1.7. Понятійно-термінологічний апарат інформаційних технологій

Освітні інформаційні технології на основі сучасних телекомунікацій і систем мультимедіа створюють об’єктивну основу для радикальних змін у системі професійної освіти.

Для того, щоб оперативно сприймати нові ідеї і практичний досвід у галузі інформаційно-освітніх технологій, професорсько-викладацький склад, наукові й інженерно-технічні працівники, студенти і слухачі повинні володіти відповідною термінологією. В зв’язку з цим ми вважаємо, що найважливішим етапом активізації процесу впровадження інформаційно-освітніх технологій є розробка словника ділового спілкування (тезауруса), який би дозволив викладачам, так і тим, хто навчається, взаємодіяти в єдиному термінологічному просторі.

З цих позицій назріла потреба у виданні єдиного термінологічного словника “Інформаційні технології освіти”. До речі, видання такого тезауруса було здійснене в Росії [2].

Одним із головних завдань, що стояли перед авторами, укладачами такого словника, була спроба усунути неточності та суперечності у термінології, що зустрічаються в освітній сфері.

Крім того, чисто педагогічна термінологія не вичерпує всю лексику, що пов’язана зі здійсненням навчального процесу на сучасному етапі розвитку. Тому автори-укладачі не обмежились чисто педагогічною термінологією, а звернулись до понять і термінів, які були взяті із суміжних наук.

До словника включені також окремі загальнонаукові, загальнотехнічні і соціально-економічні терміни, що мають безпосереднє або опосередковане відношення до процесу інформатизації освіти. Уточнене тлумачення багатьох традиційних і нових термінів, понять, котрі за умов відсутності подібних словників вільно використовуються, що часто призводить до своєрідного “девальвування”, відриваючи їх від відповідної мети, сутності, від реального предмета або явища.

Зупинимось далі на прикладі розроблення термінології в такій новій галузі освіти, як дистанційна освіта.

У літературі з дистанційної освіти, а за останні 5-6 років кількість публікацій з цієї актуальної проблеми сучасної освіти збільшилася в геометричній прогресії, можна зустріти найрізноманітніші думки з приводу одних і тих самих термінів, понять. Неоднозначним є розуміння базових термінів “дистанційна освіта”, “дистанційне навчання”. Фахівці в галузі дистанційного навчання чудово розуміють значущість проблеми і тому буквально в останній рік різні наукові колективи пропонують свій погляд на проблему, свої дефініції багатьох термінів у галузі дистанційного навчання.

У країнах ближнього та далекого зарубіжжя нараховується значна кількість окремих фахівців і колективів, які певним чином намагаються висловити свою точку зору на термінологію, що використовується в дистанційному навчанні (див. відповідні сайти 1-4). Ми також працюємо над цією проблемою і маємо власну позицію, що певною мірою співпадає з думкою колег, а в деякій мірі, в певній частині – розходиться. Вважаємо, що зараз важливо домовитися по змісту базових педагогічних понять, залишивши більш точні формулювання часові та консолідації зусиль фахівців. І в цьому відношенні, на наш погляд, є суттєві зрушення. Ще зовсім недавно в літературі практично не розрізняли понять “заочне та дистанційне навчання”, “дистанційне навчання та дистанційну освіту”, “педагогічні та інформаційні технології дистанційного навчання”, “відкрите та дистанційне навчання” і т.д. Нині, на нашу думку, з’явилося загальне розуміння цих базових понять. Поняття “дистанційна освіта” і “дистанційне навчання” чітко визначені. Більшість фахівців розводять поняття педагогічних й інформаційних технологій, хоча й недостатньо послідовно. Не будемо тут проводити детальний аналіз термінології в розумінні різних авторів. Проте важливо провести певну паралель з тими визначеннями, що суттєво збігаються з нашим розумінням і в ряді випадків пояснити, з чим і чому ми не згодні.

Були відібрані лише деякі з найбільш важливих, на наш погляд, педагогічних термінів, що використовуються в будь-яких освітніх системах, а також специфічних для дистанційної форми навчання.

Насамперед, виходимо з того, що дистанційне навчання – це нова форма навчання, яка існує нині водночас з іншими формами навчання – очною, заочною, екстернатом у системі неперервної освіти. Наведемо, для прикладу, розуміння дистанційного навчання найкомпетентнішими фахівцями в цій галузі з американської асоціації дистанційного навчання (The United States Dictance Learning Association – USDLA).

Під дистанційним навчанням вони розуміють процес навчання, під час якого вчитель і учень (учні) географічно розділені й тому спираються на електронні засоби та друковані посібники для організації цього процесу. Дистанційне навчання включає дистанційне викладання та дистанційне учіння, когнітивну діяльність учнів. Головні фактори, що визначають дистанційну форму навчання, такі:

1) наявна відстань між учителем та учнями, найменшою мірою, в значній частині часу навчального процесу;

2) використання навчальних засобів, що здатні поєднувати зусилля вчителя та учнів і забезпечувати засвоєння змісту курсу;

3) забезпечення інтерактивності між учителем і учнями, між адміністрацією курсу та учнями;

4) пріоритет самоконтролю над контролем з боку вчителя.

Зауважимо, що повністю поділяємо таку точку зору, таке розуміння дистанційного навчання. Тут наша точка зору розходиться з позицією деяких науковців і педагогічних працівників, які під дистанційними освітніми технологіями розуміють освітні технології, що реалізуються, в основному, за допомогою засобів інформації та телекомунікацій при опосередкованій або не повністю опосередкованій взаємодії того, хто навчається, та педагогічного працівника.

У цьому визначенні фактично ставиться знак рівності між дистанційним навчанням і педагогічними технологіями, між поняттями “освіта” і “навчання”. Тут чітко знімається статус дистанційного навчання як самостійної форми навчання, тобто самостійної системи навчання. При цьому дистанційне навчання прирівнюється або до педагогічних, або до інформаційних технологій. Ніщо не заважає використовувати засоби інформаційних технологій у процесі будь-якої форми навчання – заочної, очної. Це лише засоби навчання, тобто всього лише компонент системи, але не сама система. В такому випадку немає необхідності розробляти систему дистанційної освіти, достатньо використовувати, скажімо, електронну пошту, список розсилки, СD-диски, щоб заявити про використання “дистанційних технологій”. Таке розуміння дистанційного навчання не вимагає ніяких особливих матеріальних витрат. Саме тому можна зустріти ще одну пропозицію, що стосується фінансування дистанційної форми навчання: “Використання освітніми установами під час реалізації освітніх програм різноманітних методик освітнього процесу та освітніх технологій, у тому числі дистанційних освітніх технологій, не вимагає збільшення нормативів на їхнє фінансування”.

Тут автори ставлять знак рівності між дистанційним навчанням і дистанційними технологіями, тобто сукупністю методів і засобів навчання, хоча в дидактиці методи і засоби навчання – самостійні категорії, компоненти системи навчання.

Вважаємо, що є окремі поняття педагогічних технологій і інформаційних технологій. У першому випадку педагогічні технології – суто методи навчання. Інформаційні технології – інструмент, тобто “засіб підготовки та передавання інформації учневі (студенту), засобом здійснення якого є комп’ютер” [4].

Інформаційні технології, таким чином, виступають як засоби навчання в різних системах навчання: очній, заочній, дистанційній, самоосвіти. Це засіб розв’язання дидактичних завдань у різних формах навчання. Йде чітке змішування понять, що призводить до некоректного формулювання базових понять і до небезпеки прийняття помилкових стратегічних рішень.

Дуже важливо розвести поняття “дистанційна освіта” і “дистанційне навчання”. Це близькі, але не тотожні поняття. Педагогічний енциклопедичний словник дає таке визначення поняття “освіта”. “Освіта – це складова та водночас продукт соціалізації. Освіта знаходиться на фундаменті научіння, що має місце в процесі соціалізації. Його відмінність від процесів спонтанного научіння – в цілеспрямованому та прискореному розвитку тих або інших здібностей людини завдяки педагогічно організованій передачі накопиченої людьми культури, тобто правил поведінки, мислення, знань і технологій (способів і знарядь діяльності), від покоління до покоління. Освіта слугує інтересам особистості і суспільства, водночас зберігає культуру та розвиває здібності нових поколінь її вдосконалювати [4, 172]. Під навчанням розуміють “спільну цілеспрямовану діяльність учителя та учнів, під час якої здійснюється розвиток особистості, її освіта і виховання” [3, 175].

Чому так ретельно розглядається термін “дистанційні технології”, звісно, зрозуміло з нашого пояснення. Якщо дистанційне навчання розглядається як один із засобів інформаційних технологій (це, по суті, випливає з визначення), то немає необхідності розвивати нову систему навчання, що досить широко вже прийнята в світовій практиці. Достатньо обмежитися розсиланням матеріалів і листуванням електронною поштою тощо.

Наслідки такого рішення для вітчизняної системи неперервної освіти, для системи дистанційного навчання не важко передбачити.

Отже, розглядаємо дистанційне навчання як нову форму навчання, як систему. При цьому важливо розділяти поняття “система навчання” і “навчально-виховний процес”. Природно, що цей розподіл є умовним. Проте його суть полягає в тому, що система навчання передбачає етап проектування, необхідний при будь-якій організації навчального процесу. Етап проектування передбачає: визначення загальної концепції, адекватних її цілей, добір відповідного змісту навчання, його структуризацію з урахуванням форми навчання, що використовується, її специфіки (в нашому випадку – специфіки дистанційного навчання, специфіки предмета і т.д.), добір методів (тобто педагогічних технологій), організаційних форм навчання, адекватних загальній концепції та цілям навчання, і, нарешті, засобів інформаційних технологій, інших засобів навчання й організації навчального процесу.

Навчальний процес – це реалізація розробленої на етапі проектування системи в реальній спільній діяльності викладача і студентів або учнів будь-яких освітніх установ. Відповідно, це навчальний процес, організація конкретних занять у відповідності з логікою пізнавальної діяльності, здійснення різних форм контролю і тестування, взаємодії викладача з учнями та учнів між собою в умовах дистанційного навчання.

Можливі різні моделі дистанційного навчання. Ми вважаємо найперспективнішими такі:

• інтеграція очних і дистанційних форм навчання;

• навчання в мережі:

• автономні курси ;

• інформаційно-освітнє середовище;

• дистанційне навчання і кейс-технології;

• інтерактивне телебачення (two-way TV).

Вважаємо також, що дистанційне навчання як нова форма навчання не є ні модернізацією, ні тим більше аналогом заочного навчання, яке, до речі, ніхто не відміняв й яке має свою власну нішу в системі неперервної освіти. Відмінності цих форм навчання полягають у такому:

1. Ключовим словом дистанційного навчання є інтерактивність, постійна систематична взаємодія вчителя й учнів або учнів між собою в навчальному процесі. В заочному навчанні інтерактивність носить епізодичний характер. Інтерактивність у дистанційній формі навчання реалізується на двох рівнях: на рівні взаємодії вчителя та учнів або учнів між собою та на рівні взаємодії учнів з засобами навчання, що використовуються, в основному, з електронними засобами. Друга форма взаємодії, до речі, можлива в будь-якій формі навчання.

2. Засоби реалізації всіх компонентів системи дистанційного навчання здійснюють специфічний вплив на кожний із компонентів системи навчання, зумовлюючи їхній відбір, структуризацію, організацію. Курс заочного навчання та курс дистанційного навчання різняться один від іншого принциповою організацією навчального матеріалу, його структурою, способом взаємодії викладача та учнів, організацією інформаційно-освітнього середовища навчального процесу. Методи і форми навчання різняться також принципово під впливом Internet-технологій, що використовуються. Вони вбудовані в навчальний процес і складають його невід’ємну частину.

3. Система управління пізнавальною діяльністю учнів також зумовлена специфікою послуг Internet в умовах дистанційного навчання.

У визначенні дистанційного навчання дуже важливо показати, як і в будь-якій іншій освітній системі, що тут відбувається взаємодія вчителя та учнів і учнів між собою в рамках прийнятої концепції навчання, проте реалізується ця взаємодія, як і вся пізнавальна діяльність учнів, специфічними засобами Internet-технологій або інших інтерактивних технологій.

Дистанційне навчання як компонент системи неперервної освіти повинно базуватися, насамперед, на термінології, прийнятій у педагогічній галузі знання (педагогіці, дидактиці і часткових методиках) з урахуванням, звісно, специфіки засобів реалізації дидактичних, педагогічних завдань. Кожна наука має свій усталений понятійно-термінологічний апарат і введення нового терміна або поняття повинно бути чітко обґрунтоване та вписуватися в загальну категоріальну систему. Саме тому не можна погодитися з нововведеннями типу: “дистанційна” або “електронна” педагогіка, “дистанційні технології”, “дистанційний учитель” тощо. Педагогіка, дидактика, часткові методики – це педагогічні науки, і вони єдині для різних форм навчання, лише способи реалізації педагогічних, дидактичних, методичних завдань, принципів навчання можуть бути різними в кожній з форм навчання. Виникають і розвиваються нові теорії, концепції, проте наука залишається однією зі своїм методологічним апаратом.

Не можна погодитися і з терміном “дистанційний учитель”. Але в даному випадку мова йде лише про семантику слова. Вважаємо, що українською мовою коректніше звучить так: учитель, викладач дистанційного навчання. Ми ж не кажемо “очний учитель” або “заочний учитель”.

Можна ввести поняття педагогічних технологій (методів) дистанційного навчання. І теж за тією самою логікою. Педагогічні технології можуть і мають носити наступний характер у різних формах навчання в рамках єдиної концепції навчання. Реалізуються ж вони, як уже йшла мова раніше, специфічними засобами Internet технології і відповідно можуть приймати дещо інші форми, що не зачіпають однак особливостей певного методу, педагогічної технології.

Ми не вважаємо також тотожними поняття “відкрита освіта” і “дистанційне навчання”. Відкрита освіта може бути дистанційною, очною, заочною, будь-якою. Дистанційна освіта, із свого боку, взагалі необов’язково організується за принципами відкритої освіти. Це більшою частиною базова освіта певної освітньої установи, і в цьому випадку орієнтується на розроблені для даної галузі освіти стандарти, програми тощо.

Вона може бути й додатковою, і тоді вона практично завжди відкрита для всіх бажаючих. Вважаємо також найбільш прийнятним терміном “викладач (учитель) дистанційного навчання” на користь терміна “т’ютор”, “координатор”. Є вкорінена віками професія вчителя, викладача, професіограма якої, звісно, з часом змінюється під впливом цивілізованих процесів у суспільстві. Немає ніякої необхідності вводити нові терміни, що означають неіснуючі професії, тим самим підкреслюючи немовби “над” або “поза” професійну діяльність цих осіб. Успіх дистанційного навчання багато в чому якраз і залежить від викладачів, їхнього професіоналізму. Очевидно, що з перспективою широкого впровадження дистанційного навчання в практику наших освітніх установ уже зараз постає завдання підготовки студентів педагогічних вищих навчальних закладів не лише для очного, а й для дистанційного навчання. Це має увійти в програму підготовки фахівців у педагогічних університетах.

РОЗДІЛ 2. ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ