66.Дискреційна та автоматична грошова політика

Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок. Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Недискреційна фіскальна політика – автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.

Билет23

67.Рівноважне зростання без урахування технічного прогресу модель харада-домера

Виділяють два основні підходи до моделювання процесу зростання – це неокейнсіанський та неокласичний. Неокейнсіанськими називають ті моделі зростання, які, як і кейнсіанська теорія взагалі, грунтуються на попиті. Один із факторів попиту – інвестиції, які мультиплікативно збільшують доход. Водночас інвестиції самі обумовлюються зростанням доходу (ефект акселератора). Відомим прикладом моделей даного напряму є модель Домара-Харрода Ключовими елементами моделі Домара-Харрода є величина заощаджень і схильність до заощаджень. Головні особливості моделі Домара-Харрода: 1. Модель грунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладено, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне K – прирістL – приріст праці; K = const, де L / зростання праці ( капіталу). 2. Модель не враховує технологічних змін. 3. У моделі Y; (див. формулу 3);K / приймається, що К / Y = (b – гранична продуктивність капіталу. K або b = Y / K (3)Y / b = К де, Y – створений продукт. ) 4. У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит. 5. У моделі приймається, що інвестиції (І) дорівнюють заощадження (S). 6. Чисті інвестиції тотожні K).приросту капітал (І = Величину економічного зростання можна обчислити за формулою: Y / Y (19)ЕЗ = де, ЕЗ – економічне зростання; Y - приріст продукту протягом певного періоду; Y – обсяг продукту в попередньому періоді. Sy = S / Y = І / Y (20) де, Sy – схильність до заощадження; S – обсяг заощаджень; Y – обсяг продукту; І – обсяг чистих інвестицій (І = S). K) у прирості продукту позначається k:Частка приросту капіталу ( k = Y (21)Y = І / K /  Y = k, іВиходячи з того, що І / Y = Sy, а І / визначивши: Y = І / kY = І / Sy і отримаємо функцію економічного зростання: ЕЗ = Y / Y = (І / k) / (І / Sy) = Sy / k (22) Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у продукті (через яку оцінюється загальна схильність до заощаджень), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання продукту. Згідно з формулою 22 економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу. Таким чином, модель Домара-Харрода відображає зв’язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням. Для більш точного визначення приросту продукту на одиницю капіталу дана модель враховує такий чинник, як темп зростання кількості населення, який віднімається від показника загального економічного зростання.