Тема 17. Правове регулювання суспільних відносин Тезисний конспект лекцій

Правове регулювання – це владний вплив на суспільні відносини, який здійснюється державою за допомогою всіх юридичних засобів з метою впорядкування, закріплення, охорони та розвитку суспільних відносин.

Стадії правового регулювання:

- моделювання (регламентування) суспільних відносин (прав і обов”язків);

- виникнення суб”єктивних прав і обов”язків (правовідносин) у суб”єктів права;

- реалізація прав і обов”язків.

Додаткова стадія – застосування юридичних норм.

Сфера правового регулювання – це соціальний простір, на який розповсюджується або може розповсюджуватись правове регулювання.

Межі правового регулювання – це рамки, які окреслюють сферу правового регулювання.

В залежності від рівня регулювання розрізняють такі сфери правового регулювання:

1. Сфера можливого (потенціального) регулювання – це та частина суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом, її межі обумовлюються певними об”єктивними властивостями самих суспільних відносин, суб”єктів права, а також самих юридичних норм.

2. Сфера необхідного правового регулювання – та частина соціального простору, де потрібен вплив права, внаслідок дії соціальних закономірностей, потреб суспільства і держави. Її межі обумовлюються загальносоціальними потребами і інтересами керівної частини суспільства, які відбиває держава.

3. Сфера законодавчого (легального) регулювання – та частина соціального простору, яка фактично регламентована юридичними нормами. Межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи.

4. Сфера правореалізуючого (в тому числі і правозастосувального) регулювання – та область соціального життя, в якій фактично здійнюються юридичні норми. Її межі визначаються діючим законодавством.

Предмет правового регулювання – це сукупність суспільних відносин, які врегульовані правом.

Властивості предмету правового регулювання:

- волевий характер суспільних відносин;

- здатність суспільних відносин бути об”єктом зовнішнього контролю;

- стабільність, типовість;

- значимість суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

Метод правового регулювання – специфічний спосіб владного впливу на суспільні відносини, який здійснюється за допомогою державно-правових засобів.

Метод правового регулювання характеризується:

- колом суб”єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними;

- змістом і обсягом правового статусу суб”єктів певних відносин;

- порядком формування встановлення юридичних прав і обов”язків суб”єктів;

- ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов”язків;

- співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку – уповноважень (дозволів), обов”язків та заборон;

- порядком (процедурою) здійснення юридичних прав і обов”язків;

- способами примусового забезпечення прав і обов”язків.

Способи правового регулювання – це шляхи юридичного впливу на суспільні відносини.

Уповноваження – дозвіл держави на власну активну поведінку суб”єкта.

Зобов”язання – це вимога держави до суб”єкта здійснювати певні активні дії.

Заборона – це вимога держави утриматись від вчинення певних дій.

Тип правового регулювання – це спосіб сполучення загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб”єктів, відносини яких регулюються юридичними нормами.

Види правового регулювання:

- загальнодозволений: дозволено все, що не заборонено законом;

- спеціально-дозволений: дозволено лише те, що прямо зазначено в законі.

Механізм правового регулювання – це система всіх державно-правових засобів за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на суспільні відносини.

Елементи механізму правового регулювання:

• юридичні норми;

• нормативно-правові акти;

• юридичні факти;

• правовідносини;

• акти тлумачення юридичних норм;

• акти застосування юридичних норм;

• акти реалізації правових норм;

• правосвідомість;

• законність.

Техніка правового регулювання – це сукупність способів і прийомів, вмінь і навичок формування всіх елементів механізму правового регулювання та ефективного оперування ними у праворегулятивній практиці.

Види юридичної техніки:

Вони розрізняються, зокрема, відповідно до основних стадій правового регулювання та видів юридичної діяльності на: правотворчу, правотлумачувальну, правозастосувальну, правореалізаційну техніку.

До кожного з цих видів юридичної техніки входить як загальні, так і особливі, специфічні способи, прийоми, вміння праворегулятивної діяльності.

Усі вони можуть бути розподілені на:

- соціологічно-дослідницькі (використовуються, наприклад, при з”ясуванні волі населення, різних соціальних груп, яку належить втілити у законах, інших нормативно-правових актах, або ж при визначенні діяльності, своєчасності, ефективності правового регулювання);

- мовні (використовуються щодо юридичної технології мовного стилю викладу правових актів);

- логічні (використовуються, зокрема, при побудові юридичних моделей, “конструкцій”, при тлумаченні правових норм (при систематизації законодавства);

-психологічні (використовуються, наприклад, у правозастосувальній діяльності, зокрема, при притягненні правопорушника до юридичної відповідальності);

- педагогічні (особливо щодо впливу на правосвідомість суб”єктів при застосуванні та реалізації юридичних норм);

- організаційні (зокрема, щодо забезпечення процедурної сторони праворегулятивної діяльності);

- економічні (наприклад, при визначенні витратності, “собівартості” певних праворегулятивних акцій, дій);

- технічні (використання сучасних технологічних засобів, електронно-обчислювальної, комп”ютерної техніки в юридичній діяльності).