111. Відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарі/робіт/послуг.

В інересах захисту прав фізичних та юридичних осіб в рамках не-договірних зобов'язань з відшкодування шкоди встановлено меха-нізм регулювання відносин, пов'язаних із завданням шкоди вна-слідок недоліків товарів, робіт (послуг). Присвячені цьому норми ЦК (статті 1209-1211) встановлюють загальні правила, відповідно до яких завдана у даному разі шкода має відшкодовуватися. За своїм призначенням і спрямованістю впливу на регульовані відносини вони мають не тільки функціонально-компенсаційне, а й превентивно-сти-мулююче значення, оскільки в них відображається ідея сприяння за допомогою засобів права покращенню виробництва товарів, вико-нання робіт, підвищенню якості послуг і ефективності діяльності тих суб'єктів права, які здійснюють реалізацію результатів виконаних ви-робником робіт.

Відповідно до ст. 1209 ЦК продавець, виготовлювач товару, вико-навець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологіч-них, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

Відмітними особливостями інституту відшкодування такої шкоди є те, що сфера його дії практично не обмежена. Право на відшкоду-вання шкоди у даному разі може належати потерпілому безвідносно до того, чи перебував він в договірних відносинах з продавцем, вито- товлювачем товару, виконавцем роботи (послуги), чи ні. Право вима-гати відшкодування шкоди зберігається за потерпілим протягом вста-новлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, - протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання робіт (надання послуг).

Недоговірний інститут з відшкодування шкоди, завданої вна-слідок недоліків товарів, робіт (послуг), в основних своїх ідеях пере-кликається із Законом «Про захист прав споживачів». Однак, якщо цей Закон має на увазі захист прав та інтересів тільки певної групи осіб, а саме осіб фізичних, які з продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем роботи (послуги) пов'язані відповідним договором (під-ряду, про надання послуг, купівлі-продажу тощо), то в зобов'язаннях з відшкодування шкоди правом на захист порушених прав можуть скористатися також і юридичні особи. Крім того, якщо за названим Законом право на відшкодування шкоди належить фізичній особі, яка придбала товар чи замовила виконання робіт (надання послуг) тільки в споживчих цілях, тобто для задоволення власних потреб, не пов'я-заних з підприємницькою діяльністю, то за правилами про відшкоду-вання шкоди в умовах недоговірних правовідносин юридичного зна-чення не має ціль придбання товару чи замовлення робіт (послуг).

112. Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Об'єкти права інтелектуальної власності мають нематеріальний характер, що зумовлює певні особливості майнових прав на них. Зо-крема, не існує обмеження кола осіб, які одночасно можуть їх вико-ристовувати. До того ж майнові права на результати творчої діяльно-сті обмежені у часі та просторі.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелек-туальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення май-нових прав на об'єкти інтелектуальної власності

Відповідно до ст. 1107 ЦК існують такі види договорів стосовно розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власно-сті;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуаль-ної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інте-лектуальної власності.

Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна пере-дбачити все різнобарв'я договірних відносин у сфері інтелектуальної власності.

Насамперед до цієї групи віднесено ліцензію на використання об'єк-та права інтелектуальної власності. Дійсно, видача ліцензії може бути оформлена як самостійний документ чи шляхом укладення ліцензійного договору. Однак сама по собі ліцензія є одностороннім правочином і не може розглядатися як вид договору. Аналогічне розмежування можна провести на прикладі довіреності, як одностороннього правочину, і до-говору доручення.

Сторони договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Суб'єктами правовідносин, що виникають стосовно результатів творчої діяльності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Ос-кільки йдеться про наділення іншої особи правами щодо об'єкта пра-ва інтелектуальної власності, то однією з сторін договору повинна бути особа, яка має майнові права на результат творчої діяльності. Зазвичай це автор, власник охоронного документа чи їх правонаступ-ники.

Оскільки автором чи винахідником може бути неповнолітня осо-ба, то норми законодавства надають можливість фізичній особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самостійно здійснювати пра-ва на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняють-ся законом (ч. 1 ст. 32 ЦК).

Укладаючи зазначені правочини, сторони керуються принципом свободи договору. Однак є певні обмеження у випадку специфіки об'єкта. Зокрема, стосовно секретного винаходу чи секретної корис-ної моделі можна видати ліцензію чи передати майнові права тільки за погодженням із Державним експертом з питань таємниць (пп. б, 7 ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»1.

Форма договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності та їх державна реєстрація.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуаль-ної власності повинні бути укладені у письмовій формі. На відміну від загального правила стосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановлені спеціальні правові наслідки: у разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нік-чемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК).