Тема 14. Тлумачення правових норм Тезисний конспект лекцій

Реалізація правових норм залежить завжди від 2 факторів:

1) від розуміння того, що (який зміст) вкладається в правову норму;

2) від юридичних фактів, тобто тих обставин з якими норми права зв’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

Перший фактор – це фактор тлумачення норм права.

Уміння вірно проаналізувати закон, норму права, володіти різними способами тлумачення – це значить стати професійним юристом.

Тлумачення норм права – це діяльність по уясненню або роз’ясненню змісту норми права з метою правильного її застосування і реалізації.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена:

1. загальним і абстрактним характером норми права;

2. мовною формою їх зовнішнього виразу;

3. системністю норм права.

Для тлумачення норм права застосовуються різні способи.

Спосіб тлумачення – це сукупність однорідних розумових прийомів і засобів, що використовуються для встановлення змісту норм права.

Загальновизнаними способами тлумачення є:

• мовний (граматичний, філологічний);

• систематичний;

• логічний;

• історичний.

Мовний спосіб тлумачення ґрунтується на знанні мови, на якій сформульовані норми права, на використанні правил синтаксису, морфології. Важливим правилом мовного тлумачення є те, щоб встановити значення слів в контексті статті чи нормативного акту.

Систематичний спосіб тлумачення виходить з такої властивості правових норм як їх системність. Він передбачає встановлення змісту норм права на основі використання знань про логічні зв”язки норми, що тлумачиться з іншими нормами.

При систематичному тлумаченні насамперед визначається місце норми, що тлумачиться в системі права, в галузі права, в інституті права. Потім встановлюються норми, що логічно пов”язані з цією нормою, що тлумачиться. Знання про їх зміст і використовуються для уточнення її змісту.

Логічний спосіб тлумачення – це такий розумовий процес, коли інтерпретатор з допомогою логічних прийомів оперує матеріалом самої норми, не звертаючись до інших засобів тлумачення.

Історичний спосіб тлумачення має ціллю встановити зміст норми права, виходячи з умов, обставин її виникнення.

В тлумаченні важливим є визначення обсягу тлумачення, який може бути адекватним, поширюваним, обмежуваним.

При адекватному (буквальному) тлумаченні дійсний зміст норми права співпадає з результатом, який одержали на підставі аналізу її текстуального формулювання (зміст і буква закону співпадають).

При поширювальному тлумаченні дійсний зміст ширший буквального формулювання норми, а при обмежувальному навпаки (зміст і буква закону не співпадають).

Тепер щодо суб’єктів тлумачення.

В якості суб’єкта тлумачення може виступати будь-яка особа, однак юридичного значення тлумачення при цьому буде неоднакове. Воно залежить від правового положення суб”єкта – інтерпретатора.

По суб’єктам тлумачення поділяються на офіційне, неофіційне.

Офіційне тлумачення – це роз’яснення змісту юридичної норми, яке здійснюється компетентними суб’єктами і є формально-обов’язковими для всіх їх адресантів.

Офіційне тлумачення поділяється на аутентичне і легальне.

Аутентичне тлумачення дається органом, що видав нормативний акт.

Легальне (делеговане) тлумачення грунтується на законі, який прямо або побічно наділює той чи інший орган правом давати тлумачення актів, що видані іншими органами.

Офіційне тлумачення, як аутентичне, так і легальне може бути казуальним чи нормативним.

Казуальне (індивідуальне) – розраховане тільки на той випадок застосування, реалізації норми права, з приводу якого роз”яснюється її зміст.

Нормативне розраховане на всі випадки застосування, реалізації роз”яснювальної норми.

Неофіційне тлумачення – це тлумачення норм права, яке здійснюється будь-якими суб”єктами і не є формально-обов”язковим.

Воно може бути:

• буденним – здійснюється людьми, які не мають юридичної підготовки;

• професійним – здійснюється людьми, які мають професійну підготовку;

• доктринальне – здійснюється вченими-юристами в монографіях, статтях, коментарях до закону тощо.

Однак, якщо виходити з офіційного і індивідуального тлумачення, то треба уяснити наступне:

1. офіційне тлумачення, якщо воно є нормативним, виражається в самостійному спеціальному документі- інтерпретеційно-правовому акті;

2. індивідуальне тлумачення може бути як у відповідному правозастосувальному акті, так і в окремому документі.

Інтерпретаційно-правовий акт (акт офіційного тлумачення) – це спосіб зовнішнього прояву встановленого компетентними ознаками формально-обов”язкового правила розуміння змісту правової норми.

Акти тлумачення мають такі юридичні властивості:

1. вони є формально обов”язковими для адресатів;

2. в них закріплюються правила розуміння норми (а не фізичної поведінки);

3. вони приймаються лише правотворчими або спеціальними уповноваженими суб”єктами;

4. мають спеціальну письмову форму їх виразу (роз”яснення, інструкції тощо);

5. мають допоміжний характер;

6. мають як пряму дію в часі, так і зворотню.

Види інтерпретаційно-правових актів:

1. за галузевою належністю норми, яка тлумачиться: акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо.

2. За структурними елементами норми, яка тлумачиться:

а) акти тлумачення гіпотези;

б) акти тлумачення диспозиції;

в) акти тлумачення санкції.

3. За сферою дії:

а) нормативні;

б) казуальні.

4. За відношенням суб”єкта до норми, яка тлумачиться:

а) аутентичні акти тлумачення права;

б) делеговані (легальні).

5. За суб”єктами:

акти тлумачення органів державної влади, управлінських, судових, наглядових органів тощо.

6. За формою зовнішнього виразу:

• письмові;

• усні.

7. за юридичною нормою виразу:

• постанови, укази, роз’яснення, інструкції, листи тощо.