських кодифікаційних проектів. На території Київської, Подільської та Волинської губерній дію Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840 р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843 р. його було замінено Зводом законів Російської імперії

Переклади. У 1614 р. з’явився 1-й переклад – редакція Л.С. – польською мовою у Вільно; 1811 р. Л.С. перекладено на російську мову. Він був одним із джерел при укладанні кодексу московського царя Олексія Михайловича (“Соборне Уложення”) в 1649 р.Протягом кількох століть Л.С. був основним збірником права в Україні, навіть у тій частині, яка була приєднана до Польщі. Був головним джерелом українського права на Гетьманській Україні і становив основне джерело кодексу “Права, по которым судится Малороссийский народ”. На Правобережній Україні Л.С. діяли аж до скасування указом царя Миколи І 25 червня 1840 р. Деякі законоположення Л.С. були внесені до збірника законів Російської імперії і зберегли законну силу в Чернігівській і Полтавській губерніях аж до 1917 р.

9. Зап іноз як дж з іст Укр ХV – І пол. ХVІІІ ст.

Особливу групу джерел складають записки іноземців. Однак вони мають ряд особливостей: вони є фрагментарними; не всі твори є історично достовірними; більшість пам’яток є мемуарами. Однак ці твори мають велику перевагу в тому, що вони підмітили те, що самі українці побачити не могли. Плано Карпіні в період 1245-1257 рр їздив в Орду через Київ. Гійом Рубрук відвідав Крим. З сер 15 ст в Азові проживав венеціанський купець Барбаро. Зігмунт Єрберштейн- дипломат Священної римської імперії. Двічі приїздив до російської держави у 1517 та 1526 рр. Його праця «Записки про Московські справи». Михалон Литвин був послом у Криму. Його записки написані бл 1550 року «Про нрави татар, литовців та москвитян». Еріх Лясота – посол австрійського імператора до запорізьких козаків у 90-х роках. Перший записав традиції Запорозької Січі, культуру, порядки, є опис Києва. Гійом де Боплан – французький інженер, що був на службі речі посполитої. Був в україні з 1631 по 1648 рр. Найважливіші проблеми, які піднімав Боплан: опис Запоріжжя, склав географічну карту, намалював схему козацької чайки, детально описав сусідів України. Будував військові фортеці Бар та Кодак.