Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЦПУ (Іспит).docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
315 Кб
Скачать
☆

121. Зміст заповіту

Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майнових прав та обов'язків. Оскільки склад спадщини визначається на час відкриття спадщини, немає значення, чи були в наявності зазначені у заповіті майнові права та обов'язки на момент складання заповіту (ст. 1236 ЦК). Отже, при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається надання доказів про наявність у нього певного майна, яке вказане в заповіті. Якщо таке майно на момент відкриття спадщини буде втрачене, відчужене тощо, то в цій частині заповіт буде недійсним.

ЦК України, як і ЦК УРСР (1964 p.), проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Але свобода заповіту має певні межі: не можна позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Свобода заповіту стосується не лише визначення кола спадкоємців, а й визначення обсягу спадкової маси, яку заповідають. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Можна скласти заповіт щодо усієї спадщини або лише щодо її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Слід наголосити на тому, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини, оскільки з моменту складання заповіту до моменту відкриття спадщини її обсяг може змінитися. До спеціальних розпоряджень заповідача належать:

1) підпризначення спадкоємця (субституція);

2) заповідальний відказ (легат);

3) покладення;

4) встановлення сервітуту. Крім того, заповідач вправі зробити розпорядження, що стосуються організації похорону, увічнення його пам'яті; розпорядження його особистими паперами.Заповідальний відказ (легат) — це покладення на спадкоємця обов'язку передати третім особам (відказонабувачам) у власність або за іншим речовим правом майнове право або річ, що входить або не входить до складу спадщини. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.Покладення на спадкоємця інших обов'язків передбачає покладення обов'язку щодо вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема, щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця й форми здійснення ритуалу поховання, або щодо вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети (це є різновид заповітного розпорядження — покладення). Виникнення права на спадкування за заповітом може виникати в зв'язку з виконанням встановленої в заповіті умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з поведінкою особи, яку призначено в заповіті (наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини і є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. Особа, призначена в заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування тощо. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-який учасник цивільних відносин.Новелою ЦК є закріплення права заповідача встановлювати в заповіті сервітути щодо земельних ділянок, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб третіх осіб.