7. Позитивістські погляди на історію

Ідеї позитивізму позначились практично на всіх соціальних науках, зокрема й на історії. В європейській історіографії позитивізм став своєрідним продовженням просвітницького раціоналізму. Особливо це проявилося у творчості такого відомого філософа ХІХ ст. як Клод Анрі де Сен-Сімон (1760 – 1825 рр.). Сен-Сімон вперше в суспільній філософії визначив головним рушієм історії і змін соціальних систем суперечності між старими формами життя і новими, які тільки зароджуються в розумовій діяльності людини. Філософ доводив, що кожна нова система суспільства є прогресивною відносно попередньої. Її розвиток триває до тих пір, поки вона не розкриє увесь свій потенціал і не вступить у т.з. «критичну стадію», під час якої відбувається зародження і формування основ нового, більш досконалішого суспільного устрою.

Головні думки Сен-Сімона щодо суспільства як соціальної системи суттєво розвинув його учень і особистий секретар Огюст Конт(1798 – 1857 рр.) Насамперед, Конт обґрунтував нову класифікацію наук, у залежності від складності предмету дослідження. Оскільки найскладнішим об’єктом дослідження, на думку Конта, є суспільство, то ієрархію наук має завершувати «соціальна фізика», яку дещо пізніше автор назвав «соціологією». Зміст «соціальної фізики» Конт виклав у 6-томному «Курсі позитивної філософії», «Позитивістському катехизисі», «Заповіті Огюста Конта» та багатьох інших творах. Головним законом історії, за Контом, є три щаблі (стадії) розвитку людської здатності мислити. Головною рушійною силою історії виступають ідеї. Соціальний організм, доводив мислитель, являє собою сукупність поглядів, думок, ідей, які зазнають постійних змін, зумовлюючи зміни інших компонентів суспільства (господарства, відносин власності, політики тощо).

Позитивізм в історичній науці позначився посиленням уваги науковців до «техніки» історичного дослідження, способів роботи з історичними джерелами і підготовки історичних праць. Склався відповідний перелік вимог до історика. Історик-позитивіст повинен бути сухим інформатором без власних емоційно-забарвлених міркувань.

Позитивістський підхід у французькій історіографії набув значного розвитку у творчості історика Іполіта Тена (1828 – 1893 рр.). Теорію раси, середовища і моменту Тен системно викладає в науковій праці «Історія англійської літератури».Спираючись на багатий матеріал англійської літератури, Тен виявляв головні рушії цивілізації (расу, середовище і момент) і спробував показати внутрішній механізм, за допомогою якого варвар англо-сакс перетворився в англійця.

Протягом другої половини ХІХ ст. в Англії утверджується погляд на історію як на повноцінну науку. Чимало зусиль для цього доклав Генрі Томас Бокль(1821 – 1862 рр.). Суспільство, за Боклем, розвивається під впливом двох груп закономірностей. Природні географічно-кліматичні закономірності визначали матеріальні умови існування людських спільнот, а розумово-психічні закономірності впливають на здатність людей протистояти жорсткій обумовленості людського буття природним середовищем.

Окреме місце в англійській позитивістській історіографії займає Джон Аткінсон Гобсон (1858 – 1940 рр.).

Таким чином, позитивізм значно активізував наукові дослідження в європейській історіографії. Позитивізм остаточно поставив історію на науковий ґрунт. Всі напрями історіографічних досліджень, які зазнали впливу позитивізму, значно поповнили знання про минуле Європи і світу.