3.Інсулін

Група Інсуліну: Короткої дії – через 40 хв і діють до 2 години.(Актрапід, Монодар, Моноінсулін).

Середньої дії – через 1.5- 2 год і триває 8 – 12 год. (Ініулін – семіленте, Фармасулін).

Довготривалої дії – через 6-8 год і триває 14-18 годин.(Інсулін-ультраленте, Суінсулін-лонг).

Механізм дії: підвищують проникність глюкози в клітини, перетворення глюкози в глікоген.

Покази:ЦД 1 типу, діабетична кома, важкі гепатити, фурункульоз, кахексія, важкі форми ЦД 2 типу.

Побічна дія та ускладнення при застосуванні ЛЗ: гіпоглікемія; інсулінорезистентність, реакція гіперчутливості; атрофія, гіпертрофія п/ш жирового шару; локальна алергія - почервоніння шкіри, набряк, свербіж в місці ін’єкції; висипання на всій поверхні тіла, задишка, хрипи, зниження АТ, збільшення ЧСС та підсилення потовиділення.

4. Побічні ефекти лікарських засобів, їх профілактика і реєстрація

1. Алергічні реакції негативного і сповільненого типу найчастіше викликають препарати золота – 30-40 %; пеніцилін -5-55 %; протитуберкульозні засоби – 8-45 %; протисудомні – 5-20%; вітамінні препарати – 2-3 %; сульфаніламіди – 2-19 %; броміди – 4-5 %; препарати йоду -4-5 %; цефалоспорини – 2-4 %; місцевоанестезуючі засоби – 1-3 %; інші – 1-10 %.

Клінічно алергічні реакції виявляються: дерматит – у 45-50 % випадків; еозино-філїя – 40-45 %; лейкоцитоз – 20-30 %; лейкопенія – 15-25 %; кропив’янка – 10-20 %; набряк Квінке – 6-10 %; гастрит, ентерит – 5-7 %; астматичний бронхіт, бронхіальна астма – 4-6 %; геморагічний васкуліт – 4-5 %; нефропатія – 4 %;

2. Фармакотоксичні реакції зумовлені абсолютним або відносним передозуванням лікарських речовин, що виявляється симптомами, зумовленими фармакодинамічними властивостями речовин (атропін – сухість у порожнині рота; резерпін – невролептичний ефект у хворих на гіпертензивну хворобу). Клінічно це виразкові ураження слизової оболонки травного каналу, зміна кількості клітин крові, порушення функцій паренхіматозних органів, серцево-судинної системи, розвиток пухлин, вплив на слуховий нерв, на плід, неврогенні та психогенні реакції (гіперреактивність, парадоксальні емоційні психози, галюцинації тощо), неспецифічні властивості лікарського засобу, зокрема вплив на плід під час вагітності (ембріотоксичність, тератогенний ефект, фетотоксичність), а також канцерогенна, мутагенна дія.

3. Зміна імунобіологічних властивостей організму (ослаблення імунних

реакцій – імуносупресія, що виявляється суперінфекцією, частими рецидивами інфекційних захворювань, дисбактеріозом, кандидозом, стафілококовим ураженням шкіри та

інших органів). Такі ускладнення викликають антибіотики, сульфаніламіди, імунодепресанти, протипухлинні засоби.

4. Ускладнення, зумовлені генетичними ензимопатіями

5. Синдром відміни, який розвивається у випадках тривалого застосування і раптової відміни кортикостероїдів, інсуліну, антикоагулянтів, трициклічних антидепресантів, невролептиків, барбітуратів, блокаторів різних рецепторів, клофеліну

6. Побічна дія хронофармакологічного генезу, а саме значне підвищення або зниження ефективності лікарського засобу протягом доби, місяця, сезону, року, наприклад, глюкокортикоїди доцільно призначати вранці, коли потреба в гормонах збільшується, блокатори Н2-гістамінових рецепторів (ранітидин, фамотидин) застосовують на ніч, коли

активізується функція залоз слизової оболонки шлунка.

7. Ускладнення внаслідок фізико-хімічної та фармакологічної взаємодії лікарських засобів. Наприклад, препарати кальцію утворюють в кишках важкорозчинні комплекси з препаратами тетрацикліну, значно зменшуючи хіміотерапевтичний ефект антибіотиків.

Щоб запобігти ускладненням фармакотерапії, потрібно дотримуватись таких правил:

1. Обов’язково з’ясовувати у кожного хворого медикаментозний анамнез (переносність лікарських засобів), а в разі потреби проводити спеціальні дослідження для встановлення можливої підвищеної чутливості до призначеного препарату чи його непереносності.

2. Лікарські засоби слід призначати тільки за показаннями, в оптимальних дозах, краще всередину, якщо можливо уникати ін’єкцій.

3. Не слід застосовувати одночасно кілька лікарських засобів з однаковим механізмом дії: поліпрагмазія (лат. polys -багато і грец. pragma – дія) підвищує ризик виникнення побічної дії. За потреби це можливо тільки після попереднього визначення характеру взаємодії одночасно призначуваних хворому препаратів.

4. Складати обгрунтовану схему – план медикаментозного лікування для кожного хворого. При легких формах захворювання активна фармакотерапія є неприпустимою.

5. Слід враховувати стан тканинних мішеней, з якими буде взаємодіяти лікарська речовина, а також зміни функцій життєво важливих органів і систем (печінки,

нирок, органів травлення, системи крові, м’язів), що мають головне значення у біотрансформації призначуваних препаратів. Обов’язково слід враховувати особливості

їх дії у дитячому й похилому віці.

6. Необхідно враховувати стадію захворювання і клінічний стан хворого.

7. У разі неадекватної реакції на лікарський засіб слід замінити його іншим. Якщо необхідно призначити тільки цей засіб, потрібно провести запобіжні заходи щодо зменшення негативної реакції на нього.

8. Антибіотики і сульфаніламідні препарати, які найширше застосовують і які часто викликають побічні ефекти, слід призначати з урахуванням етіології захворювання, виду і властивостей збудника, а також його чутливості до призначуваного препарату.

9. Широко застосовувати метод прикриття щодо побічної дії лікарських засобів іншими препаратами. Наприклад, хілак, леворин і ністатин – для профілактики кандидозу, унітіол і препарати калію- для зменшення токсичної дії серцевих глікозидів.

10. Проводити роз’яснювальну роботу, спрямовану на запобігання безконтрольному застосуванню лікарських засобів, самолікуванню, щодо суворого дотримання строків зберігання лікарських