4. Наук. Спадщина м.Максимовича

(1804-1873) - визначний український учений, історик, фольклорист і етнограф. Максимович висловлював судження з багатьох питань історії України - від найдавніших часів і до сучасної йому епохи. Предметом особливої уваги Михайла Олександровича було козацтво взагалі і Запорозька Січ зокрема. М.Максимович вважається першим істориком Коліївщини. Йому належать праці «Сказание о Колиивщине» (1839), «Вести о гайдамаках» (1845), та «Млеевский староста Данила Кушнир» (1865). «Сказание о Колиивщине», написана у той час, коли жоден предстаник української історіографії цього питання не досліджував. Із діячів першої половини XVII ст. найбільшу увагу дослідник приділяє П. Сагайдачному. Свій погляд на постать гетьмана він виклав у статтях «Исследование о гетмане Петре Конашевиче Сагайдачном» (1843), «Сказание о гетмане Петре Сагайдачном» (1850).

У творі «Бубновская сотня» (1848 - 1849) автор проаналізував перебіг подій з історії України XVI - XVIII ст. на тлі конкретного об’єкта - Бубновської сотні в рідному для нього Золотоніському повіті. ослідник у короткому історичному екскурсі загальної історії зупиняється на діяльності провідних керманичів Запорозького козацтва: Д. Вишневецького, С.Наливайка, Г. Лободи та ін. Максимович показує, як тісно переплетена історія малої батьківщини з історією України та Запорозької Січі.

В листах до польського історика М.Грабовського «О причинах взаимного ожесточения поляков и малоросиян, бывшего в XVII веке» (1858) М.Максимович проаналізував усю передісторію Визвольної війни. Як Конашевичу Сагайдачному, так і Б. Хмельницькому Максимович відводить дві праці, близькі між собою за змістом. Перша - «Воспоминания о Богдане Хмельницком», написана в зв’язку з двохсотріччям з дня смерті гетьмана і виходом у світ монографії М.Костомарова «Богдан Хмельницький» (1857). Слід зазначити, що історичний образ Б.Хмельницького, створений Максимовичем, в цілому сприймається сучасною історичною наукою як достовірний.

творчість М. О.Максимовича становить цінну спадщину вітчизняної історичної науки, бо саме він поклав початок науково-критичному ставленню до дослідження історії України й запорізького козацтва зокрема, вперше в історіографії розробив власну концепцію історії українського козацтва. Вчений висвітлив провідну роль козацтва і Запорозької Січі у визвольному русі кінця XVI - XVIII ст. проти національного і релігійного гноблення, а також турецької і татарської агресії. Він вважається першим авторитетним істориком Коліївщини.

5. Укр. Пробл. В пр. М.Костомарова

Науковий доробок Костомарова величезний і різноманітний. Перший його твір «Сава Чалый, драматические сцены на южнорусском языке» було опубліковано в 1838 у Харкові. Основні історичні дослідження присвячені вивченню історії українських земель 16-18 ст., зокрема, монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879-1880), «Мазепа» (1882), «Мазепинці» (1884), «Останні роки Речі Посполитої» та розвідки «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Павло Полуботок», «Богдан Хмельницький данник Оттаманської Порти» та ін. Характерною особливістю всіх цих праць є те, що вони базуються на документальних матеріалах.

Костомаров - автор «Русской истории в жизнеописаниях ее важнейших деталей» - це великий і вагомий масив знань з української та російської історій, побудований на фундаменті документальних джерел.. Він - засновник народницького напрямку в українській історіографії. У своїх працях він відстоював ідею самостійністі української нації, окремішність українського історичного процесу, який,на його думку, є втіленням вільнолюбного демократичного духу українського народу.

Заслуга М. Костомарова насамперед у тому, що дослідження української історії він намагався поставити на тверду наукову основу, обґрунтувати ідею окремішності української нації, її права на власну державу, самобутності українського історичного процесу. Будучи представником романтичного напряму історіографії, вчений під впливом репресій супроти українського руху поступово відходив від ідеї українського автономізму до ідеї слов'янської єдності, слов'янського федералізму, а після повернення із заслання став відверто сповідувати лояльність до політики царизму щодо України, залишаючись противником монархії. Його перу належить понад 200 праць з історії України і Роси. Історизмом проникнута більшість художніх і публіцистичних творів історика.