8. Матеріал. Розум. Іст. Іст. Пог. К.Маркса і ф. Енгельса

Головні ідеї соціально-історичної концепції Маркса й Енгельса викладені в таких творах: «До критики гегелівської філософії права», «Злиденність філософії», «Святе сімейство», «Німецька ідеологія», «Анти-Дюрінг», «Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії» та ін. Соціально-історична концепція німецьких мислителів згодом стала відомою під назвою «історичний матеріалізм».

Глибокому переосмисленню філософії Гегеля була присвячена полемічна робота Маркса й Енгельса «Святе сімейство, або Критика критичної критики».Тут мислителі гостро розкритикували не тільки ідеалістичну гегелівську філософію, але й суб’єктивно-історичні погляди «молодогегельянців». У роботі було сформульовано і науково доведено важливу марксистську ідею про визначальний вплив на історичний розвиток матеріального виробництва.

Вивчаючи всесвітню історію, Маркс поставив і вирішив питання про рушійну силу історичного процесу. На його думку, рушієм історичного процесу виступають продуктивні сили суспільства, тобто виробники у поєднанні зі знаряддями праці. Продуктивні сили і виробничі відносини у своїй єдності складають спосіб виробництва. Згідно з Марксом, під впливом постійного розвитку продуктивних сил змінюється і спосіб виробництва, який зумовлює суттєві зміни у сфері суспільної думки. Мислитель дійшов висновку, що панівні погляди в ту, чи іншу історичну епоху належали, насамперед представникам панівного класу. Ці ідеї спільно з Фрідріхом Енгельсом Карл Маркс виклав у праці «Німецька ідеологія».

Спираючись на свою концепцію «способу виробництва» як основного чинника історичного процесу, німецькі мислителі розробили свою систему бачення всесвітньоісторичного процесу. Вони дійшли висновку, що історичний процес відбувається у формі поступального переходу від одного щабля соціально-економічного розвитку до іншого, більш досконалішого від попереднього.

Маркс і Енгельс сформулювали закон соціального буття: органічний і успішний розвиток суспільства відбувається тільки тоді, коли продуктивні сили суспільства відповідають пануючим виробничим відносинам. Якщо ж рівень розвитку продуктивних сил не відповідав застарілим виробничим відносинам, то це призводило до конфлікту, що завершувався революцією і ліквідацією існуючих виробничих відносин. Удосконалення знарядь праці, технології виробництва, згідно з марксизмом, закономірно вело до змін соціально-економічних відносин. Зміни у сфері соціально-економічних відносин зумовлювали зміни в ідеології і в системі соціальних інституцій, внаслідок чого відбувався перехід від однієї стадії суспільного розвитку до іншого.

9. Іст-соціол. концепція М.Вебера

Наукову славу Веберові принесла праця «Протестантська етика і дух капіталізму». В ній вчений обґрунтував наукове положення, згідно з яким, релігійні переконання можуть бути вагомим чинником соціально-економічного життя. Тут Вебер марксистське вчення про економічну обумовленість історичного процесу і соціально-духовних змін ніби перевернув догори. Протестантизм як релігійно-етичне вчення містить ідею про працю як служіння Богові, а не як покарання за гріхи. Звідси, унікальна культура праці. Крім цього, протестантизм говорить про одвічну Божественну передвизначеність, спасіння чи гріховність людини. Оскільки Господь відкрито не дає людині знати про свою посмертну долю, визначити наявність Божої благодаті можна тільки по окремим знакам, наприклад, успіх у трудовій діяльності, прибуток від підприємництва тощо. Вчення про Божественне передвизначення сприяло утвердженню унікальної протестантської етики праці. Результатом цього став прискорений економічний і політичний розвиток країн, де панівною формою релігії був протестантизм

Вебер, спираючись на своє бачення соціальних явищ, по-новому розглянув низку історичних проблем. Так, він заперечував наявність аграрного комунізму у первісних народів. На відміну від марксистської інтерпретації цього питання, Вебер доводив, що відстале господарське мислення обумовлювало низький рівень економічного розвитку, а не навпаки.

По-своєму, Вебер витлумачив процес формування приватної, а потім великої земельної власності в середні віки. На його думку, головним чинником становлення фундаменту феодалізму стали: зростання військової техніки і розподіл праці між воїнами і землеробами, завоювання одних племен іншими, добровільне віддання «беззбройних» під покровительство «озброєних»; уявлення про надприродну харизму («магічну благодать») військових вождів, а не економічні фактори. Феодалізм Вебер трактував як «помісний устрій» з натуральним господарством, а поміщицький маєток, що орієнтувався на збут своєї продукції, науковець вважав капіталістичним виробництвом. Так само, відомий соціолог оцінював і середньовічне місто, яке він називав об’єднанням мешканців, які здатні носити зброю.