Питання для самоконтролю
Охарактеризуйте типи структур колективу.
Які основні признаки соціальної організації колективу?
Назвіть характерні признаки трудового колективу.
Різновиди трудових колективів, принципи їх класифікації.
Назвіть функції трудових колективів та критерії їх оцінок.
Розкрийте поняття про трудовий колектив.
У чому полягають формальні та неформальні взаємини в колективі?
Яке значення мають нововведення у розвитку виробничих колективів?
Розкрийте поняття про трудову групу.
Які функції виконують групи в організації?
Охарактеризуйте об’єктивні та суб’єктивні показники ефективності груп.
Назвіть шляхи оптимізації ефективності груп.
Значення групи в соціальній організації.
Розкрийте поняття про керування і лідерство.
Які відмінності між керуванням та управлінням?
Лідерство як управлінська функція.
Який взаємозв’язок функцій управління, керування, лідерства?
В чому полягають позиції лідерства?
Лідерство як основоположна функція в сучасному менеджменті.
Бібліографічний список
1-15, 37, 40.
Самостійна робота № 6
Тема 6: Соціалізація та адаптація особистості в трудовій організації
Мета: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студента про:
сутність соціалізації в трудовій організації;
принципи виховання в трудовому колективі;
еволюцію колективних цінностей в українському суспільстві;
сутність адаптації особистості в трудовій організації та шляхи її оптимізації.
План
Теорії формування особистості. Виховання як управління процесом становлення особистості. Види виховання (самовиховання, перевиховання).
Соціалізація особистості в трудовому колективі. Колективізм.
Адаптація особистості. Трудові функції особистості.
Адаптація особистості в трудовій організації (організаційна, технологічна, професійна, міжособистісна, соціально-побутова, у сфері дозвілля).
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Студенти повинні знати наукові теорії, які пояснюють формування особистості – біологізаторську, біогенетичну, вульгарного соціологізму та ін., а також поняття фаталізм, волюнтаризм, соціалізація, індивідуалізація, конформізм та ін.
Соціалізація (лат. socialis — суспільний) — процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.
У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за цілеспрямованого формування особистості. Людина прилучається до групи, намагаючись стати її частиною, осягнути почуття “Ми” і почуття “Я” серед “Ми”, що позбавляє самотності, дає відчуття сили і впевненості, спонукає до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду. Формами реалізації процесу соціалізації є соціальна адаптація та інтеріоризація.
Соціальна адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) — вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якого відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін.
Цей процес вказує на пристосування індивіда до рольових функцій, соціальних норм, спільностей, до умов функціонування різних сфер суспільства.
Інтеріоризація (лат. interior — внутрішній) — процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє “Я”.
Сфера соціалізації — середовище дії, в якому відбувається процес розширення та примноження соціальних зв’язків індивіда із зовнішнім світом.
Основними сферами соціалізації є діяльність, спілкування та самосвідомість. У діяльності людина виражає себе як суспільний індивід, проявляє особистісні смисли, виявляє самостійність, ініціативу, творчість та професіоналізм, засвоює нові види активності. У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та сприйняття людьми одне одного. Сфера самосвідомості передбачає становлення “Я-концепції” індивіда, осмислення свого соціального статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації.
Соціалізація є тривалим процесом, у своєму розвитку вона долає кілька стадій.
Стадії соціалізації — етапи, періоди становлення особистості засвоєння нею соціального досвіду.
Ресоціалізація (лат. rе… — префікс, що означає зворотну або повторну дію) — відновлення раніше порушених якостей особистості, необхідних їй для повноцінної життєдіяльності в суспільстві.
Студенти повинні знати, що адаптованість людини у конкретному трудовому середовищі проявляється у її поведінці, у показниках трудової діяльності:
-ефективності праці;
-засвоєнні соціальної інформації та її практичній реалізації;
-рості усіх видів активності;
-задоволеності різними сторонами трудової діяльності.
Студенти повинні знати трудові функції особистості, так як від їх виконання залежить адаптація в трудовому колективі.
Рис. 3.4 Трудові функції особистості.
Трудова адаптація – це соціальний процес освоєння особистістю нової трудової ситуації, в якому і особистість і трудове середовище здійснюють активний вплив один на одного і є адаптивно-адаптованими системами.
Трудова адаптація може бути первинною при первинному входженні працівника у виробниче середовище та вторинною – при зміні робочого місця без зміни і із зміною професії чи суттєвої зміни середовища.
Професійна адаптація виявляється у певному рівні володіння професійними навичками та вміннями, у формування деяких професійно – необхідних якостей особистості у розвитку стійкого, позитивного відношення працівника до своєї професії.
Соціально – психологічна адаптація заключається в освоєнні людиною соціально – психологічних особливостей трудової організації входження у складну в ній систему взаємовідношення, позитивній взаємодії з членами організації.
Суспільно – організаційна адаптація – освоєння новими членами трудового колективу організаційної структури організації, системи управління та обслуговування виробничого процесу, режиму праці та відпочинку.
Культурно – побутова адаптація – це участь нових членів трудового колективу у традиціях для даного підприємства міроприємствах поза робочим часом.
Психофізіологічна адаптація – це процес освоєння людиною сукупності умов праці.
В процесі адаптації працівник проходить такі стадії:
1.Стадія ознайомлення, на якій працівник отримує інформацію про нову ситуацію в цілому, про критерії оцінки різних дій, про норми поведінки.
2.Стадія пристосування – працівник переорієнтовується, визначаючи головні елементи нової системи цінностей, але поки продовжує зберігати більшість своїх принципів.
3.Стадія асиміляції – здійснюється повне пристосування працівника до середовища, ідентифікація з новою групою.
4.Ідентифікація – особисті цілі працівника ототожнюються з цілями трудової організації підприємства.
2. Трудова адаптація проходить швидше та успішніше, якщо правильно вибрана професія.
Професійний вибір – це процес виявлення з допомогою науково –обґрунтованих методів, ступеня і можливості формування медичної, соціальної та психофізіологічної придатності людини для виконання тієї чи іншої роботи.
Стосовно виробничого колективу проблема профвідбору складається з визначення професійної – придатності, як сукупності особливостей людини, її здібностей і нахилів обумовлюючи ефективність певного виду діяльності, та задовільність вибраною професією.
Профвідбір здійснюється у 2 етапи:
1)На основі матеріалів спостереження, тестування, опитування складається професіограма – це всебічний опис професії, як і що повинно використовуватись тим чи іншим працівником за допомогою яких знарядь і в яких виробничих умовах.
2)Вивчаються навики, соціально-психологічні та фізіологічні навики людини. На їх основі складають карту особливості, яка характеризує людину у соціальному аспекті, психологічному, фізіологічному.
Для складання карти особливості використовують методи:
-систему тестів
-особисту бесіду
При співставленні необхідних (професіограм) та наявних (карт особистості) якостей визначається профпридатність.
Кар’єра – це індивідуальна позиція і поведінка, пов’язані із трудовим досвідом і діяльністю на протязі робочого тижня людини. Розрізняють професійну і внутрішньо-організаційну кар’єру.
Професійна – характеризується тим , що конкретний працівник в процесі своєї професійної діяльності проходить різні стадії розвитку:
-навчання
-вступ на роботу
-професійний ріст
- підтримка індивідуальних професійних здібностей
-вихід на пенсію
Внутрішньо-організаційна реалізується в 3 основних напрямках:
1)Вертикальному – кар’єра, найбільш помітний ріст, підйом на вищий ступінь ієрархії.
2)Горизонтальному – переміщення у іншу функціональну галузь або виконання певної службової ролі на рівні, що немає жорсткого формального закріплення в організаційній структурі (наприклад, виконання ролі керівника тимчасової групи).
3)Центробіжному – найменш очевидна кар’єра. Запрошення працівника на недоступні раніше для нього зустрічі, наради, важливі доручення.
Головним завданням планування і реалізації кар’єри є забезпечення взаємодії професійної та внутрішньо організаційної кар’єри.
На різних етапах своєї кар’єри працівник задовольняє різні потреби.
Попередній етап – це період навчання, триває до 25 років. Може змінити декілька видів діяльності в пошуках роботи, що задовольняє потреби людини.
Стан встановлення – 25 – 30 років Працівник освоює обрану професію.
Етап просування – 30 – 40 років. Період росту кваліфікації, просування на роботі. Накопичення досвіду, навичок. Зусилля працівника зосереджені на збільшення зарплати, здоров’ї.
Етап збереження – стабілізація досягнутих результатів (40 – 50р (55р)). Пік вдосконалення кваліфікації. Зацікавленість у створенні власної “школи”.
Етап завершення – (50) (55) – 60 р. (65) – підготовка до пенсії, активні пошуки заміни, криза кар’єри.
Пенсійний етап – кар’єра завершена. Самовираження в інших видах діяльності. Хобі.