15. «Нова іст. Наука» у іі пол. Хх ст.

На початку 60-х рр. ХХ ст. починає формуватися «нова наукова історія», яка об’єднала цілу низку нових течій західної історіографії і теорії історії. Для цих течій властивим було прагнення посилити науковий статус історії з допомогою використання здобутків соціальних наук, психології і математики. Становлення нової парадигми відбувалося під значним впливом ідей американського історика науки Томаса Семюела Куна (1922 – 1996 рр.). У своїй фундаментальній праці «Структура наукових революцій» Кун вказував на те, що наукове знання розвивається стрибкоподібно, через наукові революції. Всякий критерій має сенс винятково в рамках відповідної парадигми, системи поглядів, яка історично склалася. Наука – це не процес постійного розвитку і нагромадження знань в напрямку до встановлення остаточної істини, а явище, яке проходить через періодичні революції («зміни парадигм»).

«Нова наукова історія» формувалася також і під впливом філософського структуралізму, інформатики, соціології, лінгвістики. Ґенерація істориків, яка з’явилася в Європі і Америці в післявоєнний період була більш сприйнятлива до методологічних і теоретичних новацій ніж попереднє покоління істориків. У результаті, упродовж 60-70-х рр. замість єдиної історичної науки виникла ціла низка «історичних наук». Можна стверджувати, що з цього моменту розпочалася «наукова революція» в світовій історіографії.

Всі напрями «нової наукової історії» мали спільні риси методології. До них варто віднести, зокрема, переважне вивчення соціальних спільнот і повторюваних суспільних явищ на основі осмислення реальності як результату соціального і культурного розвитку. «Нова наукова історія» завжди використовує і перевіряє фактичний матеріал, запозичує теорії суміжних суспільних і гуманітарних наук для інтерпретації історичних явищ відповідного характеру (соціальних, економічних). Для всіх напрямів «нової наукової історії» була властивою відмова від загальноісторичних теорій і гіпотез, які здатні привести до спекулятивних висновків.

Серед американських вчених, які поставили перед собою завдання посилити наукову спрямованість історії, особливе місце належить Дугласу Норту (1920 р.н.). Чимало для утвердження «нової економічної історії» як окремого напряму зробив британський історик Майкл Постан (1899 – 1981 рр.). Процес оновлення історичної науки охопив також і британську історіографію. У 1961 р. науковий світ Англії сколихнула робота Едварда Хеллета Карра (1892 – 1982 рр.) «Що таке історія ?»

Західна історіографія цього періоду поповнилася ще одним напрямом «нової історичної науки» – «психоісторією». Для представників цього напряму поєднання історії з психоаналізом є надзвичайно перспективним видом соціально-історичних досліджень (Еріха Фромма).

Нові галузі історичної науки: історична інформатика, соціальна історія, мікроісторія, історія ментальностей, історія понять. Психоісторія.