11.1. Характеристика видатків бюджетів на соціальну сферу

Сталий економічний розвиток будь-якої держави можливий лише за умови якісного формування та зростання людського капіталу, що забезпечується більшою мірою за рахунок видатків бюджетів на соціальну сферу.

Під соціальною сферою прийнято розуміти сукупність галузей, підприємств, організацій, що пов’язані між собою та визначають спосіб та рівень життя людей, їх добробут та споживання.

Метою фінансування соціальної сфери є реалізація соціальних функцій держави, які в свою чергу перед собою за мету ставлять – підтримку та розвиток людини.

Особливістю функціонування соціальної сфери є виробництво, розподіл та доведення до споживача соціальних послуг.

Об’єктами соціальної сфери є підприємства, установи та організації, що надають послуги: культури (театри, музеї, бібліотеки, заповідники, клуби), освіти (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, гімназії, школи-інтернати, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади), охорони здоров’я (лікарні, поліклініки, диспансери, госпіталі, бюро судово-медичної експертизи), соціального захисту та соціального забезпечення (будинки-інтернати загального профілю для громадян похилого віку та інвалідів, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян), фізичної культури та спорту (спортивні споруди), громадського харчування, комунального обслуговування, побутового обслуговування, громадського транспорту та зв’язку.

Установи та організації соціальної сфери надають населенню послуги та отримують за це плату. Проте, в будь-якій державі завжди

259

існують такі особи, які не в змозі самостійно сплатити за них. Це породжує необхідність пошуку інших джерел фінансового забезпечення галузей та напрямів соціальної сфери.

1. сучасній фінансовій науці джерелами фінансування послуг соціальної сфери прийнято вважати:

0. бюджетні кошти;

0. плату за надані послуги;

0. фінансові ресурси підприємства;

0. кошти спонсорів, меценатів та благодійних організацій і фондів;

0. страхові фонди(страхові внески від застрахованих осіб та роботодавців);

0. кредити;

0. інвестиції.

1. вітчизняній практиці використовуються майже всі перелічені вище джерела фінансового забезпечення послуг соціальної сфери. При цьому, головним джерелом фінансування були та залишаються бюджетні асигнування з державного та місцевих бюджетів.

Установи соціальної сфери, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів надають свої послуги населенню на безкоштовній основі.

Законодавчо визначено галузі соціальної сфери, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (ст. 87-91 Бюджетного Кодексу України):

0. соціальний захист та соціальне забезпечення;

0. освіта;

3) охорона здоров’я;

0. культура та мистецтво;

0. фізична культура та спорт.

Варто зауважити, що в Україні фінансування послуг соціальної сфери, які безпосередньо споживає населення більшою мірою забезпечується за рахунок місцевих бюджетів. Саме за рахунок даного джерела фінансового забезпечення здійснюється надання гарантованих державою соціальних послуг – освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, а також фінансування закладів культури, фізичної культури і спорту, різного роду молодіжних програм.

260

Хоча освіта та охорона здоров’я фінансуються переважно за рахунок місцевих бюджетів, проте соціальний захист та соціальне забезпечення населення більшою мірою забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.

За допомогою послуг соціальної сфери забезпечуються гарантовані Конституцією права кожного громадянина на підвищення рівня життя, підтримку культурного, наукового, духовного розвитку населення.

Проте, на сучасному етапі розвитку виділяють певні проблеми

0. фінансуванні галузей соціальної сфери:

1. не достатнє розмежування повноважень та видатків між рівнями влади щодо надання послуг соціальної сфери;

2. відсутність у місцевих бюджетів необхідної фінансової бази для надання послуг установами соціальної сфери;

3. не належним чином використовується програмно-цільовий метод при плануванні видатків на галузі та напрями соціальної сфери;

4. відсутність розгалуженої структури платних послуг, що надаються бюджетними установами у галузях соціальної сфери;

5. обмеженість доступу всіх громадян до гарантованого для них рівня соціальних послуг;

6. відсутність ефективного нормативно-правового забезпечення фінансування соціальної сфери;

7. наявність значної кількості пільг при отриманні послуг соціальної сфери та безконтрольність їх надання (наприклад, багаторазові пільги – проїзд у міському електротранспорті);

8. відсутність мотивації при залучені приватного капіталу для фінансування галузей соціальної сфери.

Рівень надання послуг соціальної сфери в Україні на сьогоднішній день не відповідає вимогам ринкової економіки. Соціальна сфера та особливості її фінансування мають пережитки соціалістичної системи, що передбачає утримання більшої частки населення за рахунок державного та місцевих бюджетів. Спостерігається відсутність належної, властивої ринковій економіці, інституційної структури для надання послуг соціальної сфери. Все це свідчить про необхідність одночасного і комплексного реформування всіх складових соціальної сфери (соціального захисту, соціального страхування, освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства).

261