Тема 1. Соціологія праці як розділ соціологічної науки. Історія розвитку соціології праці

Мета :

• визначити місце і роль соціології праці в системі соціологічних знань;

• уяснити зміст основних функцій соціології праці;

• Поглибити знання з історії розвитку соціології праці;

• Визначити перспективи можливого розвитку даної науки та використання її надбань в управлінській діяльності.

План

1. Загальне поняття соціології, структура її знань.

2. Предмет соціології праці, її місце в системі наук про працю.

3. Роль спілкування у сфері праці.

4. Функції та завдання соціології праці в умовах становлення ринку праці

5. Соціальні та історичні передумови виникнення соціології праці як науки.

6. Особливості соціальних поглядів на працю в античному світі.

7. Соціальні трактування праці в епоху Відродження.

8. Класичний етап розвитку наукових знань соціології праці в ХІХ ст.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні теми студенти повинні розуміти, що мета соціології праці – дослідити соціальні явища і процеси, розробити рекомендації по їх регулюванню, прогнозуванню і плануванню, націлені на створення оптимальних умов для функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда в сфері праці і досягнення на цій основі найбільш повної реалізації й оптимального співвідношення їх уподобань.

Соціологія праці – це наука про закони та закономірності сталих взаємозв’язків окремих індивідів, спільнот як активних суб’єктів праці, які знаходять конкретний вияв у соціальних явищах та процесах трудової сфери.

Завданнями соціології праці є:

• вивчення й оптимізація соціальної структури суспільства, колективу;

• аналіз ринку праці як регулятора оптимальної й раціональної мобільності трудових ресурсів;

• пошук шляхів найбільш повної реалізації трудового потенціалу сучасного робітника;

• оптимальне співвідношення моральних та матеріальних стимулів;

• посилення соціального контролю й боротьба з відхиленнями від загальноприйнятих принципів та норм у сфері праці;

• вивчення причин й вироблення системи заходів з попередження й вирішення трудових конфліктів.

Науковці виокремлюють три основні складові предмета соціології праці:

1. соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці;

2. ставлення людини до праці, її змісту й характеру. Ідеться насамперед про мотиватори ставлення людини до праці, пов’язані з матеріальною заінтересованістю, змістом праці, взаєминами в колективі тощо, тобто суто соціологічні проблеми;

3. соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яку утворює сукупність позицій, ролей, цінностей пов’язаних між собою працівників, що працюють колективно.

Таблиця 1

Основні види сучасних наук

Природничі	Технічні	Гуманітарні	Соціальні
Природа	Техніка	Людина	Суспільство
Астрономія Фізика Хімія Біологія Геологія	Механіка Радіотехніка Електроніка Біотехнологія	Фізіологія Психологія Філологія Педагогіка Мовознавство	Соціологія Економіка Політологія Історія Право

Рис. 3.1 Функції соціальної праці

Сучасні науки залежно від сфери досліджуваних інтересів поділяють на чотири основні види: природні, технічні, гуманітарні, та соціальні.

У соціології праці вирізняють кілька напрямів, дисциплін та галузей наук, кожна з яких має власний предмет дослідження:

• Соціологія професій;

• Соціологія організацій;

• Соціологія трудового колективу;

• Промислова соціологія;

• Соціологія управління;

• Соціологія менеджменту;

• Соціологія міста (села);

• Соціологія способу життя;

• Соціологія особистості;

• Соціологія виробничого колективу.

• У розвитку соціології праці виділяють три періоди: донауковий (ІІІ ст. до н.е. – ХVІІІ ст. н.е.), класичний (ХІХ ст. – початок ХХ ст.) і сучасний (починається у 20-ті рр. ХХ ст.). Значним досягненням наукової думки (з точки зору соціології праці) було відкриття вкрай низької продуктивності рабської праці і притаманного їй явища рестрикціонизму (свідомого стримування продуктивності).

• Загалом поява перших елементів наукового знання стає можливим у зв’язку з розвитком суспільного поділу праці. Особливо велике значення для виникнення науки мало відокремлення розумової праці від фізичної, коли з’являється категорія людей, що професійно займаються розумовою діяльністю. Спроби створення теорій про працю належать уже Демокриту, Платону, Аристотелю. Є чимало матеріалів, що свідчать про їх намагання розтлумачити сутність праці, явищ і процесів, пов’язаних з нею. Проте наука на той час обмежувалася фіксацією подій у просторі й часі і не вникала в глибинні механізми їх виникнення. Так, давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (460-370 рр. до н.е.) вивчав значення поділу праці для розвитку суспільства і наукового знання, трудову діяльність та деякі явища, пов’язані з нею. Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і розвитку людини, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. Геракліт (520-460 рр. до н.е.) залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб поділяв їх на дві групи. Перша група-це люди, в поведінці яких розум панує над потребами. Вони керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи. Видатний давньогрецький філософ Платон (427-347 рр. до н.е.) вважав, що кожній людині притаманні розум, афекти і пристрасті, але їх співвідношення в кожної людини різні. Перевага розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням. А коли людина сама не може побороти власні пристрасті, то стають необхідними держава та закони. Платон перший установив закон «гармонічного розмаїття праці», згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильності до праці і розмаїття видів праці.

• Радикально змінюється ставлення до праці. Протестантизм уперше працю підносить на щабель вищих релігійних цінностей. І якщо Мартін Лютер (1483-1546) і Жан Кальвін (1509-1564) у своїх ученнях наповнюють працю релігійно-моральним змістом і здійснюють цим самим духовний переворот у сприйнятті праці, то відомий шотландець Адам Сміт (1723-1790) створює систематизоване вчення про поділ праці і здійснює теоретичний переворот. Він запропонував навіть сам цей термін і, з’ясовуючи суспільну взаємозалежність людей, виходив із поділу праці та необхідності обміну її продуктами. А. Сміт уважав, що поділ праці – результат не чиєїсь мудрості, а схильності людської природи до торгівлі та обміну одного предмета на інший.

У розвитку соціології праці виділяють три періоди: донауковий (ІІІ ст. до н.е. – ХVІІІ ст. н.е.), класичний (ХІХ ст. – початок ХХ ст.) і сучасний (починається у 20-ті рр. ХХ ст.). Значним досягненням наукової думки (з точки зору соціології праці) було відкриття вкрай низької продуктивності

рабської праці і притаманного їй явища рестрикціонизму (свідомого стримування продуктивності).

Загалом поява перших елементів наукового знання стає можливим у зв’язку з розвитком суспільного поділу праці. Особливо велике значення для виникнення науки мало відокремлення розумової праці від фізичної, коли з’являється категорія людей, що професійно займаються розумовою діяльністю. Спроби створення теорій про працю належать уже Демокриту, Платону, Аристотелю. Є чимало матеріалів, що свідчать про їх намагання розтлумачити сутність праці, явищ і процесів, пов’язаних з нею. Проте наука на той час обмежувалася фіксацією подій у просторі й часі і не вникала в глибинні механізми їх виникнення. Так, давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (460-370 рр. до н.е.) вивчав значення поділу праці для розвитку суспільства і наукового знання, трудову діяльність та деякі явища, пов’язані з нею. Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і розвитку людини, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. Геракліт (520-460 рр. до н.е.) залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб поділяв їх на дві групи. Перша група-це люди, в поведінці яких розум панує над потребами. Вони керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи. Видатний давньогрецький філософ Платон (427-347 рр. до н.е.) вважав, що кожній людині притаманні розум, афекти і пристрасті, але їх співвідношення в кожної людини різні. Перевага розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням. А коли людина сама не може побороти власні пристрасті, то стають необхідними держава та закони. Платон перший установив закон «гармонічного розмаїття праці», згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильності до праці і розмаїття видів праці.

Радикально змінюється ставлення до праці. Протестантизм уперше працю підносить на щабель вищих релігійних цінностей. І якщо Мартін Лютер (1483-1546) і Жан Кальвін (1509-1564) у своїх ученнях наповнюють працю релігійно-моральним змістом і здійснюють цим самим духовний переворот у сприйнятті праці, то відомий шотландець Адам Сміт (1723-1790) створює систематизоване вчення про поділ праці і здійснює теоретичний переворот. Він запропонував навіть сам цей термін і, з’ясовуючи суспільну взаємозалежність людей, виходив із поділу праці та необхідності обміну її продуктами. А. Сміт уважав, що поділ праці – результат не чиєїсь мудрості, а схильності людської природи до торгівлі та обміну одного предмета на інший.