12. Діялн. Наук. Школи м.Грушевського в рад. Укр.

У березні 1924 р. він прибув до Києва і одразу поринув у велику науково-організаційн і дослідницьку роботу. Без перебільшення цей період росту української історіографії, який охоплює 1924 до 1930 рр. дослідники називають її ренесансом. Разом з цим ця друга доба київської історичної школи Грушевського становить вершок її діяльності, яка провадилася в невідрадних і жорстоких умовах московсько-біпьшовицької влади в Україні.

Після повернення Грушевський в першу чергу відновлює діяльність Історичної секції УАН, яка продовжує традиції і працю Історичної секції УНТ. В складі Історичної секції він утворює численні науково-дослідні комісії, в яких працюють його учні й співробітники. Тут згадаймо організацію територіальних дослідних комісій (Комісії порайонного розроблення історії України), які становили основу для порайонного й регіонального вивчення Украіни: 1) Комісія Києва і Правобічної України (голова Грушевський, керівник Щербина). 2) Комісія Лівобережжя і Слобожанщини (голова Грушевський, керівник Гермайзе). 3) Комісія степової Украіни (голова Грушевський, керівник М. Ткаченко). 4) Комісія Західньої України (голова Грушевський, секретар В. Ігнатієнко). Згадані комісії в 1924-1926 рр. уже мали понад 50 наукових співробітників з різних земель Украіни. Як бачимо, Грушевський і його школа надавали великої ваги порайонному вивченню історії України. 3 інших важливих комісій, створених Грушевським, слід згадати: Культурно-історичну комісію (голова Грушевський), Комісію історичної пісенності 1926 р. і в наступні роки Грушевський і його співробітники зорганізували Комісію старої України, Комісію новішої історії України, Комісію історії Козаччини, Комісію української історіографії, Археографічну комісію.

З інших серійних видань за редакцією Грушевського згадаймо "Науковий збірник історичної секції УАН" (Записки колишньої Історичної секції УНТ в Києві. 1925-1929, 14 випусків). "За сто літ. Матеріяли з громадського 0 літературного життя України XIX і початку XX ст." (1927-1930, 6 книжок), "Студії з історії України" (1926-1930, 3 томи), "Записки історично-філологічного відділу Української Академії Наук Праці Історичної секції" (1925-1929, 5 томів, редагував М. Грушевський спільно зі своїм братом О. Грушевським), "Український археографічний збірник" (1926-1930, 3 томи) і "Український архів" (1926-1931, 4 томи), регіональні збірники, присвячені Києву й Чернігову та багато інших публікацій.

Велику увагу присвятив Грушевський і його київська школа територіальному дослідженню історії України, яке він називав історичним районознавством України і яке відіграло значну роль в розвитку української національної історіографії в 1920-их роках.

У 1931 р. його було вислано до Москви під приводом того, що він академік АН СРСР і встановлено ще жорсткіший нагляд за ним, членам його сім'ї та учнями.

13. Наук. Спадщ. Д.Багалія та д.Яворницького

Дмитро Яворницький (1855-1940) відомий в Україні й поза межами як неперевершений знавець та історик запорізької козаччини. За 50 років активної наукової діяльності він надрукував понад 200 праць з історії України, Середньої Азії, Росії. Серед найважливіших слід назвати "Кількість і порядок Запорізьких Січей з топографічним нарисом Запоріжжя" (1884), "Збірник матеріалів для історії запорізьких козаків", "Запоріжжя в залишках старовини та переказах народу" (1888), "Отаман Антон Головатий" (1889), "Нариси з історії запорізьких козаків і Новоросійського краю" (1889), "Вольності запорізьких козаків" (1890), "Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман Війська запорізьких низових козаків" (1894), "Слідами запорожців" (1898), "Гетьман С.Зборовський" (1902). "Джерела до історії запорізьких козаків" т.І-2 (1903), "Запорожці в поезії Т.Г. Шевченка" (1912), "Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний" (1913), "До історії Степової України" (1929). Головною фундаментальною працею ученого є "Історія запорізьких козаків" у трьох томах (С-Пб., 1892, 1895, 1897). Перший том присвятив побуту козацтва, окремі розділи якого характеризують соціально-економічну його історію походження, склад, збройні сили, судочинство, органи влади, військовий та територіально-адміністративний поділ, різногалузеве господарство, культурно-релігійні питання, побут, звичаї, одяг та ін. Другий і третій томи - це системний, послідовний і детальний виклад політичної історії запорізького козацтва від його першопочатків до 1734 р. Загалом бібліографія першого тому (першого видання) налічує 170 позицій. Іншим, не менш суттєвим джерелом "Історії запорізьких козаків" були неопубліковані документи з російських та українських архівів, бібліотек, приватних зібрань. У 1913 р. Яворницький видає цікавий історичний нарис про життя та державно-політичну діяльність гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного.

Дмитро Багалій (1857-1932) народився в Києві. Першою фундаментальною працею Д.Багалія була "Історія Чернігово-Сіверської землі". Наукова спадщина Д.Багалія містить близько 350 публікацій, в тому числі підручників, монографій, археографічних видань та статей з історії України й Росії. Центральне місце посідають дослідження з історії Слобідської України. Одним з найкращих творів у науковому доробку Д.Багалія є "Історія Слобідської України". У тісному зв'язку з темою історії Слобідської України написані два томи великої монографічної праці "История города Харькова за 250 лет", над якою Д.Багалій працював спільно з Л.Міллером. Наукові дискурси з історії Д. Багалій започаткував у таких працях, як «Магдебургское право в Левобережной Малороссии» (1892), «Украинская старина» (1895) та ін. Він був членом комітету для заснування Української академії наук, очолив Харківське наукове товариство, плідно працював на ниві архівної справи. Джерелознавчу спрямованість мав його «Нарис української історіографії» (1923), присвячений літописам.