10. Актові дж з іст Визвольної війни 1648-1657 рр.

Яскравою сторінкою української історії була Національно-визхвольна війна під проводом Б. Хмельницького. Про неї писали у літописах Г. Грабянка(1648-1710), С. Величко. З особливим звеличенням ставився Г. Грабянка до Хмельницького. Події війни висвітлює літопис Самовидця. Це хроніка основних подій. Це найбільш повний і достовірний козацький літопис. Назву літопису дав П. Куліш. До документів періоду війни можна віднести: 1) Зборівський мир (серпень 1649р) – число реєстрового війська визначалося 40 тисячами, козаки мали право жити в Київ., Брацлав., Чернігів воєводствах; справу про унію повинна бути вирішена на сеймі; київський митрополит став членом сейму; 2) документи Б. Хмельницького – про Україну, її відносини з Польщею та Москвою. 3) Білоцерківський мир (18 вер 1651р.) – реєстр 20 тисяч чоловік, влада гетьмана обмежувалася лише Київським воєводством, гетьман зобов’язався розірвати союз з Кримом і відіслати з України татарські загони. Березневі статті були підписані в березні 1654 року. Проект складався з 23 статей. Внаслідок кількох зустрічей сторін було зведено проект до 11 статей. Це була тепер затверджена царська грамота, яка підтверджувала права і вольності війська Запорізького, право козаків обирати гетьмана, реєстр-60 тис.

11. Конституція п.Орлика

В Квітні 1710 року П. Орлика обрали гетьманом в еміграції. Він був автором написаної латинською мовою державної конституції, яку проголосили в день його призначення гетьманом. Головні статті конституції юридично затверджували повну незалежність Українита її кордони, які існували ще до часів Б. Хмельницького. Вищим органом державної влади мав бути козацький парламент (старшинська рада), що складався з генеральної старшини, всіх полковників, представників Запоріжжя та по одному представникові від кожного полку. Мав збиратися тричі на рік. Гарантом збереження прав та привілеїв виступав швецький король. Це була найперша в світі демократична конституція, витоки якої беруть початок у демократичному устрої Запорозької Січі. Проте, зважаючи на політичні обставини того часу, вона не стала чинною в україні, а тому лишилася в історії як видатна пам’ятка української правничої та суспільно-політичної думки.

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [1].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

Історія створення. Після поразки в битві під Полтавою гетьман Іван Мазепа зі своїми найближчими прибічниками з числа козацької старшини разом із залишками українсько-шведської армії опинились на території Османської імперії, рятуючись від російської армії. Тут, не витримавши великих потрясінь року, помер Іван Мазепа. Найімовірнішим наступником був близький до гетьмана генеральний писар — Пилип Орлик. При його обранні на раді старшин було прийнято документ, що визначав права і обов'язки гетьмана.

Таким чином, конституцію було прийнято 5(16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва — Бендери, нині це територія Молдови). Тому її інколи називають ще Бендерською конституцією.

Положення конституції. У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною. Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних.