Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЦПУ (Іспит).docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
315 Кб
Скачать
☆

114. Час та місце відкриття спадщини.

Умовами спадкування є час і місце відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, а якщо особа оголошена померлою – вступ в законну силу рішення суду про оголошення особи померлою.

Момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних, які засвідчуються в свідоцтві про смерть. Якщо особи померли в один день, але в різний час доби, то вони вважаються померлими одночасно, а тому не закликаються до спадкування.

З часом відкриття спадщини пов’язані наступні моменти:

  1. Визначається коло спадкоємців.

  2. Склад спадщини.

  3. Визначення строків для прийняття або відмови від спадщини.

  4. Визначення строків для пред’явлення претензій кредиторами.

  5. Визначення моменту виникнення права спадкоємців на майно.

  6. Визначення законодавства, яким регулюються спадкові правовідносини.

Місце відкриття спадщини – останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно не відоме – то місце знаходження нерухомості, або місцезнаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини має практичне значення в наступних випадках:

  • Для застосування законодавства (в якій країні).

  • Подання заяви про прийняття спадщини (подати можна тільки по місцю відкриття спадщини до державної нотаріальної контори).

  • Із охороною спадщини

  • Видача свідоцтва пор право на спадщину.

В багатьох випадках порядок закликання тієї чи іншої особи до спадкування, а також зміст прав і обов’язків спадкоємця визначається ще й спеціальними правилами. В своєму розвитку спадкові правовідносини проходять 2 етапи:

1 – з моменту відкриття спадщини і спадкоємцям надається право прийняти або відмовитися від спадщини.

2 – визначається доля спадщини і проходить оформлення спадкових прав.

115. Заповіт подружжя.

Подружжя може скласти спільний заповіт відносно майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Особливість – якщо помирає один із подружжя, його частка переходить не до спадкоємців, а до іншого з подружжя, а нотаріус має накласти заборону відчужувати таке майно. Спадкоємці можуть отримати спадщину лише після смерті обох з подружжя. Заповіт подружжя можна змінити або відмовитись від нього лише за життя подружжя.

Стаття 1243. Заповіт подружжя

1. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

2. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. Уразі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

3. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

4. Уразі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Поряд з інститутом умовних заповітів, заповіт подружжя відноситься до новел спадкового законодавства, запроваджених новим ЦК.Об'єктом заповідальних розпоряджень у заповіті подружжя є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Буквальне тлумачення словосполучення "майна, яке належить йому на праві спільної власності" дозволяє стверджувати, що таке майно має бути в наявності на час складання заповіту, хоча це і суперечить загальній нормі ЦК, що пов'язує чинність заповіту щодо складу спадщини з моментом її відкриття (ч. 4 ст. 1236 ЦК), а також нині чинній нотаріальній практиці, яка свідчить про те, що нотаріус не перевіряє належність спадкового майна заповідачу в момент складання заповіту (пункт 159 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Заповіт подружжя практично не одержав свого застосування у сучасній практиці, тому питання про те, чи має нотаріус витребувати докази належності майна, що заповідається, подружжю на праві спільної сумісної власності, наразі залишається відкритим.Водночас можна стверджувати, що подружжя має право скласти заповіт на усе майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.2. Сутність розпоряджень у заповіті подружжя полягає в тому, що після сме

рті одного з подружжя належна йому частка у спільній сумісній власності переходить до другого з подружжя, який пережив першого, і тільки в разі смерті останнього - спадщина переходить до призначеного ними спільно спадкоємця. Чинний ЦК не дає відповіді на питання, яким чином після смерті першого з подружжя його частка у спільній сумісній власності перейде до другого з подружжя - автоматично чи шляхом прийняття її за звичайною процедурою спадкування. Оскільки у ЦК не зазначене інше, подружжя у заповіті має призначати спадкоємцями один одного, втакому разі частка вважатиметься об'єктом спадкування на користь другого з подружжя. Разом з тим другий з подружжя, який пережив, очевидно, вважатиметься звичайним спадкоємцем, і з його спадщини вираховуватиметься обов'язкова частка, виплачуватимуться борги кредиторам спадкодавця тощо. Таким чином, не виключено, що до спадкоємця, призначеного спільним заповітом подружжя, перейде майно не у тому вигляді, в якому воно було заповідане.3. Кожен з подружжя-заповідачів має право відмовитись від спільного заповіту тільки за життя їх обох. Після смерті одного з подружжя другий з подружжя вже не матиме права скасувати зроблений подружжям заповіт. З метою забезпечення виконання спільного заповіту подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, яке є об'єктом заповідальних розпоряджень.