Питання для самоконтролю

1. Сутність і значення соціальної поведінки.

2. Яке значення трудової поведінки?

3. Сутність і формула економічної поведінки.

4. Конкретизуйте загальні потреби у сфері праці.

5. Охарактеризуйте цінності та ціннісні орієнтації.

6. Сутність адміністративного контролю у сфері праці.

7. Загальні принципи групового контролю у сфері праці.

8. Значення суспільного контролю у сфері праці.

9. Які структурні елементи включені до механізму соціального контролю?

10. Методика використання негативних санкцій.

11. Зміст дисциплінарної політики в трудових колективах.

12. Основні принципи реалізації дисциплінарної політики в трудових колективах.

13. Методика використання позитивних санкцій.

Бібліографічний список

1-15, 22, 26, 30, 37, 40.

Самостійна робота № 4

Тема 4: Мотивація та стимулювання праці

Мета: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

• сутність мотивації праці і її функцій;

• основні концепції мотивації трудової діяльності;

• основні моделі мотивації трудової діяльності;

• основні види стимулів трудової діяльності;

• основні функції стимулювання праці;

• визначити стратегію стимулювання праці і організаційні вимоги до праці по стимулюванню.

План

1. Функції і структура мотивів праці.

2. Сутність і функції стимулювання, його роль у загальній системі трудової мотивації.

3. Класифікація стимулів праці, її критерії.

4. Вимоги до організації стимулювання.

5. Сутність і значення стимулювання праці.

6. Соціальна функція стимулювання.

7. Комплексність стимулювання.

8. Принцип соціальної справедливості.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

За допомогою мотивів людина пояснює й обґрунтовує свою поведінку в тій чи іншій трудовій ситуації. Звідси за функціональною спрямованістю розрізняють мотиви – спонукання – реальні сили, що рухають учинки, і мотиви – судження, що обґрунтовують і пояснюють учинки самому суб’єктові та іншим. Перші, крім безпосередньої спонукальної функції, яка пов’язує сили працівника і спрямовує його до діяльності, виконують орієнтуючу функцію, спрямовуючи дії працівника в ситуації вибору потрібного варіанта поведінки, блокують одні дії та зумовлюють інші, опосередковуючу, тобто опосередковують діяльність зовнішніх і внутрішніх активізуючих сил, з’явившись на межі їх, а також мобілізуючу, яка полягає в мобілізації сил працівника для реалізації обраних варіантів трудової поведінки.

Мотиви – судження виконують цілеутворювальну функцію цілеутворювальну функцію – визначають значущість певного варіанта поведінки для її суб’єкта, виявляючи її особистісний сенс, і з’ясувальну, яка полягає в тому, що за допомогою мотиву працівник з’ясовує й обґрунтовує доцільність своїх дій у певній трудовій ситуації. В межах з’ясувальної функції вирізняють функції соціалізації, що полягає в усвідомленні соціальної ролі працівника в трудовому середовищі, та корегуючу, що виявляється в уточненні старих і формуванні нових цінностей, норм та ідеалів.

Мотивація праці – це процес вибору людиною обґрунтування свого способу участі в трудовій діяльності, спонукання до активної трудової поведінки, основане на задоволенні важливих для людини потреб.

Мотив у загальному розумінні є поясненням причин дії, які утворюють підґрунтя для прийняття рішення про дію. Це ніби вербальне визначення мети і програми, що надає можливість суб’єкту розпочати свої дії. Мотив, який спонукає до одних дій та гальмує інші, завжди пов'язаний з ціннісною орієнтацією людини.

Відомо, що стимул трактується як зовнішній вплив на суб’єкт, зовнішня спонука до дій. нам може стати будь-яке благо - матеріальний предмет, стан, образ, що набуває значущості, стає бажаним для індивіда, метою його зазіхань, актуалізованою потребою. Щоб оволодіти об’єктом – стимулом, людині необхідні знання, практичні навички й уміння, засоби діяльності, певні соціально-психологічні якості тощо.

До структурних елементів процесу мотивації відносять потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ідеали та мотиви. Сутність мотиваційного процесу реалізується через притаманні йому функції:

• Роз’яснювальна-обґрунтовану, яка аргументує доцільність поведінки суб’єкта;

• Регулятивну, яка блокує одні дії та дозволяє інші;

• Комунікативну – пояснює та прогнозує спілкування у сфері праці;

• Соціалізаційну, яка полягає в усвідомленні соціальної ролі на макро- та мікрорівні в трудовому колективі;

• Коригувальну, як механізм уточнення старих і формування нових ідеалів, норм, цінностних орієнтацій.

Стимулювання праці – спонукання до праці через заохочення, винагороду за трудові зусилля.

Стимули – це зовнішні чинники: виробничі умови, заробітна плата, премії, додаткова відпустка тощо. Соціологічний підхід до проблеми стимулювання полягає у виділенні та зіставленні, з одного боку, системи стимулів, з іншого – системи інтересів і потреб, на задоволення яких спрямовуються ці стимули.

Під стимулюванням праці розуміють вплив на трудову поведінку робітника шляхом створення особисто значущих умов (трудової ситуації), що спонукують його діяти певним образом. Тим самим створюються з одного боку сприятливі умови для задоволення потреб робітника, з іншого – забезпечується трудова поведінка, необхідна для успішного функціонування підприємства, тобто відбувається обмін діяльністю. Перерахуємо основні методи матеріального стимулювання:

• традиційні;

• цільові

• індивідуального збагачення праці;

• співучасті.

До функцій, які визначають місце і роль стимулювання в механізмі регуляції трудової поведінки:

• економічна;

• соціальна;

• соціально-психологічна;

• морально-виховна.

Соціальна функція стимулювання – полягає у формуванні певного інтересу людини до найповнішого прояву своїх можливостей на конкретному робочому місці і досягнення завдяки цьому більш високого трудового результату. Конкретний вияв ця функція знаходить у:

• спрямуванні діяльності суб’єкта на здійснення соціально значущих завдань з виробництва матеріальних і духовних благ;

• узгоджені різних видів інтересів (індивідуальних, групових, державних), досягненні єдності в мотивах трудової діяльності;

• активізації працівників у використанні їхнього трудового потенціалу, розвитку ініціативи, самостійності, підприємництва.

Комплексність стимулювання передбачає використання всіх видів стимулів – матеріальних і моральних, індивідуальних і колективних. При цьому основною складовою ефективного стимулювання праці є стимулювання самого працівника, заохочення конкретної людини, а не безликого виконавця чи перевиконавця виробничих завдань.

Соціальна справедливість взагалі означає створення для всіх працівників однакових можливостей реалізації своїх здібностей і задоволення потреб згідно з обсягом трудового внеску; відповідність винагороди, отриманої ними, їхньому трудовому внеску. Соціальна справедливість виявляється в тому, що засоби до життя отримуються тільки за рахунок праці. Відповідно до принципів соціальної справедливості оплата організується згідно з вартістю трудового внеску.