2.1. Дистанційна освіта як різновид нових інформаційних технологій

В останні роки у педагогічної громадськості викликає значний інтерес часто згадуване та широко обговорюване поняття дистанційної (або дистантноі) освіти [17; 28; 49 та ін.]. Зацікавленість дистанційною освітою підігрівається повідомленнями про динамічне зростання системи дистанційної освіти (ДО) за кордоном. Саме поняття ДО запозичене з англійської мови і практики освіти Великої Британії, Канади і особливо США, де не тільки поняття Distance Education, а й абревіатура ДЕ, що походить від цих слів, набули сталого значення й не вимагають розшифрування. В зарубіжній практиці поняття ДО охоплює найрізноманітніші моделі, методи й технології навчання, під час якого педагог і учень просторово розділені, перебувають у різних місцях (класах, школах, училищах, регіонах, містах і навіть країнах). При цьому стають необхідними деяке середовище або засоби, за допомогою яких відбувається спілкування викладача та учня. Такими засобами можуть бути:

• друковані та письмові матеріали, що пересилаються звичайною поштою або факсом;

• телефонна мережа;

• аудіо - та відеозаписи, навчальне радіо та телебачення (а також кіно);

• інтерактивні програмовані навчаючі засоби, комп’ютерні навчаючі програми;

• локальні та глобальні комп’ютерні мережі.

Термін “дистанційна освіта” не належить до певної особливої технології, швидше він описує спосіб навчання, який дозволяє педагогу та учню вийти за вузькі рамки навчання в класі. Розглянемо детальніше поняття ДО, а також спектр його можливостей.

Дистанційна освіта – це практика, яка зв’язує викладача, учня, а також джерела, розміщені в різноманітних географічних регіонах, за допомогою спеціальної технології, що дозволяє здійснювати взаємодію. Остання може забезпечуватись різними способами, наприклад, обмін друкованими матеріалами за допомогою пошти й телефаксу, аудіоконференція, комп’ютерна конференція, відеоконференція ДО є перспективним способом одержання освіти ізольованими учнями в селах, учнями зі специфічними вимогами, інвалідами, особами, які нездатні отримати освіту іншими способами.

Можна визначити ДО як освіту, що характеризується п’ятьма головними моментами:

а) існування вчителя і учня і, як мінімум, наявність домовленості між ними;

б) просторова розділеність вчителя і учня;

в) просторова розділеність учня та навчального закладу;

г) двоспрямована взаємодія учня і вчителя;

д) підбір матеріалів, призначених спеціально для ДО.

Це визначення охоплює ряд форм навчання – від заснованих на друкованих матеріалах, коли спілкування здійснюється по пошті й телефону, до двосторонніх відеокурсів, коли вчитель і учень “зустрічаються” на телевізійних екранах.

Головним чином, в ДО існує два підходи в забезпеченні підтримки навчання – розширення та трансформація. Ці підходи можна описати так.

Модель розширення має місце тоді, коли викладач веде урок, який технологічно мало відрізняється від традиційного, розширюючи його до інших просторових і часових рамок. Діяльність педагога, сукупність навчальних матеріалів, навчальне середовище дозволяють імітувати ситуацію навчання в умовах кабінету, а також компенсувати втрачені канали спілкування та одержання навчальної інформації. Така модель навчання передбачає перетворення лекції й наступного обговорення в кабінеті в індивідуальні навчальні матеріали.

Модель трансформації характеризує такі форми організації ДО, які не імітують традиційне навчання, а становлять щось нове, специфічно пов’язане з технологіями зв’язку викладачів та учнів, що використовуються в навчальному процесі.

Програми ДО не обов’язково становлять приклади точної відповідності певній моделі, однак знання відмінностей між моделями важливе для розуміння проблем психологічного та педагогічного лаштунків, з якими зіткнулась ДО. Разом з новими методами й технологіями навчання ДО привносить у теоретичну педагогіку й освітню практику нові поняття і терміни, до яких в першу чергу відносяться такі:

• віртуальний клас (група);

• підтримка навчання (підтримка учнів);

• навчальні телекомунікаційні проекти;

• зворотний зв’язок;

• діалогова технологія;

• комп’ютерний зв’язок;

• телеконференція;

• координатор, модератор, фасилітатор телекомунікаційного проекту (телеконференції).

Під віртуальним класом (групою) у зарубіжній практиці ДО розуміють спільноту учнів, взаємодія між якими при спільному виконанні ними навчальних завдань відбувається за допомогою комп’ютерних мереж. Віртуальна група – поняття, яке властиве трансформаційній моделі ДО, оскільки можна передбачити, що спілкування між учнями за допомогою комп’ютерної мережі досить істотно відрізняється від звичайного. У наших умовах ДО є досвід, на підставі якого правильніше говорити про квазівіртуальні групи, коли учні, які не мають комп’ютерів вдома, у спільній груповій діяльності використовують комп’ютери училища (школи, вищого закладу) для спілкування з аналогічними групами з інших училищ (шкіл, вищих закладів) або інших міст.

Під підтримкою навчання (або підтримкою учня) у ДО розуміють будь-які матеріали, інформацію, що передається від вчителя до учня, який знаходиться в іншій географічній точці. Процес навчання уявляється як деяка тривала діяльність, в якій не повинно бути перерв (або вони повинні бути зведеними до мінімуму), пов’язаних з тим, що навчально-методичні матеріали перестали надходити від викладача до учня.

Навчальний телекомунікаційний проект – одна з перспективних форм трансформаційної моделі ДО, що заснована на спільній (колективній) діяльності учнів, спрямована на досягнення деякої модельної мети. Мета, яка звичайно ставиться перед учнями, носить не навчальний характер і моделює мету певної наукової або виробничої діяльності (наприклад, мета навчального проекту екологічної спрямованості – виявити джерела забруднення оточуючого середовища в певному регіоні). Така модельна мета надає діяльності учнів у проекті інтегрованого характеру, стимулює в них навички та вміння працювати в колективі, з використанням розподілу праці та ролей, а також активну соціальну спрямованість. Важливими характерними рисами навчального телекомунікаційного проекту є такі:

• часова визначеність й обмеженість (від двох тижнів до трьох місяців);

• використання комп’ютерних і телекомунікаційних мереж і програмних засобів для обміну інформацією між всіма учасниками проекту, які часто створюють віртуальну або квазівіртуальну групу;

• необхідність чіткої організації діяльності учнів, яка встановлюється координатором проекту.

Зворотний зв’язок у ДО – узагальнення відповідного кібернетичного поняття – означає потік інформації від педагога до дистанційного учня на стадії оцінювання педагогом діяльності учня, його просунення та успіхів і відповідну реакцію педагога на успіхи учнів, оцінку його діяльності (схвалення або несхвалення).

Встановлено, що планомірно і раціонально організований зворотний зв’язок дуже важливий, оскільки сприяє формуванню усталеної позитивної мотивації навчальної діяльності. В традиційному навчанні зворотний зв’язок здійснюється неусвідомлено, на рівні підсвідомості, за допомогою міміки та жестів, інтонації голосу педагога, його безпосередньої реакції на відповідь учня в класі. Під час ДО багато невербальних каналів спілкування педагога і учня перекриті, тому зворотний зв’язок буде найважливішим елементом педагогічної технології, що ідентифікується і планується.

Діалогова технологія – конфігурація програмного забезпечення, обладнання, а також міжособистісної взаємодії та діяльності, що забезпечує вільне спілкування.

Телеконференція – спосіб обміну текстовими повідомленнями з деякими спільнотами зацікавлених у цьому людей.

Комп’ютерний зв’язок – сукупність способів використання комп’ютерів і телекомунікаційних мереж як інструментів для організації зв’язку.

Комп’ютерний зв’язок вміщує:

• електронну пошту, яка дозволяє спрямовувати повідомлення в поштові скриньки користувачів мережі;

• телеконференції, які дозволяють спрямовувати повідомлення всім учасникам одночасно;

• доступ до віддалених інформаційних серверів, наприклад бібліотечних ресурсів, баз даних, серверів тощо.

ДО за кордоном, зокрема в США, нині входить у нову, дуже важливу фазу свого розвитку. Після порівняно тривалого періоду відносної стабільності в розумінні незмінності головних технологій і методів навчання й нещодавнього періоду кардинальних змін внаслідок появи нових різноманітних середовищ (відео, комп’ютерних телекомунікацій) ДО сьогодні входить у фазу інтегрування й обмеження технологій. Цей період істотно вплине на практику навчання. Серед ключових тенденцій у розвитку ДО необхідно назвати такі:

• одночасне розгортування (зростання різноманітності) і сближення технологій;

• зміни в стосунках між викладачами та учнями;

• зміни відносин між навчальними закладами;

• виникнення усталених традицій.

У 80-х роках технології ДО, що використовувались для створення навчальних матеріалів, їхньої доставки та взаємодії між викладачами і учнями, були малочисельні та примітивні. В основному це були друковані матеріали, відео- та, досить рідко, прямі телевізійні трансляції. Для доставки використовувались звичайна пошта, кабельне та громадське телебачення.

Взаємодія здійснювалась за рахунок письмових творів, прямих консультацій по телефону та іноді за допомогою аудіозаписів. Пройшло всього лише 10-15 років, і техносфера невпізнанно змінилась. Відеомагнітофони є зараз у 50-60% домівках і нині повсякденно використовуються в ДО, а супутникові антени зараз починають слугувати не стільки розвагам, скільки освіті.

Найголовнішим є те, що в сферу ДО увійшли живі, інтерактивні середовища, такі як мікрохвильове телебачення, аудіографіка, стиснуте відео, телеконференції, аудіоконференції тощо. Всі ці середовища привнесли докорінну відмінність у стосунки учня й навчального закладу. Друковані матеріали, трансляції і навіть відеокасети мали справу з учнем-одинаком, нові ж інтерактивні середовища використовуються переважно як розширювачі навчальних аудиторій.

Зараз можна передбачити появу нових технологій у сфері ДО. Майже усі вони – цифрові. Вони включають у себе програми гіпермедіа, що дозволяє учневі самому контролювати порядок засвоєння інформаційного масиву, а також бази даних, які доступні через Internet та інші мережі, і навіть інтегровані комплекси даних, що в перспективі надають учням можливість об’єднатись з відеокурсами, аудіоматеріалами, базами даних й іншим програмним забезпеченням прямо з дому або з місця роботи.

ДО стала як ніколи багатосередовищною. Неминуче підключення все більшої кількості середовищ переносу навчальної інформації як невід’ємних способів викладання курсів як в рамках певного курсу, так і у випадку здійснення міжпредметних зв’язків. Це, мабуть, вплине на принципи розробки курсів і планування навчальних програм у ДО, що виходить за традиційні рамки “проблеми” доставки.

Багатосередовищність ДО видно і з того, як навчальні заклади керують своїми ресурсами. Раніше навчальні заклади орієнтувались на технічний бік навчання, скажімо, вводили предмети, що засновані на використанні друкованих матеріалів і телевізійних програм. Зараз такий підхід виявляється невиправданим. ДО зараз орієнтується на гнучке задоволення потреб учнів у навчальних курсах. Бере гору суміш технологій.

З іншого боку, вибух технологічних новацій змінює розуміння природи ДО. Нині ДО включає в себе такі різні, навіть діаметрально протилежні підходи, як самоосвіта та навчання у розширеній (віртуальній) аудиторії.

Зараз ДО визначається не стільки її носіями та засобами доставки, скільки природою взаємодії партнерів у навчанні.

З ускладненням і розширенням технологій ДО розширюється і коло організацій та структур, що так чи інакше залучаються до цього процесу. Технологія стає частиною інфраструктури навчального закладу: відтепер з рівною увагою повинні розглядатися проекти, що стосуються не лише досліджень і адміністрування, а й викладання як такого. Отже, виникає більш широка спільнота суб’єктів, зацікавлених у капіталовкладеннях в освітні технології.

У той же час технологічна інфраструктура ДО виходить за межі навчальних закладів, що розробляють дистанційні методики навчання.

Інформаційно-комунікаційні технології у ВНЗ повинні бути сумісні з навчанням у середніх школах або ПТНЗ, відповідати державним і регіональним освітнім стандартам. Відповідно ДО стає предметом законодавства в міру зростання міжрегіональних телекомунікацій. Питаннями ДО починають цікавитись законодавці та відповідні акредитовані органи.

Минуле десятиліття наочно демонструє, як зміни в технології впливають на стосунки між навчальними закладами та учнями. Раніше ДО мала справу з учнями-одинаками. Традиція заочного навчання полягала лише в тому, щоб будь-який учень становив “клас одного учня”. Учень взаємодіяв лише з викладачем, але не з іншими учнями. Цій моделі більше ста років, і саме вона була узята за основу для телевізійної освіти у 80-х роках. Телевізійні трансляції, як і заочне письмове навчання, були розраховані на одного учня, що знаходився у себе вдома. Такий підхід був природно індивідуальним у тому розумінні, що учень сам обирає час, місце і темп вивчення. Проте він не зовсім орієнтований на індивідуальність учня, якщо врахувати, що відбір матеріалів, додаткова підтримка та порядок вивчення дисциплін повністю залежатиме лише від навчального закладу. Як вже зазначалось, починаючи з середини 80-х років швидко ростуть різноманітні інтерактивні телекомунікаційні середовища – супутникові, мікрохвильові, стиснуте відео, аудіоконференції тощо. Все це зробило групове навчання центром уваги в ДО.

Нові середовища дозволяють розширити традиційну аудиторію до так званої “віртуальної”. В підсумку контроль за часом, місцем і темпом навчання повертається до навчального закладу, але учні одержують можливість спілкуватись один з іншим.

Сьогодні з’являється новий тип навчальної групи – “спільнота учнів” -завдяки асинхронності таких телекомунікаційних середовищ, як комп’ютерні конференції, електронна пошта та голосова пошта.

Оскільки ці середовища не передбачають одночасного запитання і відповіді, учні можуть знову ж таки самі обирати час, місце і теми, зберігаючи можливість спілкування з іншими учнями, які в цей час працюють з іншою частиною навчального курсу або навіть проходять зовсім інші предмети в межах програми. Цілі спілкування у “спільноти учнів” не стільки дидактичні, скільки контекстуальні, мають на увазі принципово новий рівень спілкування, окрім того, що передбачений навчальною програмою.

Можна чекати появу нового типу стосунків наприкінці цього або на початку наступного десятиріччя. По мірі того, як учні отримують доступ до великих баз даних, гіпермедійних комплексів, відео- та тексту за допомогою комп’ютерних мереж, з’являється новий тип учня – чудово оснащеного для навчання, а краще сказати, цілої “спільноти молодих вчених”. Учні самі керують часом, місцем і темпом, широтою охоплення та послідовністю навчального матеріалу і, як додаток, мають можливість вільно спілкуватись із ровесниками і викладачами.