2. Місце «Історії Русів» в розв. Укр. Історіогр.

В історіографії кін. XVIII — поч. XIX ст. в Україні особливе місце займає «Історія русів», яку опублікував О.Бодянський у 1846 р.

Щодо авторства "Історії Русів" на сьогодні існує декілька версій: про авторство Г. Кониського (М. Максимовича); Г. Полетики (М. Василенко, М. Горбань, В. Горленко, В. Іконников, Д. Дорошенко, О. Лазаревський); версію В. Горленка про авторство Василя Полетики підтримали М. Грушевський, М. Драгоманов, А. Єршов; версія про спільне авторство Григорія і Василя Полетик (М. Грушевський, Є. Онацький, Д. Майков), яку остаточно відкинув М. Возняк у праці "Псевдо Кониський і псевдо-Полетика"; про авторство О. Безбородька (М. Возняк, П. Клепацький, М. Слабченко, А. Яковлів); князя М. Рєпніна (М. Драгоманов); О. Лукашевича (М. Петровський); І. Ханенка (Н. Полонська-Василенко); О. Лобисевича; А. Худорби (В. Шевчук); колективний автор – члени одного з дворянських гуртків (О. Пріцак).

Уточнення потребує і час написання "Історії Русів", оскільки дослідники називають різні дати: 1760–1770-ті роки (Д. Дорошенко, О. Лазаревський, М. Слабченко, М. Возняк); С.Єфремов датою написання пам’ятки вважає кінець 60-х років XVIII ст., а поширення її – 20-ті роки XIX ст.; у 90-ті роки XVIII ст. (Б. Крупницький, В. Шевчук, А. Яковлів); перше десятиріччя XIX ст. (В. Горленко, І. Борщак, А. Єршов, Д. Чижевський та ін.). На думку О. Пріцака, "Історія Русів" постала в 1818–1824 роках "як колективний твір одного з таємних товариств малоросійського дворянства, колишніх старшин, офіцерів (включаючи князя Репніна) і колишніх петербурзьких державних діячів"

Перш за все, "Історія Русів" подавала картину історичного розвитку України від найдавніших часів до другої половини XVIII ст., зокрема, до 1769 року. Автор оглядає історію України від найдавніших часів, а історію княжих часів – як самостійне державне життя під управою київських князів. Автор "Історії Русів" об’єктивно викладає концепцію походження України та українського народу, він гостро заперечує думку, ніби Україна постала в XIV–XVI ст., а козацтво заведене польськими королями. Автор "Історії Русів" вважає, що Київська Русь – це державне творення саме українського народу, що Русь – це Україна, а не Росія. Коротко автор описує устрій України після з’єднання з Польщею, відзначає походження "лицарства" (від "боляр" з князівських родів), а також пише про козаків як лицарський стан. Подальша історія України викладається за гетьманствами, де описані військові подвиги козаків, їхній устрій, звичаї, традиції. Центральна постать "Історії Русів" – Богдан Хмельницький як державотворець і видатний політик, який звільнив Україну і повернув їй незалежність.

3. Знач. Іст. Праць д.Бантиша-Кам. Та м.Маркевича

Дмитро Бантиш-Каменський (1828-1850) народився в Москві, вчився там в університеті, служив у Колегії закордонних справ. Поворотним рубежем у його становленні як дослідника української історії стала майже десятирічна праця в Києві на посаді управителя канцелярії військового губернатора князя М. Рєпніна. Він зібрав і систематизував документальні та інші джерела, підготував джерельне дослідження, яке побачило світ уже після його смерті під назвою «Джерела малоросійської історії» (1858-1859). Основна його праця - «Історія Малої Росії з часів приєднання її до Російської держави за Олексія Михайловича до відміни гетьманства» вийшла 1822 р., а згодом перевидавалась у 1830 р. та 1834 р., кожне з яких було кращим від попереднього як за змістом, за джерельною базою, так і за формою. Вона складалася з 4-х частин і хронологічно була ширшою, ніж про це говорилося в її назві. У ній давався виклад української історії від найдавніших часів до ліквідації полково-сотенного устрою України. Автор зробив спробу дати періодизацію історії України, що відбилося на розподілі матеріалу за частинами (книгами). Суперечливими були погляди історика на українське козацтво. Провідне місце він відводив реєстровим козакам, а до запорожців ставився вороже.

Микола Андрійович Маркевич був істориком-самоучкою. М. Маркевич — автор "Історії Малоросії" (1842—1843 рр.), в якій викладається історія України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. З інших історичних розвідок найвідоміші — "Мазепа" (1841 р.), "Гетьманство Барабаша" (1841 р.), "Про перших гетьманів Малоросійських" (1848 р.), "Про козаків" (1858 р.).